"Моя зупинка лише від кулі". Дружина морпіха Маслюкова впевнена, що чоловік не міг покінчити життя самогубством, і наполегливо просить провести ексгумацію.

9 вересня 2022 року для Тетяни Маслюкової з Кропивницького розпочався активно, сповнений оптимістичних сподівань. Але, на жаль, закінчився він трагічно.

Рано вранці вона відвела молодшого сина в дитсадок. Перед роботою поїхала до отця Варлампія. Тими днями Тетяна тривожилася через мобілізованого чоловіка, часто плакала та ходила до церкви.

Одного разу подруги порадили: "Чому б тобі не поговорити з отцем Варлампієм? Навіщо так переживати?! Твій Коля ж поки що не на "нулі"".

Після бесіди з духовною особою жінка відчула полегшення. Близько десятої години подзвонив Микола, чий ювілей — сорок років — мав відбутися через п’ять днів. За словами Тетяни, він також був у піднесеному настрої.

"Дякую за пораду, дівчата, - казала на роботі Маслюкова. - Мабуть, Бог почув мої молитви".

Протягом дня Тетяна та Микола кілька разів телефоном зв'язувалися один з одним. Вони обмінювалися новинами та вирішували сімейні справи. "Тривога повітряна!" - сповіщав він. "Гаразд, я вже їду за малим," - відповідала вона, а згодом надсилала відео з їхнім трирічним сином.

"Коли я повернулася додому, то зателефонувала Колі, щоб поговорити спокійно, - розповідає Тетяна. - Він відповів: 'Зараз не можу, готуюсь до служби'."

Приблизно о 17:30 Микола зателефонував і повідомив, що їхній старший син, який навчається у Львові, вже в дорозі до Кропивницького потягом. "Я зателефоную тобі завтра вранці, щоб дізнатися, що він благополучно прибув", - сказав чоловік дружині. "Добре", - відповіла Тетяна і повісила трубку.

"Коля був такий задоволений, що син додому їде, - розповідає вона про цю розмову, яка стала останньою. - А ближче до 21:30 мені зателефонував замкомвзвода: "Вашого чоловіка нема". Одразу сказав: "Схоже, самогубство".

Тетяна Маслюкова вже понад два роки намагається переконати всіх, що версія слідства про самогубство, яку воно підтримує, є лише способом замаскувати злочин.

У пошуках істини вона склала численні звернення, скарги та заявки до судів, Національної поліції, прокуратури, Офісу президента, а також військових командувань. Замовила додаткові експертизи та витратила на всі ці справи вже 420 тисяч гривень. Тепер вона прагне добитися ексгумації, щоб завершити розслідування.

Далі - пряма мова Тетяни Маслюкової.

З Колею ми ходили в один дитсадок, в одну сільську школу. Навіть за однією партою сиділи. Зустрічатися почали в десятому класі.

Вирушили здобувати освіту до Кіровограда (тепер Кропивницький - УП). Він обрав спеціальність історика в Педагогічній академії, а я – юриспруденцію в університеті імені Винниченка. Ми одружилися на першому курсі, коли я вже чекала на нашу першу дитину.

Окрім освіти в Кропивницькому я ще закінчила Харківський університет внутрішніх справ та Одеську юридичну академію. Працювала у відділі актів цивільного стану на реєстрації народжень, шлюбів. Потім в інспекції державного земельного кадастру інспектором. Пізніше - кадастровим реєстратором.

Чоловікові довелося забезпечувати свою родину, тому на четвертому році навчання він вирішив залишити університет. Він почав працювати розпилювачем каменю на підприємстві "Кіровоградграніт". Протягом року, до настання економічної кризи 2008 року, він також спробував себе в ролі ріелтора в Одесі. Потім його шлях привів до Інгульської шахти. Врешті-решт, він отримав диплом гірничого факультету в Кривому Розі.

Коля - досвідчений підривник і прохідник, який працює в цій галузі вже дев'ять років і вісім місяців. Через два місяці він зможе подати документи на регрес - дострокову пенсію.

4 квітня 2022 року чоловіка запросили до ТЦК через відділ кадрів для перевірки документів. Він успішно пройшов військово-лікарську комісію. Наступного місяця йому надіслали повістку, на що він відповів: "Я не планую ховатися". Хоча раніше він не служив у війську і мав галузеву бронь, для отримання якої залишалося лише отримати кілька підписів у Кіровоградській обласній військовій адміністрації та в ТЦК.

Після місяця перебування на Яворівському полігоні, він прибув до Миколаєва, де служив у військовій частині А1965 (501-й окремий батальйон морської піхоти - УП). Він отримав призначення у десантно-штурмову роту, де виконував обов’язки матроса-навідника. Його перемістили на 70 кілометрів від Миколаєва в село Дмитрівка.

Остання зустріч з чоловіком відбулася 2 вересня 2022 року в Одесі. Я часто приїжджала туди з молодшим, а Колю дозволяли відлучатися "на побачення".

Наступного разу я збиралася відвідати Одесу в середині вересня, щоб провести відпустку разом із чоловіком та сином. 14-го числа він планував святкувати свій ювілей – 40 років. Але 9 вересня я отримала страшну новину про його смерть.

"Таня, Колі немає, - зателефонував мені комвзводу. - Нібито застрелився". "Цього не може бути! - сказала я. - Ми з ним от-от розмовляли. Будували плани".

Його знайшли з простреленою грудиною за хатою по вулиці Миру, 78, де квартирувались хлопці. "Помер під час несення військової служби", - офіційно відписали мені.

Свідків інциденту, який призвів до його смерті від вогнепального поранення, не знайдено. Відсутня і передсмертна записка. Проведення службового розслідування було не належним чином організоване. Після моїх звернень окружний адміністративний суд Кропивницького зобов'язав військову частину здійснити спеціальне розслідування, але воно так і не відбулося.

На місці інциденту не виявили жодної кулі. Локальна поліція ініціювала кримінальне провадження відповідно до частини 1 статті 115 ("умисне вбивство" - УП). Проте, через десять днів розслідування було зупинено "через відсутність складу злочину".

Виходячи з висновків судово-медичної експертизи та свідчень військових, слідчий підсумував: "Маслюков перебував у поганому і нестабільному психоемоційному стані, що спонукало його до самогубства".

Я звернулася до Березанської прокуратури і зазначила: "Справа не має жодних підстав. Імітується самогубство". Відсутні будь-які документи, такі як рапорти, медичні довідки або направлення до психолога, які б підтверджували наявність "негативного психоемоційного стану" у особи.

Я підготувала всі необхідні документи, виписки та амбулаторні картки, які свідчать про відсутність будь-яких психічних проблем у нього. Коля працював шахтарем майже десять років, щорічно проходячи медичні огляди та тести, включаючи перевірки у нарколога та психіатра.

У нього була така специфіка роботи, що він в поліції був на обліку, як і інші гірники, які працювали з вибухівкою.

На допитах психолог частини говорив, що тестував чоловіка на "Адаптивність-200", і він не мав схильність до девіантної та суїцидальної поведінки.

Я відвідала Дмитрівку, де мала розмову з комвзвода та хлопцями: "Добре, нехай у нього був поганий настрій". Але чому ж тоді йому дали автомат, тридцять патронів і відправили на чергування? Чи не страшно було, що він може вистрілити в тридцять людей?

Постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасували. Справу повторно направили на досудове розслідування. З лютого 2023 року Миколаївська спеціалізована прокуратура передала його в Головне слідче управління Нацполіції регіону.

Далі справу за "відсутністю складу злочину" закривали й відкривали ще два рази. Мінялись слідчі, прокурори, а питань в мене виникало все більше.

На початку я, звичайно, не могла прийняти версію про самогубство мого чоловіка і намагалася розібратися в ситуації. Тепер я абсолютно впевнена, що він не міг залишити цей світ без вагомої причини.

Через кілька днів після смерті Колі мені подзвонив чоловік на ім'я Сергій Т. (ім'я змінено редакцією - УП). Він розповів, що проходив службу разом з моїм чоловіком і дружив з ним на Яворівському полігоні.

Сергій повідомив, що він перебуває у статусі самовільного залишення частини (СЗЧ). Він втік вранці 9 вересня, в день, коли знайшли Колю. Перетнув кордон у Чернівецькій області та потрапив до Європи. Родом із Кропивницького, до початку війни жив в Естонії, де разом із дружиною вів бізнес. Після 24 лютого повернувся в Україну як доброволець, але, побачивши ситуацію в армії, вирішив залишити її.

"Я хочу передати вам гроші," - запропонував він. - "Хлопці говорили, що Микола вчинив самогубство. Я цьому не вірю. Але впевнений, що родині людини, яка вчинила самогубство, не виплатять жодних компенсацій."

Якщо ви думаєте, що я - шахрай, можете перевірити: ось назва моєї фірми, ось номер телефону моєї дружини".

"Сергію, мені треба знати, що сталося, а не гроші", - сказала я йому. Потім розповіла про розмову адвокату: "Не вірю я у доброту невідомої людини".

"Просто надай йому номер картки, і побачимо, до чого це призведе," - сказав він.

Мені на картку три рази приходило по 50 тисяч гривень.

Згодом з'явилася суперечлива інформація щодо моменту втечі Сергія Т.. Він стверджував, що це сталося вранці 9 вересня. Водночас у миколаївському зональному відділі ВСП (військова служба правопорядку - УП) мені повідомили, що факт втечі зафіксований 10 вересня. Я направила запити до командування ВМС, а також на ім'я Неїжпапи. В результаті, мені довелося отримати відповідь, що втеча сталася 9 вересня о 17:00.

Чи могла я припустити, що Сергій Т. мав стосунок до загибелі чоловіка? Чи справді він надіслав гроші, аби "згладити провину"? Безумовно, я розглядала всі можливі варіанти. Можливо, Сергій Т. став свідком чогось - вбивства, трагедії чи службового злочину?

А можливо, це все якось пов'язано з військовим, що носить позивний "Фікса"? Він та кілька інших бійців пропали безвісти під час того, як їхній підрозділ був направлений на донецький фронт (вже після загибелі Миколи Маслюкова - УП).

За деякими свідченнями, з Фіксою в Колі була "словесна суперечка" . Сергій Т. розповів, що моєму чоловіку хтось скинув на телефон якесь фото. Його він Сергію Т. не показав. Сказав лише: "Мені треба розібратися, щоб даром на людей не грішити". Але це фото Коля показував Фіксі.

Я передала телефон свого чоловіка для розблокування. Коли мені його повернули, виявилося, що всі дані стерті, включаючи месенджери. У Миколаєві проводили експертизу двічі, і результат залишився незмінним - телефон абсолютно порожній.

Ознайомтеся також: Засудження після смерті. Як загиблого штурмовика Барса визнали винним у хуліганських діях та порушенні правил зберігання зброї.

Під час допитів з'ясувалося багато чого. Наприклад, начальник штабу батальйону мав до приїзду слідчо-оперативної групи зробити все, щоб на місці події нічого не чіпали. Але у чоловіка не було черевиків.

Заступник командира з повітряно-десантної підготовки стверджує, що саме він віддав наказ зняти взуття з покійника. На моє запитання: "Чому ви це зробили, якщо у вас немає відповідних повноважень?", він відповів, що керувався своїм життєвим досвідом. За його словами, він має двадцятирічний стаж в армії, і військове майно потребує обліку та списання.

Я зв'язувалася з Міністерством оборони і просила здійснити внутрішню аудиторську перевірку. Якщо взуття було вилучене, повинен бути складений акт, що підтверджує його придатність або непридатність. У випадку, якщо взуття придатне, має бути оформлений акт прийому-передачі для комірника. Якщо ж воно непридатне, то необхідно провести його списання.

Після втрати чоловіка мені повернули його особисті речі, серед яких є деякі, що потребують обліку: каремат, спальник, велика військова сумка та захисні окуляри. На відміну від черевиків, які списали, ці предмети залишилися при мені.

Вищі керівники отримали від командира, який віддав наказ зняти взуття, повідомлення: "У нас випадок самогубства". Під час допиту я запитала його: "Яким чином ви це визначили?". Він відповів: "Згідно з положенням тіла".

Невдовзі мені стали доступні результати дактилоскопії, які показали, що на автоматі АК-74 немає слідів папілярних візерунків. Крім того, чоловік не носив рукавички — це підтверджують світлини з місця його виявлення.

У мене з'явилося чимало запитань стосовно результатів початкової судово-медичної експертизи. З метою отримання об'єктивної інформації я відвідала дев'ять моргів у різних містах. Я намагалася з'ясувати у патологоанатомів, чи можуть тип і механізм ушкоджень відповідати тим, що зазначені у висновках.

Мене хвилювало те, що окрім четвертого ребра були перебиті сьоме та восьме. Я вивчала дані про особливості АК-74 та набоїв до нього. Писала клопотання про проведення комісійної експертизи, в якій мені відмовили.

Адвокат рекомендував мені знайти експертні організації, готові провести додаткову експертизу в неформальному порядку. Врешті-решт, я звернулася до фахівців з Одеси, і їхні результати виявилися несумісними з висновками з Миколаєва. Також я консультувалася з експертами в Харкові, які ще більше підкріпили мої сумніви.

Під час вивчення правил дослідження трупів, згаданих у матеріалах, я виявила ряд порушень, допущених в процесі первинної експертизи. Це, щонайменше, викликає сумніви щодо висновків експерта, на які спираються як слідчі, так і прокурори.

Наразі я через суд ініціюю процес ексгумації. Це може завершити багато нез'ясованих питань.

Читайте також: Суддя Іван Міщенко, який пішов воювати: Ми можемо бути в Севастополі, а може початися друга хвиля наступу з Білорусі

Мені говорили, що я вводжу слідство в оману, затягуя досудове розслідування і маніпулюючи фактами на свою користь. Однак я всього лише прагну розібратися, оскільки виявила безліч невідповідностей і протиріч у висновках, отриманих під час слідства.

Я не знаю, що саме сталося. Але версія про самогубство - це абсурд. Коли Коля помер, молодшій дитині було три роки, старшому сімнадцять. Я знаю свого чоловіка двадцять три роки у шлюбі, він не міг би кинути мене напризволяще з малим сином, на якого він дуже чекав.

Ми також мали намір узяти шлюб під час нашої відпустки. Я була впевнена, що існує бойове розпорядження, і в кінці жовтня їх планували відправити на донецький фронт.

Для чоловіка завжди було пріоритетом піклуватися про свою родину. В Збройних силах України він заробляв приблизно таку ж суму, як і на шахті. І він точно розумів, що сім'ям тих, хто вчинив самогубство, фінансова допомога не надається. Він ніколи б не залишив нас у біді.

Я не впевнений, що насправді трапилося. Чи міг цей чоловік стати свідком чогось протизаконного? Можливо, він отримував якісь заборонені команди? Чи це могло бути просто нещасним випадком? А може, мова йшла про звичайну побутову сварку? Відчуваю, що його вбили.

Не так давно я відвідала Генеральну прокуратуру в Києві. Після цього я присіла і підрахувала, скільки коштів витратила за останні два роки — приблизно 420 тисяч гривень.

На договір з першим адвокатом - 30 тисяч. З іншим - 20 тисяч. Кожна з позовних заяв у Кропивницький окружний адмінсуд - 3 тисячі адвокату, 1,2 тисячі - державне мито. І так далі, і так далі.

Між словами я вловлювала відгуки людей, що моя мета полягає в отриманні компенсації за чоловіка, який загинув під час служби. Але це зовсім не так.

Моя ціль - віднайти істину.

Одного разу я отримала телефонний дзвінок - це не було нічого загрозливого. Мені сказали: "Тетяно, досить. Твого чоловіка вже не повернути. Краще займися своїм життям і дітьми".

"Це питання гідності моєї родини та мого чоловіка, який працює шахтарем, - зазначила я. - Його принизили перед усім Кропивницьким, перетворивши на жертву. Відновлення честі Колі є для мене справою принципу. Зупинити мене може лише куля."