На вшанування молодшого сержанта Віталія Святненка, відомого під позивним "Турист".

Присвятив свою діяльність освітньому процесу дітей та молоді, а згодом - також військовим.

Молодший сержант Віталій Святненко трагічно загинув 29 квітня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу, що стався в селі Новомихайлівка на Донеччині.

З глибоким сумом повідомляємо туристичну та краєзнавчу спільноту України, освітян, наших колег і друзів, що трагічно загинув Святненко Віталій Валерійович - видатний професіонал, відданий товариш, мудрий учитель та порадник для своїх вихованців і їх батьків, шанований батько та люблячий чоловік. Цю сумну новину оприлюднив Український державний центр національно-патріотичного виховання.

Віталій народився в Житомирі у багатодітній сім'ї. Його тато помер, коли діти були маленькими, тож хлопчик рано став дорослим та самостійним. Після школи здобув освіту тракториста. Оскільки з дитинства цікавився скелелазінням та спортивним туризмом, працював верхолазом на промислових об'єктах в Україні та за кордоном.

- Віталій мав педагогічні здібності й постійно хотів працювати з дітьми. Це прагнення привело його в міський туристично-спортивний клуб "Полісся", де він кілька років був директором. Віталій постійно вдосконалював програми зі спортивного туризму та скелелазіння для дітей та молоді, а ще вивчав іноземний досвід. Потім пішов навчатися в Житомирський державний університет ім. І.Франка на спеціальність "Вчитель фізичного виховання, географії, валеології, організатор краєзнавчо-туристської роботи", - розповідає дружина Юлія.

Вона познайомилася з Віталієм саме у клубі "Полісся". Потім вони неодноразово перетиналися у робочих справах та на заходах. Юлія каже, що одразу звернула на нього увагу.

- Віталик був надійним, безвідмовним, відповідальним за себе і тих, хто поруч, справедливим, а ще людиною, на яку можна покластися. Я розуміла, що він стане хорошим татом для наших майбутніх дітей, і не помилилася. Чоловік був безумовним авторитетом для нашого старшого сина. Дмитро зі всіма переживаннями та секретами йшов до тата, їздив із ним на тренування і постійно прагнув бути біля нього, деколи просто спостерігаючи за тим, що робив Віталій, - додає дружина.

Після роботи у туристично-спортивному клубі "Полісся" Віталій працював викладачем фізкультури, керівником гуртків у Житомирському обласному центрі туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, був виконувачем обов'язків директора центру, також завідувачем екскурсійно-краєзнавчого відділу обласного центру дитячо-юнацької творчості. Окрім того, був віцепрезидентом обласної громадської організації "Федерація спортивного туризму" та долучався до проведення всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Джура".

Віталій створив два мотузкові парки в Житомирі, один з яких розташований у гідропарку, а інший — у Шодуарівському парку.

Згідно з висловлюваннями Юлії, заняття, яким займався її чоловік, приносило йому радість. Проте, цього не вистачало для забезпечення родини, тому він постійно шукав можливості підзаробити. Наприкінці 2022 року, коли в родині Святненків з'явився другий син, Віталій взявся за нічну роботу і трудився майже без перерви.

З початку масштабної війни я активно волонтерив, займаючись розвитком інфраструктури для підготовки військових.

У березні 2023 року його призвали на службу. Після завершення навчання він став інструктором у школі для підготовки розвідників, а також проходив навчання в Німеччині. Основною спеціалізацією Віталія була військова топографія, в якій він мав значний досвід.

Він завжди проявляв відданість своїй справі, як у повсякденному житті, так і під час служби в армії. Дуже близько прив'язався до товаришів по навчальному курсу і регулярно надсилав їм посилки на вихідних. Коли я намагалася дізнатися більше про його військову службу, він зазвичай відповідав, що багато моментів важко пояснити: для їхнього розуміння потрібно самому бути військовим, - згадує Юлія.

Військовий виїжджав на завдання в Дніпропетровську область, а потім вирішив здобути бойовий досвід і поїхав на Донеччину.

Дружина пригадує, що Віталій дуже відповідально готувався до того виїзду. У своєму рюкзаку він зібрав речі на різні випадки, які можуть трапитися на війні. Там було все, що допомогло б йому вижити. Коли Юлія просила в чоловіка поділитися контактами своїх побратимів, він запевняв, що вони їй не знадобляться.

Після тижневого перебування на передовій зв'язок з військовослужбовцем обірвався. Як з'ясувала пізніше його дружина, підрозділ потрапив під мінометний обстріл під час відступу з позицій. Віталій ішов останнім у колоні і отримав поранення ноги. Йому наклали турнікет і доправили до евакуаційного автомобіля, але, на жаль, дорогою до медиків він помер від втрати крові.

41-річного молодшого сержанта Віталія Святненка поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У нього залишилися мама, дружина та двоє синів.

"З дитинства ми разом досліджували туристичні стежки. У 1993 році, під час нашого першого великого двотижневого походу по Закарпаттю, Віталіку лише виповнилося 11 років. Ти був наймолодшим серед нас, новачків у світі туризму. Відтоді пройшло більше 30 років спільних походів, змагань, фестивалів, зустрічей у туристичних клубах, співу під гітару та дружніх зв'язків між родинами, включаючи наших дітей. Ти завжди був добрим, простим, але принциповим і трохи впертим, таким же надійним, як скелі Денишів. Твоя любов і турбота про родину, про кохану Юлю і двох синів не знали меж. Але твій останній похід не повинен був таким бути," - поділився спогадами у соцмережах друг Героя, Микола Костриця.

Старший син Дмитро вирішив створити колекцію відео з телевізійних програм, в яких з’являвся їхній батько Віталій. Це він зробив для того, щоб його молодший брат міг чути голос тата. Крім того, Дмитро пообіцяв, що передасть маленькому Мишкові всі знання та вміння, які здобув від батька.

Віталій Святненко був удостоєний ордена "За мужність" III ступеня посмертно. У травні на Житомирщині відбудуться змагання з спортивного туризму для вчителів, які будуть присвячені пам'яті цього героя.

Честь і слава Герою!