Візерунки та плетення: вікна, що відкривають погляд на світ домівок Онуфріївської громади.

Вікна виконують важливу функцію в житловому просторі. Сьогодні популярні металопластикові вікна, які привертають увагу своєю практичністю. Проте в минулі часи двері та вікна часто прикрашалися розписами та дерев'яними орнаментами — це робили не лише для естетики, а й для символічного захисту домівок від негативних впливів. Християнська традиція під час освячення осель також акцентує увагу на вікнах та дверях, адже саме вони є зв'язком між домом і зовнішнім світом.

Проте навіть чисто естетичні традиції оформлення вікон, які не мають особливого символічного значення, поступово відходять у минуле через заміну на сучасні металопластикові конструкції. Тому вкрай важливо дослідити та зберегти красиві візерунки віконниць. У Кіровоградській області цим питанням займається громадська організація "Баба Єлька", яка проводить дослідницьку та наукову діяльність у цьому напрямку.

В експедицію до Онуфріївської громади, де в оздобленні будинків змішалися декоративні елементи Кіровоградщини і сусідньої Полтавщини, разом з етнографинями вирушила й кореспондентка Укрінформу.

МЕРЕЖИВНІ ВІКНА КОЗАЦЬКОГО СЕЛИЩА

Ми вирушаємо до селища Павлиша, яке заснував у 1739 році кременчуцький сотник Федір Гаврилов, а також відвідаємо сусідні села Камбурліївку та Омельник. Павлиша стане першим пунктом нашої подорожі, до якого з Кропивницького можна дістатися автомобілем за трохи більше ніж дві години. Прохолодний листопад подарував нам сонячний день, що робить поїздку ще приємнішою.

Нас зустрічає місцевий краєзнавець і педагог Віталій Постриган. Він відразу ділиться інформацією про найдавніші частини селища та вказує, де можна знайти найбільш захоплюючі моменти. Колектив "Баби Єльки" вже відвідував це місце, але з іншою метою — дослідити історію та фольклор через свідчення місцевих жителів, а потім представити свої знахідки в серії фільмів.

Співзасновниця Етнолабораторії Інна Тільнова розповіла, як з'явилася ідея дослідити окремо оздобу вікон.

Ідея виникла, напевно, під час нашої першої поїздки до Онуфріївської громади, зокрема в село Деріївка. Ми були вражені кожною хатою, оскільки помітили там унікальні елементи, яких не спостерігали в інших селах — дерев'яне мереживо, що прикрашало віконниці. Навіть у тих будинках, де були встановлені пластикові вікна, віконниці зберігалися. Проте, як з'ясувалося, більшість місцевих жителів не приділяла особливого значення цим декоративним елементам — просто є і є. Жоден з тих, з ким ми спілкувалися, не знав імен майстрів-різьбярів та не виявляв інтересу до цієї традиції. Я усвідомлюю, що вона не є унікальною, але це мереживо могло б стати основою для айдентики регіону. Тому його слід бережно зберігати! — поділилася думками етнодослідниця.

Інна Тільнова зазначила, що під час останньої поїздки команда працювала над створенням документального серіалу. Проте кожного разу, коли вони відвідували цю громаду, їх увагу привертали віконниці, які вражали своєю красою, і вони не могли втриматися від того, щоб їх фотографувати.

Одного разу, обговорюючи ідею збереження, ми поділилися своїми думками з друзями з однієї торговельної мережі. Марія Тарасенко, їхня маркетологиня, запропонувала стати партнерами в цьому проекті. У результаті ми вирішили вирушити в експедицію, щоб поспілкуватися з місцевими мешканцями і дізнатися, хто виготовляв ці вікна, за якими зразками, а також коли і де це відбувалося, - розповідає співзасновниця Етнолабораторії.

Колега Інни Тільнової, Світлана Буланова, зазначила, що їхній колектив поки що менше уваги приділив теслярству в порівнянні з іншими формами декоративно-ужиткового мистецтва.

- Ми знаємо, що найчастіше з традиційних ремесел люди займалися вишиванням, ткацтвом, різьбярством, лозоплетінням і багато чим іншим. А от саме робота теслярів, майстрів, які працювали з деревом і виготовляли таку красу, висвітлюється рідше. Нам би хотілося про це розповісти більш докладно і на широкий загал. Звісно, для цього потрібно все самим дослідити, тому ми й зібралися в експедицію, - говорить Світлана.

НАЛІЧНИКИ І КАРНИЗИ: РЕГІОНАЛЬНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВІКОННИХ ДЕКОРІВ

Жителі селища Павлиша, з якими вдалося поспілкуватися, розповідають, що не надавали особливого значення оздобі вікон. Звісно, прикрашали, але не за певними традиціями - на свій смак.

— У нас немає ставнів, адже вікна дуже великі. Я пофарбувала їх у білий колір, а в деяких місцях використала блакитний відтінок, — розповідає місцева мешканка Клавдія Валентинівна.

Жінка додає, що й окремої назви конструкція вікна не має, хіба що різьблену верхівку називає карнизом. Її загалом дивує зацікавленість вікнами, говорить неохоче.

Інна Тільнова зазначає, що деякі люди відчувають певний страх перед такою цікавістю, адже вона для них є несподіваною.

- Інформації поки що мало вдалося зібрати, жителів дивує наша зацікавленість і, можливо, трохи лякає, коли люди з камерами фотографують їхні садиби. Але ми попередили старосту, заручилися підтримкою місцевого історика і краєзнавця Віталія Постригана і все ж зробили це. Фотосесія - це перший крок. Я дивуюся пасивності місцевих жителів, якщо чесно. У них ідеї для проєктів зі збереження культурної спадщини - під ногами. Це все зникає, розмивається, Павлиш чи Деріївка через кілька десятків років втратять ось таке своє обличчя. То чому ж його не зберегти? Взагалі Онуфріївка наскільки багата на культурні маркери: тут і мозаїчні зупинки, і віконниці. Але все у стані вимирання і зникнення, - зазначає Інна.

Ще одна з мешканок села, Лідія Омелянівна, поділилася спогадами про будівництво свого дому, яке відбулося в 1956 році. Вікна виготовляв майстер на ім'я Трохим Корінь, який, за приблизними підрахунками, народився близько 1915 року. В Павлиші працювало кілька таких майстрів. Місцеві мешканці замовляли декоративні елементи для вікон не для розкішності, а як частину будівельного процесу, адже ці оселі мали залишатися у родині з покоління в покоління. Проте орнаменти виконувалися відповідно до модних тенденцій того часу.

- Ми завжди мали свої недоліки, адже ми звичайні працівники, але в той час виготовлення віконниць було необхідним, - ділиться жінка.

Інша жителька Павлиша - Тетяна Миколаївна - називає оздобу віконниць "налишниками". Додає, що в їхній хаті вікна робив її чоловік.

МЕТА ЕКСПЕДИЦІЙ - РЯТУВАННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ

Світлана Буланова говорить, що інформації цього разу вдалося зібрати не так багато, як хотілося б, імена майстрів переважно втрачені. Тож на запитання, чи завершили це дослідження, відповідає, що ні.

- Ми, звичайно, створили фотосерію, прогулявшись селами, але, на жаль, у нас немає достатньої і детальної інформації про ці віконниці. Тому я вважаю, що наше дослідження ще не є остаточним, - говорить Світлана.

У Павлиші ми провели більшість часу, решту - у Камбурліївці та Омельнику. Це два сусідні невеличкі села. Вони виявилися зовсім малолюдними, тож розповідей місцевих жителів про вікна тут не записали. Вдалося лиш зробити кілька десятків фото не менш ретельно, ніж у Павлиші, оздоблених вікон. Частину з них - у зруйнованих дією часу хатах-мазанках. Тож завершення експедиції було з іншим настроєм - тихим та задумливим. Звісно, розумом усвідомлюємо невідворотність процесів, які й без війни не найкраще впливали на життя сіл. Але дивитися на хати, в яких давно ніхто не живе і вже не житиме, хати, віконниці яких назавжди закриті, немов очі, - сумно.

Проте саме це слугує додатковим стимулом для збереження всього, що ще можливо зафіксувати, описати та врятувати.

Інна Тільнова розповіла, як можуть втілитися результати саме цієї експедиції. Серед варіантів - календар на 2025 рік. Також етнодослідниці мріють про галерею, де б на чорних стінах були прикріплені віконниці зі зниклих сіл. Уже мають одну таку - з Хайнівки Олександрівської громади на Кіровоградщині. Але для цього потрібна велика простора зала, тепер в Етнолабораторії бракує місця для експонування таких предметів.