"Медичні працівники - приваблива мішень для супротивника". Як екіпаж медичної евакуації 68-ї окремої єгерської бригади надає допомогу під Покровськом.

Допомога надається на неймовірній швидкості евакуації, іноді доводиться буквально триматися за поручні, щоб не втратити рівновагу. За кожним автомобілем, що займається евакуацією, стежить ворог, адже медики для них є привабливою метою, повідомили члени команди медичної евакуації 68 ОЄБр поблизу Покровська в інтерв'ю для РБК-Україна.

Олександр і Стас - медики з евакуаційного екіпажу 68 ОЄБр, познайомились ще до початку служби в Збройних Силах України. Обидва родом з Хмельниччини і мають медичну освіту. Їхні професійні шляхи перетнулися в психіатричній лікарні, де працювали разом. Коли розпочалася повномасштабна війна, їх обидвох призвали до одного батальйону. Тепер вони спільно виконують надскладну місію - евакуацію поранених з одного з найнапруженіших напрямків фронту.

Коли ми зустрілися, це було схоже на популярний мем: "Ти тут? І я тут! Ми обидва тут", - пригадав медик Олександр.

https://youtu.be/if2P_ZFcMhI

Відео: Як медики евакуаційного екіпажу 68 ОЄБр рятують життя захисників (youtube.com/РБК-Україна)

Братство між побратимами іноді призводить до того, що вони виконують свої обов'язки в різних командах. Однак, коли мова йде про серйозні поранення, вони намагаються діяти спільно, адже це забезпечує вищу ефективність. Вони краще розуміють одне одного і вірять, що таким чином можуть надійніше врятувати пораненого. Поки один з них встановлює катетер, інший вже підтримує руку постраждалого та підключає крапельницю.

- Коли ми опікуємося тяжко пораненими удвох, мені навіть не потрібно вимовляти жодного слова. Достатньо лише одного погляду, і ми вже розуміємо, що робити. Пам’ятаю випадок, коли в одного з бійців був занадто низький пульс. Ми зважали, чи варто вдаватися до адреналіну. Але, переглянувшись, ми швидко домовилися, що не хочемо ризикувати, адже набряк мозку нам не потрібен, - розповідає Олександр.

Медичні працівники під Покровськом постійно стикаються з пораненими, які мають різні ступені тяжкості травм. Серед них можуть бути ушкодження кінцівок, голови та черевної порожнини, причому останні є найскладнішими для лікування.

Виникло таке, що внутрішній світ пораненого перетворився на його зовнішню реальність. Протягом того часу, поки ми транспортували його, я став своєрідним охоронцем його внутрішнього стану. Ми застосували абдомінальний бандаж і обливали його звичайною водою, - пригадує Олександр.

Фото: Медики познайомилися задовго до служби у Збройних Силах і тепер часто працюють разом

За потреби медики роблять штучну вентиляцію легень та реанімацію. Їх головне завдання - зробити все можливе, щоб довезти пораненого живим до стабілізаційного пункту. Це не так вже і легко, враховуючи розбиті дороги Донбасу та постійні обстріли, якими росіяни криють навіть медиків. За Женевськими конвенціями обстрілювати медичні автомобілі та сам екіпаж заборонено, але росіянам чхати на всі закони та правила ведення війни.

Поки ми прямуємо до місця евакуації, на горизонті видно стовпи диму та поля, що все ще палають. Хлопці діляться враженнями, що це результати вибухів касетних боєприпасів. Наш медичний транспорт трясеться через ями на дорозі.

Від надійності "залізної карети" залежить безпека людей, однак, на жаль, ці транспортні засоби часто виходять з ладу і потребують ремонту. Погодні умови також значно впливають на якість доріг. Наприклад, під час сильного дощу пересування стає справжнім випробуванням, а часу завжди недостатньо, адже необхідно якомога швидше доїхати до місця призначення, щоб врятувати життя.

- В нашій практиці ще не було випадків, коли б ми не змогли доставити пацієнтів. Ми транспортуємо всіх, незалежно від їхнього стану, але завжди живими, - говорить медик Станіслав.

- Ти справжній медевак? - питаю у хлопців.

- Ні. Просто "Двоє з Дурдома". Тому інших варіантів немає, - жартуючи, відповідають вони.

Фото: Від справності "залізної карети" залежать життя людей. Однак часто автомобілі виходять з ладу і потребують ремонту

Крім надання першої медичної допомоги, потрібно постійно тримати контакт з пораненими та психологічно полегшувати їх стан. Медики розповідають, що хлопці та дівчата після поранення бувають в коматозному стані та переживають за своє здоровʼя. Їх потрібно постійно відволікати.

Відверто кажучи, чорний гумор дійсно може бути корисним. Один раз був випадок з хлопцем, який підірвався на міні. Він опинився в такому стані, що важко було з ним спілкуватися, його свідомість була сплутаною. Коли ми везли його до пункту стабілізації, він уже просив нас не смішити його, адже він не міг сміятися, - розповідає медик Олександр.

Українським медикам доводиться надавати допомогу також і росіянам, які потрапляють у полон. На відміну від окупантів, які катують наших військових, до росіян тут ставляться за законами людяності. Завжди надають медичну допомогу, не б'ють та нормально спількуються. Та все ж хлопці зауважують, що помічають їхню відмінність.

Одного разу до нас привезли росіянина, і я почав надавати йому першу медичну допомогу. У нього було поранення в руку. Кров, яка витікала, мала жахливий запах — я ніколи раніше не стикався з такою. Навіть під час роботи з наркоманами не зустрічав такої смердючої крові, - згадує Станіслав.

Зображення: Основна мета медичних працівників - максимально забезпечити безпечне транспортування пораненого до стабілізаційного центру.

Разом з екіпажем медеваку їдемо маршрутом евакуації, яке їм щоденно доводиться долати, і доїжджаємо до точки "Кабан". Саме сюди з позицій привозять поранених бійців. Місце досить моторошне. На землі лежать дитячі малюнки воїнам, які ті брали з собою на бойові завдання. Навколо багато шматків одягу в плямах крові, берці військових, шлемофони із броньованої техніки та чорні мішки, в яких переносили загиблих.

- Ми все знімаємо, залишаємо тут, приїжджають їхні командири і вже тут забирають. Буває, що привозять по кілька хлопців з різних підрозділів, і командири приходять дивитися, де їх зброя, - розповідає Станіслав.

Коли бійці отримують поранення, медикам необхідно знімати з них увесь одяг, щоб виявити ушкодження та ретельно оглянути тіло. Проте багато хлопців, навіть після того, як їхній одяг розрізано, зберігають ці речі як спогад про пережиті моменти.

- От жінки, дівчата дарують футболки. І хлопці забирають їх з собою, в крові, в осколках. Це як талісман для них.

Зображення: На землі розміщені дитячі малюнки, які воїни взяли з собою в бойові походи.

У медиків також є свої талісмани. На панамі Олександра закріплена рожева дівоча шпилька, яку під час відпустки його донечка випадково залишила серед татових речей. Відтоді він прикріпив її до себе, щоб завжди пам’ятати, заради кого виконує свою місію.

Станіслава також вдома чекає однорічний синочок, він ще маленький та не розуміє, що батько на війні. Це, каже чоловік, стимулює, щоб син виріс і не знав, що таке війна.

Місця роботи медеваку просочені кров'ю і надією на життя. Щоденно двоє медиків вихоплюють з рук смерті хлопців та дівчат та обіцяють їм життя, віддано роблять усе, аби виконати обіцянку. Це робота далеко не з легких і, як кажуть самі хлопці - "тут ми не на курорті". Але 24 на 7 стоять на варті, аби кожен з бійців зміг повернутись живим додому до своїх рідних.