У пам'ять про науковця Максима Штатського, відомого під позивним "Історик".

Захоплено вивчав минуле рідного Запоріжжя, але боротьбу із загарбниками називав "улюбленою роботою"

35-річний військовий, який очолював відділення 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Таврії, Максим Штатський, відомий під позивним "Історик", загинув 12 лютого 2024 року в Новомихайлівці на території Донецької області.

Максим з'явився на світ і провів своє життя в Запоріжжі, в районі, який має тісний зв'язок з протестантами-менонітами. Саме їхню історію він згодом став предметом свого професійного дослідження.

По завершенні навчання на історичному факультеті Запорізького національного університету він влаштувався на роботу в Національний заповідник "Хортиця". Колеги згадують, що його наполегливість вражала, адже він починав свою кар'єру як двірник, а згодом поступово піднімався по кар'єрних сходах, ставши музейним доглядачем, науковим співробітником та старшим науковим співробітником.

Укрінформ не раз повідомляв про знахідки пам'яток, що стосуються протестантів-менонітів, а також про ініціативу створення Меморіалу хортицьких менонітів, в розвиток якого Максим вкладав свою енергію та серце.

Історія стала для Максима не просто професійною діяльністю, а й справжнім захопленням. Він активно взаємодіяв із менонітською діаспорою в Канаді, намагаючись знайти для них важливу інформацію та допомагати висвітлювати їхню історію. Окрім цього, Максим занурився у вивчення свого родоводу й взявся за генеалогічне дерево своєї дружини, з якою познайомився під час спільної роботи в заповіднику.

- Мене вражали наполегливість і весела вдача Максима, - згадує дружина воїна Дар'я. - Він завжди був на позитиві, умів усіх підбадьорити, навіть коли самому було важко. Нам вистачило чотирьох місяців знайомства, аби зрозуміти, що хочемо створити сім'ю. У шлюбі ми прожили 9 років. Максим був прекрасним татом для нашої доньки.

За її словами, чоловік почав спілкуватися українською ще до того, як це стало популярним, і активно долучався до різноманітних патріотичних заходів.

Коли у 2014 році в Україні спалахнула війна на сході, Максим не мав змоги вступити до Збройних Сил через особисті обставини. Тому він приєднався до охоронної роти "Хортицький полк" у Запоріжжі. Згодом його рішення відкладалося через народження доньки, проте з початком повномасштабної війни чоловік все ж вирішив піти на службу.

- Восени 2022 року я разом із Максимом відвідала Житомир, - згадує Дар'я. - Я показувала йому місто, і він якось зауважив, що тут так багато десантників, а він відчуває себе зайвим. Пізніше, у березні 2023 року, він повернувся до Житомира вже як курсант навчального центру після того, як отримав повістку. Війна стала для Максима стимулом боротися проти Москви. Він говорив, що служба в армії - це його справжнє покликання, і ним гордився.

Військовий відразу ж опинився на передовій. Спочатку він брав участь у битвах за Красногорівку, а згодом – за Новомихайлівку. Максим вживав знеболювальні засоби, коли його турбувала грижа. Він двічі отримував поранення та зазнав кілька контузій, але незважаючи на всі труднощі, постійно повертався до своїх товаришів по службі.

Півроку війни. Так, погляд на багато речей змінився. Але найбільша складність — це залишатися вірним собі. Елементарні речі, як-то звертання "Ви", слова "дякую", "перепрошую" — стають справжнім викликом. Триматися на плаву в умовах загального спрощення та жорстокості непросто. У світі, де 40-річні чоловіки плачуть, отримуючи накази, і 18-річні безстрашно стріляють з РПГ у темряві, спираючись лише на приблизні координати... Тут починаєш цінувати навіть просту воду і кількість калорій у консерві. Не думаєш, кому і скільки позичав, адже знаєш, що в критичний момент тобі віддадуть останнє. На жаль, тут "твої" стають "трьохсотими", і ти опиняєшся один серед "банди", де тебе вже вважають "зі старих". Жахливо. Лише п’ять місяців пройшло, а вже "старий", – ділився своїми думками Максим у соціальних мережах.

Дар'я ділиться, що її чоловік мав велике серце для тварин, і тому під час війни його завжди супроводжували собаки та кішки. Він навіть підгодовував мишей шоколадом.

За весь час перебування на війні Максим один раз приїздив у відпустку додому, побув зі своїми рідними. Дружина пригадує, що тоді помітила, як він змінився.

"Мій чоловік служив у війську раніше," - розповідає жінка. - "Я помічала, як йому важко в місті. Максим постійно переживав за своїх товаришів по службі."

Під час своєї відпустки військовослужбовець вирішив зробити татуювання зі словами: "Плоть нічтоже, дух животворить". Він пояснив дружині, що на фронті саме дух підтримує воїнів у важкі часи.

Максим знову опинився на фронті, а незабаром його направили до Новомихайлівки, де точилися запеклі вуличні бої. Остання розмова з дружиною відбулася 11 лютого. Він був у доброму гуморі, і разом з Дар'єю вони обговорювали модель автомобіля, який планували купити. Але в один момент спілкування раптом припинилося. Відтоді Максим більше не виходив на зв'язок...

Пізніше жінка отримала звістку про загибель свого чоловіка від його товариша по службі. Родина Максима Штатського досі не змогла здійснити поховання його тіла.

Дар'я пам'ятає, як її чоловік із великим нетерпінням прагнув покататися на їхньому новенькому автомобілі. Він мріяв отримати водійське посвідчення, придбати власний дім, відправитися в подорож по США та навіть провести деякий час у цій країні.

Побратимам він залишився в пам'яті завдяки своїй життєрадісності та відвазі, оскільки в критичні моменти бійки рятував їхні життя.

Дружина зазначає, що Максим був надзвичайно щасливий через успіхи Курської операції ЗСУ. Наразі українські десантники завдають удару по російським морським піхотинцям у цьому районі, які стали причиною загибелі "Історика".

У Максима Штатського є мама, сестра, дідусь, дружина і донька.

Слава та пошана Герою!