"Нам безперервно нагадують: терпіти. Але чого саме ми чекаємо?" Чому родини зниклих безвісти військових проявляють більшу активність у їх пошуках, ніж державні органи?

Будь витривалим, не здавайся. Ми прийдемо на допомогу.

Ми робимо все і надій не втрачаємо.

"Сину", говорить мати зниклого безвісти військового з 112-ої бригади ТРО Олена Прокопенко.

В ніч на 6 лютого 2023 року Олена Прокопенко засинала з тривожними думками. Напередодні її синові Дмитрові, добровольцю 112-ої окремої бригади територіальної оборони, виповнився 21 рік. Останні кілька днів він не виходив на зв'язок - не відповідав на дзвінки й повідомлення, не забрав подарунок із пошти.

У ту ніч Олена побачила сон, в якому її син, Дмитро, звернувся до неї: "Не турбуйся, матусю". Ранок приніс їй спокій, і вона вирушила на роботу з легким серцем. Але вже ввечері співробітники ТЦК принесли їй сумну звістку — Дмитро зник без сліду.

Я разом із чоловіком та мамою вирушила до ТЦК для оформлення документів. Одна з співробітниць запитала: "Скільки років вашому сину?". Я сказала, що йому 21 рік. Вона стала мене дорікати: "Як це можливо? Як ви змогли його відпустити? Яка ви мати?"

Після цієї розмови я десь на пів року повністю закрилася", - згадує під час спілкування з УП Олена Прокопенко.

Протягом практично двох років вона не отримала жодних новин від держави про свого сина.

Олена не сама в своєму стражданні. Щодня десятки тисяч українських матерів, дружин, чоловіків і дітей намагаються знайти своїх рідних.

На сьогоднішній день у Єдиному реєстрі осіб, які зникли безвісти за особливих обставин, налічується понад 71 тисячу записів, включаючи як військовослужбовців, так і цивільних осіб, повідомляє УП уповноважений Артур Добросердов. Всього з початку 2024 року статус зниклих безвісти отримали майже 30 тисяч осіб. Добросердов не зміг надати детальну інформацію про військових, оскільки це вважається конфіденційною інформацією.

"Українська правда" розкриває, як рідні зниклих безвісти військових можуть діяти під час їх пошуків, з якими труднощами найчастіше зіштовхуються ці сім'ї, а також які заходи вживають державні органи та міжнародні організації для повернення бійців додому.

Головною проблемою, з якою стикаються родичі військових, що зникли безвісти, на початкових етапах пошуків, є відсутність інформації про їхню службу. Щоб уникнути зайвих переживань, багато солдатів приховують від своїх сімей дані про частини, місця проведення бойових дій, а також контакти з товаришами по службі та керівництвом. Це ускладнює процес пошуку, як через офіційні канали, так і за допомогою неформальної допомоги побратимів.

Наступним кроком буде обговорення інших поширених труднощів, які виникають у родичів під час розшуку зниклих безвісти.

У липні 2024-го командир однієї з механізованих рот 110-ої окремої бригади тероборони повідомив матері свого підлеглого - 24-річного Кіріла Андріянова, що той загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Більше ротний на зв'язок не виходив. Але ні тоді не було, ні зараз немає жодного підтвердження загибелі військового. Наразі його статус - зниклий безвісти.

Родина чекала на результати службового розслідування від військової частини більше трьох місяців. Нарешті їм надали висновок, у якому йдеться про те, що на завданні діяло дві групи по шість осіб. Андріянов очолював першу з них. Згідно з інформацією, військових піддали мінометному обстрілу, внаслідок чого четверо загинули. Основна частина розслідування грунтується на свідченнях ротного, який на місці подій взагалі не був, зазначає під час розмови з УП Валерія Костенко, двоюрідна сестра зниклого безвісти.

Ми не зовсім впевнені, чи здійснювалися пошуки хлопців. На початку командир роти стверджував, що групи виїжджали на пошуки, але згодом змінив свою думку і запевнив, що цього не відбувалося.

Друг Кіріла з іншої групи повідомив, що хлопці, ймовірно, загинули. Ми запитали, чи є підтвердження цієї інформації. Військовий зазначив, що на місці подій працював лікар, який підійшов і підтвердив, що всі загинули. Згодом стало відомо, що територія піддавалася безперервному обстрілу. Ніхто не наважувався підійти до них. Таким чином, на кожному етапі була присутня неправда, - обурюється вона.

Двоюрідна сестра зниклого безвісти розповідає, що з боку військової частини комунікації немає взагалі, а правоохоронці, працівники ТЦК байдужі: "Ми запитуємо: що робити далі? Нам відповідають: нічого, дивіться російські групи з полоненими і чекайте. А що чекати?".

Особливі труднощі у спілкуванні з військовими частинами та територіальними центрами комплектування відчувають люди, які не є офіційно одруженими, але знаходяться у цивільному шлюбі.

Співрозмовниця УП, Вероніка Склярова, вже 13 років у відносинах з Олександром Анпіловим. Ця пара виховує двох дітей, проте в їхніх паспортах немає офіційних шлюбних записів. У лютому 2024 року Анпілов зник безвісти під час виконання бойового завдання в Донецькій області, будучи частиною третього прикордонного загону.

Попри те, що Олександр у всіх документах вказував свою цивільну дружину як контактну особу, військова частина сповістила про його зникнення батьків. Щоб отримати більше інформації про процес пошуків чоловіка, їй щоразу доводиться подавати окремі заяви, в яких вона підтверджує, що є матір'ю дітей Анпілова і що вони жили разом до його мобілізації.

Беземоційність і часом навіть агресивність – це найрозповсюдженіші почуття, з якими родичі зниклих безвісти зустрічаються під час спілкування з органами влади.

Чоловік ще однієї співрозмовниці УП, Анни Рудак, є військовослужбовцем 30-ої окремої механізованої бригади (ОМБр) і зник безвісти 16 жовтня 2022 року під час виконання військової місії в Донеччині.

"З самого початку пошуків у мене були проблеми з ТЦК. Я прийшла написати заяву, щоб отримати витяг зі службового розслідування. Одна з працівниць мені сказала: "Воно вам потрібно? Чим воно вам допоможе?"", - пригадує Рудак.

Наразі вона займається підтримкою родин військовослужбовців 30-ої окремої механізованої бригади. Жінка ділиться, що з 2022 року в рядах бригади зникло безвісти понад тисячу солдатів.

Розшуком зниклих безвісти військових займаються Нацполіція, СБУ та Державне бюро розслідувань. Слідчий - головний комунікатор у таких справах. Він має тримати зв'язок із рідними та повідомляти нові деталі розслідувань.

У реальному житті такі ситуації трапляються надзвичайно рідко. Як правило, отримати навіть найменшу додаткову інформацію про перебіг справи здається чимось із області фантастики.

До того ж правоохоронці в таких справах часто змінюються. Як правило, родинам про це не повідомляють, їм доводиться самостійно шукати нових слідчих.

Нещодавно Анна Рудак дізналася від інших родичів зниклих безвісти в 30-ій ОМБр, що в одному з бюро судово-медичної експертизи в Дніпрі зберігаються 22 тіла, які евакуювали з Бахмутського напрямку 17 жовтня 2022-го - наступного дня після зникнення її чоловіка.

Рудак поїхала туди з Києва, щоб поспілкуватися зі слідчим, подивитися фотографії загиблих і переконатися, що серед них немає її коханого.

"Я перебувала біля дверей слідчого у Дніпрі і намагалася запросити його вийти для розмови. Я чула, як він говорив у кабінеті, але співробітник правоохоронних органів відмовився з'явитися. Він лише спитав: 'Що ви хочете там побачити?'. Мені не вдалося отримати жодної інформації. І я не єдина, хто стикається з такими труднощами. Нас сприймають, як людей, що неадекватно реагують," – ділиться вона в розмові з УП.

Найближчі родичі зниклих безвісти можуть претендувати на виплату у розмірі зарплати і "бойових", які військовий мав би отримувати, якби продовжував службу. Ці гроші родини отримуватимуть до того моменту, коли боєць повернеться додому або його визнають загиблим.

Віднедавна механізм виплат рідним військових змінився. Нарахування коштів за новими правилами почнеться з лютого 2025 року.

Іноді процес виплати компенсацій родинам зниклих безвісти військовослужбовців затягується з вини військових підрозділів.

Сім'я бійця Кіріла Андріянова не отримує жодних коштів із моменту його зникнення, хоча вони заповнили всі заявки вчасно. Річ у тому, що представники військової частини і ТЦК у всіх документах, зокрема в службовому розслідуванні, написали його ім'я неправильно. Він за паспортом Кіріл, а майже в усіх документах, які стосуються зникнення безвісти - Кирило.

У жовтні 2024 року родина подала заяви до ТЦК для оновлення своїх документів, але станом на сьогодні військова частина ще не виконала цю процедуру.

"Зараз у нас вимагають купу довідок, яких не треба було раніше. І ніхто не надає остаточний перелік документів.

"Ми вирушили до РАЦСу, аби отримати підтвердження, що Кіріл не перебуває в шлюбі. Однак нам поставили питання: 'Яким чином ми можемо надати таку інформацію? А якщо він уже одружений в Росії?' В результаті, у РАЦСі нам так і не видали цю довідку, але згодом ми змогли її отримати через ТЦК," - ділиться Валерія Костенко, двоюрідна сестра зниклого безвісти, в інтерв'ю УП.

У разі, якщо військові підрозділи затримують процес оформлення грошових виплат на родичів зниклих безвісти, доцільно звернутися зі скаргою до Міністерства оборони України, стверджує юристка ГО "Юридична сотня" Наталія Шмарко.

Діти Вероніки Склярової почали отримувати виплати свого батька Олександра Анпілова лише після адвокатського запиту до військової частини. Але не всю суму, а лише "бойові".

"Після того, як адвокат звернувся до відповідного підрозділу, мені почали телефонувати і відверто грубити. Казали щось на кшталт: 'Ви що, не маєте бажання вирішити питання нормально? Хочете, щоб все йшло не так?' Наче я не мала права звертатися до адвоката, якщо не знала, як діяти", - згадує Склярова у розмові з УП.

Сім'ї, що переживають втрату безвісти зниклих військових, часто стають мішенню для шахраїв. Це особливо стосується тих, хто активно ділиться даними про своїх близьких у соціальних мережах.

"Зазвичай схема виглядає так: шахраї називають ім'я, прізвище та по-батькові і питають: 'Це ти?'. Після цього вони починають наполягати на виплаті грошей," - розповідає про свій досвід Анна Рудак, дружина зниклого безвісти військового з 30-ої ОМБр, в інтерв'ю для УП.

На вершині трагедії зниклих безвісти військових виник новий "комерційний клан" - ясновидці та маги. Родичі шукають допомоги у них, бо готові на будь-які жертви, лише б з'ясувати долю своїх рідних.

Деякі віщуни самі знаходять своїх жертв у соцмережах. Як це працює? Спочатку вони пропонують відповісти на одне запитання безкоштовно, а потім поступово розкручують рідних на гроші.

Коли військовослужбовець отримує статус зниклого безвісти, правоохоронці перевіряють безліч версій, зокрема й перебування в госпіталі без свідомості та навіть СЗЧ. Але головні дві - полонений або загиблий.

Якщо військовослужбовець не повертається з бойового завдання та не виходить на зв'язок, першочерговою відповідальністю за його пошуки та евакуацію у разі поранення чи загибелі несе безпосередній командир. Він повинен задокументувати час, місце та обставини, за яких було втрачено зв'язок.

В залежності від умов у районі, де ймовірно зник бойець, командир приймає рішення щодо можливості відправлення евакуаційної групи. Якщо така місія неможлива, наприклад, через активні обстріли або окупаційні дії, він повідомляє про це вищому командуванню частини та ТЦК. В подальшому вирішенням ситуації займається поліція.

Щоб перевірити, чи військовий перебуває у ворожому полоні, слідчий має зробити запити в Національне інформаційне бюро, Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Об'єднаний центр СБУ. Також слідчі отримують інформацію з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин.

Офіційно може підтвердити полон МКЧХ. Але українські поліцейські використовують і неофіційні джерела. По-перше, свідчення військових, які повернулися з полону. Після повернення з ними працюють правоохоронці та спецслужби.

По-друге, пошуки у відкритих джерелах за допомогою OSINT, зокрема в Telegram-каналах, YouTube, TikTok, на офіційних сайтах РФ.

Наприклад, Кадиров опублікував відео, на якому він спілкується з нашими військовими, які потрапили в полон. Завдяки спеціалізованим програмам нам вдалося ідентифікувати цих осіб і підтвердити, що вони дійсно розшукуються як зниклі безвісти. Ми також перевірили, чи підтверджує їх статус Міжнародний комітет Червоного Хреста. Для деяких з них підтвердження є, а для інших - ні. Цю інформацію ми передаємо до Служби безпеки України та Координаційного штабу. Закликаємо враховувати ці дані під час переговорів щодо обміну полоненими", - зазначив Артур Добросердов, уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин, в коментарі для УП.

За його словами, родичі зниклих безвісти часто натрапляють на їхні фотографії або відеозаписи на російських платформах. У разі підтвердження цієї інформації, слідчі включають її до справи та передають Координаційному штабу і Службі безпеки України.

Уповноважений зазначає, що в державних органах часом виникають суперечки стосовно долі полонених. Дехто вважає, що статус зниклого безвісти слід знімати з реєстру, якщо отримано підтвердження, що військовий захоплений у полон. Проте Добросердов переконаний, що робити це не слід, поки боєць не повернеться додому.

Існували ситуації, коли українська сторона мала підтвердження того, що військовослужбовець знаходився в полоні, і чекала на офіційне підтвердження від МКЧХ. В результаті, його тіло було повернуто під час обміну загиблими. Аналіз тілесних ушкоджень свідчив про те, що солдата стратили. Якщо б пошуки припинили, цю особу могли б і не ідентифікувати.

У Генеральному штабі Збройних Сил України функціонують спеціальні пошукові групи, які документують місця зникнення військовослужбовців. Зібрана інформація передається до Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу. Коли українські Сили оборони звільняють окуповані території, спочатку проводиться розмінування, а потім військові займаються пошуком безвісти зниклих, орієнтуючись на надані координати.

У випадку, коли територія перебуває під окупацією, інформація про місце зникнення військовослужбовців застосовується в ході перемовин щодо їх повернення на батьківщину.

Щомісячно, а іноді навіть двічі на місяць, проходить процес репатріації тіл. Ми отримуємо тіла наших захисників, в той час як передаємо тіла російських окупантів. Ця процедура відбувається регулярно, без значних затримок. Відповідно, з боку противника також ведуться певні пошукові роботи. Наразі нам вдалося повернути 5,5 тисяч тіл (дані станом на 1 січня 2025 року - УП), - повідомляє уповноважений з питань зниклих безвісти в коментарі для УП.

Він зазначає, що повернуті тіла в основному знаходяться в жахливому стані через неналежні умови зберігання, що ускладнює їхнє опізнання. Судмедексперти здійснюють виділення ДНК-профілю з таких тіл і заносять дані до бази МВС. У випадку, якщо знайдеться відповідність з ДНК-зразком, який родичі надали під час подання заяви про зникнення військовослужбовця, слідчий повідомляє про успішну ідентифікацію.

Інколи трапляється, що воїн гине, свідками чого стають його товариші, проте тіло відсутнє - його не вдається забрати з місця бою або ж воно просто пропало безвісти.

У подібних обставинах ми завжди підкреслюємо, що найкраще не формулювати повідомлення для близьких, яке звучало б: "Загинув, але тіла немає", а краще вказати, що особа вважається зниклою безвісти. Такий статус може тривати роками, проте пошуки повинні продовжуватися.

Іноді буває так, що солдат зазнає поранення, і російські загарбники захоплюють його, потім перевезуть до медичного закладу, де нададуть необхідну допомогу. Після деякого часу він може повернутися з полону", - зазначає Добросердов.

Україна має двох ключових партнерів, з якими комунікує щодо питань зниклих безвісти: київська команда Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти.

МКЧХ підтверджує факт утримання військових в полоні, а також підтримує зв'язок з родинами осіб, що зникли безвісти та тих, хто потрапив у полон.

Щоправда, комунікація з рідними мінімальна. Навіть якщо Міжнародний Комітет Червоного хреста визнає військовослужбовця полоненим, жодної інформації про його стан отримати не вдасться.

"Мінус у тому, що кількість полонених, яких вони підтверджують, дуже невелика. 59 тисяч зниклих безвісти українців досі в розшуку. Ми не знаємо, що з ними. Ми розуміємо, що хтось загинув, а хтось у полоні. Всього 7,5 тисяч із них офіційно підтверджені МКЧХ як полонені. А де всі інші? Чого когось можна знайти у відкритих джерелах, але Червоним Хрестом це не підтверджено?" - емоційно каже УП уповноважений з питань зниклих безвісти.

Фахівці МКЧХ також сприяють репатріації та ідентифікації тіл загиблих в Україні.

Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти допомагає оцифрувати інформацію щодо тіл, які надходять у бюро судмедекспертизи. Донині в Україні немає єдиної електронної бази судмедекспертизи. Вся інформація щодо померлих і загиблих зберігається в паперових журналах.

Комісія також проводить навчання та надає консультації українським судово-медичним експертам, слідчим і прокурорам, особливо у питаннях, пов'язаних із розслідуванням місць масових поховань.

"Ми маємо намір створити "Єдиний центр ідентифікації" під патронатом Міністерства охорони здоров'я в Київській області. Вже виділено територію та будівлі, тривають ремонтні роботи. Центр буде оснащений найсучаснішою апаратурою, а також залучатимуться висококваліфіковані фахівці. Тіла, які тривалий час залишаються неідентифікованими і надходять внаслідок репатріації, будуть доставлятися сюди для оперативної ідентифікації. Запуск цього центру заплановано на весну 2025 року", - зазначив уповноважений з питань зниклих безвісти в розмові з УП.

На сьогоднішній день процеси пошуку зниклих безвісти військових скоріше нагадують перекладання відповідальності між різними організаціями, а не організовану системну діяльність.

В Україні досі не існує єдиного державного органу, що спеціалізується виключно на цій проблемі. Тому родичам доводиться звертатися до багатьох установ одночасно. Однак успішність таких звернень, на жаль, є скоріше винятком, ніж звичайною практикою.

Кількість військовослужбовців, що зникли безвісти, зростає майже щоденно. Саме родини цих людей найбільше зацікавлені в їхніх пошуках.

"Якщо сім'ї нічого не робитимуть і не нагадуватимуть чиновникам про своїх рідних, про них просто не буде ніякої інформації. Коли ти нагадуєш, хоч мінімальні кроки починають робити", - ділиться з УП дружина військовослужбовця 30-ої ОМБр Анна Рудак.

Мати Дмитра Прокопенка разом із об'єднанням родин військовослужбовців ТРО, які зникли безвісти, бореться за пошуки та повернення свого сина як в Україні, так і за кордоном. У січні жінки з організації планують поїхати у Ватикан на зустріч із Папою Римським.

Наше звернення до Папи полягає в тому, щоб змусити Росію надати Україні вичерпні списки полонених, а також інформацію про тих, хто загинув у полоні, і дані про їхній стан. Це дозволить нам зрозуміти, що відбувається з нашими героями.