Мирослав Білецький обіймає посаду керівника Закарпатської обласної військової адміністрації.

-Так, тому що там є обмеження, пов'язані з нацпарком.

Більшість підприємств, що переїжджають, орієнтуються на експорт і потребують нових ключових партнерів.

Щоб підсумувати обговорення кордонів, хотілося б дізнатися, в яких ще місцях на наших кордонах є критична необхідність для створення нових контрольних пунктів?

Косино. На даний момент там розташований пункт пропуску, який функціонує лише в денний час, але його необхідно перетворити на цілодобовий. Більше того, зараз слід розглянути можливість його модернізації до статусу великого вантажного пункту пропуску "Чоп-2". КПП "Чоп" є єдиним повноцінним вантажним пунктом на кордоні з Угорщиною, оскільки КПП "Лужанка" з грудня 2024 року обслуговує лише порожні вантажівки. Наше сполучення з угорцями забезпечує міст, що має вже 60-річну історію. Він постійно підлягає ремонту та реконструкції, і навіть є плани щодо будівництва нового моста поруч. Проте, коли міст закривається на ремонт, це викликає серйозні затори на кордоні. Тому ми повинні перетворити "Косино" на вантажний пункт пропуску, який буде працювати цілодобово на повну потужність.

Раніше існувала концепція створення пункту пропуску "Дийда", який мав би інтегруватися з автомагістраллю М3, що веде з Угорщини. Ця магістраль закінчується неподалік українського кордону, і наразі невідомо, як продовжити її в Україні. За планом, в'їзд на автобан розташовувався в Дийді, поблизу Берегового, де планувалося звести 10 км дороги, що з'єднувала б автобан з трасою Мукачево-Берегово, оминаючи місто. Однак, реалізація цього проєкту зупинилася. Ще до початку війни була проведена розробка, вартість якої становила приблизно 4 млрд грн. Окрім фінансових витрат, існувала ще проблема з землею, адже багато ділянок належало приватним власникам, і їх потрібно було викупити, щоб передати державним органам для відновлення. Це надзвичайно ускладнює ситуацію, тож історія з "Дийдою" затягнулася. Натомість проект "Косино" можна реалізувати вже зараз. Потрібно розпочати проектування, вносити корективи до Міжурядової угоди та активно працювати над реалізацією. Цю ідею ми обговорювали під час зустрічі з Левенте Модьором, заступником міністра зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини. Чому це важливо робити зараз? По сусідству планується відкриття великого індустріального парку, а також є інші значні підприємства, які орієнтовані на експорт до ЄС, що призведе до збільшення вантажного трафіку на кордоні.

Слід зазначити, що багато компаній, які переїжджають до Закарпаття, орієнтуються на європейський ринок, і ці контрольні пункти є необхідними для забезпечення функціонування економіки. Однак, якщо врахувати, що відкриття одного контрольного пункту може зайняти приблизно 14 років, то це, м'яко кажучи, не є привабливим фактором для бізнесу, який розглядає можливість релокації в Закарпаття.

Безсумнівно. І з міжнародної перспективи ситуація аналогічна — існують потужні підприємства, які залучені в цей сектор і мають свої інтереси. Наразі Левенте Модьор оголосив, що ми плануємо подати спільну заявку на грант для розвитку інфраструктури між Закарпаттям та Угорщиною — це ідея, яку ми вже висловлювали раніше. Що це передбачає? Зокрема, будівництво резервного мосту на контрольно-пропускному пункті "Чоп", а також створення нового КПП "Косино". Для "Косино" необхідно розширити дорогу з обох сторін. Також планується з'єднання "Дийди" з автомагістраллю M3 та об'їзною дорогою навколо Берегова, яка зможе приймати вантажівки з румунського кордону. Цей грант стане масштабним проєктом, який допоможе вирішити всі проблеми на угорському кордоні.

У мене виникло дещо іронічне запитання: чи не станемо ми свідками появи ще одного "сміттєзаводу в Яношах"? Це ж приклад угорського гранту, реалізація якого триває вже багато років на Закарпатті, але запуск заводу так і залишається в стадії мрії, затягнувшись на десятиліття. У селищі Берегівського району, де за фінансової підтримки угорців будують сміттєзавод, ніяк не можуть його ввести в експлуатацію вже більше десяти років.

Розумію ваш іронічний підхід. Проект із заводом у Яношах реалізується місцевою громадою. Справді, існує безліч питань, хоча ми, як обласна військова адміністрація та обласна державна адміністрація до війни, завжди підтримували цей проект на всіх рівнях. І, можливо, це звучить сміливо, але якщо нам вдасться отримати грант на розвиток інфраструктури біля угорського кордону, ми запевняємо, що зробимо все можливе, щоб уникнути повторення ситуації з сміттєзаводом у Яношах.

СОЛЬОВА ПАСТКА ДЛЯ ДЕРЖАВИ ВІД ВЛАСНИКІВ ТЕРЕБЛЯНСЬКОГО РОДОВИЩА

- Давайте поговоримо про інший кейс, який минулого року не додав позитиву іміджеві Закарпаття - маю на увазі скандальну історію із підприємством Вест Салт Груп, яке отримало дозвіл на розробку Тереблянського родовища солі. Зелене світло звідусіль, просування як єдиного виробника української солі замість втраченого солерудника в Бахмуті, далі затримки із озвученими термінами, нарешті перша сіль. Гарний піархід з безкоштовним наданням технічної солі в Одесу під час стихійного лиха, сіль у подарунок Президенту Зеленському під час поїздки на Закарпаття у травні 23-го, довгоочікувана інформація про початок виробництва - а далі скандал між власниками, суди і припинення будь-якого руху на родовищі. Під кінець року навіть з'явилася інформація, що Закарпаття замість гарної історії з поверненням собі репутації українського солерудника, яким воно було, доки донецьке лоббі не "втопило" Солотвинські шахти у 2000-х, знову отримує ганьбу у вигляді судилища між власниками Вест Салт Груп. Що у нас із сіллю і як Закарпаття виходитиме із цієї сольової пастки?

Ця історія справді наповнена болем, але також є цікавою з огляду на людську природу. Ми часто виявляємо схильність до спекуляцій на тему невиправданих надій. Проте, у випадку з Тереблянським родовищем, можна говорити про вже "вбитого ведмедя", адже тут вдалося досягти соляних покладів, які виявилися значними. Ця сіль насправді могла б повністю забезпечити потреби країни, оскільки її запаси великі і якісні. Варто зазначити, що шахта не працює, проте вона перебуває у сухому стані. Отже, немає ризику повторення ситуації, подібної до тієї, що трапилася у Солотвині. Таким чином, у Тереблі дійсно немає жодних труднощів із видобутком солі.

Виникають труднощі з керівниками компанії, що повинна займатися її видобутком.

Так, існують проблеми між власниками, які посварилися, заблокували діяльність один одного і тепер застрягли в судових розглядах. Це дійсно неприємна ситуація. Ми не можемо втручатися в це, оскільки йдеться про їхні корпоративні права. Звичайно, ми намагаємося знайти способи примирення, щоб відновити нормальну роботу. Але там все дуже ускладнено. Наша головна мета на даний момент - забезпечити безпеку шахти. Зараз вона знаходиться в стані консервації.

Ця ситуація, безумовно, вплинула на всю країну. Ми досі імпортуємо сіль з Єгипту та інших країн, долаючи тисячі кілометрів, адже власного виробництва у нас немає. Внаслідок цього страждаємо від браку нових робочих місць і податкових надходжень, що гальмує наш розвиток. А адже у нас є потенціал для змін.

Отже, якщо висловитися простіше, держава опинилася в пастці через суперечки не зовсім шляхетних, скажімо прямо, підприємців?

Необхідно усвідомити, що ситуація перейшла в правову сферу. Проте, обговорення цих питань є важливим, адже суспільний інтерес не може потерпати через непорозуміння між окремими особами.

Щодо експлуатації мінеральних вод у Поляні ведеться розслідування.

Ще одна ситуація з приватними власниками, яка негативно позначається на репутації Закарпаття та малому бізнесу, стосується Поляни — селища та туристичного центру, відомого своїми мінеральними водами. У вересні 2024 року туристи, що приїхали в санаторії заради цілющої води, виявили, що її більше не подають. Причиною цього стало відкриття справи Держбюро розслідувань через незаконний видобуток корисних копалин загальнодержавного значення, зокрема, мінеральної води з кількох свердловин.

Яка ситуація з цією історією, що загрожує існуванню цілого кластеру та одного з найзначніших туристичних центрів Закарпаття? Чи має ОВА якийсь вплив або ж контролює її розвиток?

Цю ситуацію важко оцінити, оскільки кожна сторона має свою думку. На даний момент триває розслідування щодо нелегального видобутку. Рекомендується дочекатися висновків слідства. Ясно, що існують труднощі з обліком мінеральної води, адже, здається, обліку зовсім не проводили. Власники санаторіїв заперечують це. Проте, безумовно, це негативно позначається на репутації курорту.

Бізнес слід перемістити на захід.

- На Закарпаття зайшло і продовжує заходити багато бізнесів - чи можемо говорити про те, що подібних корпоративних розбірок, які шкодять розвитку регіону, буде більшати?

- Дивіться, із 288 підприємств Вест Салт Груп - єдине, де виникло таке непорозуміння. Це не тенденція, хочу зазначити. І розуміючи життя - ну, таке буває. Це просто ніша, яка зараз потрібна всій країні - тому, власне, такий фокус на їхньому випадку. Чи мають моральне право робити так люди, які беруться за такі корисні копалини, - питання. Але вони законно отримали ліцензію, законно розробляли родовище.

Добре, чи триває зараз процес релокації до нас?

- Так, продовжується, і це як ФОПи, так і великі підприємства. Релокація буде до того, поки триватимуть бойові дії. Більше того, вважаю, що релокація продовжиться навіть після закінчення війни. Тому що світ змінився. Колись у нас на Закарпатті було розміщення військових частин, а весь бізнес був у тилу - це в тій державі (мова про СРСР, за часів Союзу на Закарпатті справді розмістили велику кількість військових частин та об'єктів. - авт.), в якої ворог був на заході. Зараз часи змінилися, ворог - на сході, на півночі, тому бізнес потрібно переносити на захід, в тил, де безпечніше.