Вшанування пам'яті старшого солдата Миколи Заїки, відомого під позивним "Батя".

З 2014 року я був залучений у зону конфлікту в Донецькій та Луганській областях, переживши страшні події в Дебальцевому.

На фронті Микола Іванович спочатку отримав позивний "Ветеринар", але з часом його товариші по зброї почали іменувати його "Батя" через його мудрість, надійність та стійкість.

Микола з’явився на світ 18 жовтня 1968 року в родині з багатьма дітьми, у селі Каліївка, що розташоване в Шосткинському районі Сумської області. Його батько працював трактористом, а мати – дояркою. З раннього віку хлопець навчався працювати, допомагаючи матері у догляді за коровами та телятами.

Коли почалася російсько-українська війна, став на захист Батьківщини.

- Мобілізувався 26 серпня 2014 року та служив у складі 30-ї окремої Гвардійської механізованої бригади. У березні 2017 року підписав контракт у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського, - повідомив у Фейсбуці міський голова Шостки Микола Нога.

Під час проведення АТО/ООС чоловік знаходився в гарячих точках Донецької та Луганської областей, зокрема пройшов через Дебальцеве. Він отримав контузію, але незважаючи на це, продовжував рятувати поранених бійців, намагаючись вивезти їх з-під інтенсивного вогню ворога. "У той момент я втратив слух і нічого не чув. Прив'язав поранених товаришів у автомобілі, щоб вони могли триматися, і... прискорився до максимальної швидкості", - згадував міський голова.

Повномасштабне вторгнення Росії виявилося несподіваним для "Баті", який саме перебував на Чернігівщині, де активно протистояв ворогові. Згодом він брав участь у боях на інших фронтах. Протягом цієї масштабної війни неодноразово зазнавав травм, але після кожного відновлення знову повертався до своїх бойових товаришів на передову.

Останнім часом виконував обов'язки водія-електрика ремонтної майстерні. Ніколи не відмовлявся від важких завдань у найгарячіших точках фронту.

Побратими кажуть, що Микола Іванович мав спокійний характер, добру та щедру душу, був відповідальним і працелюбним, чесним і розсудливим. Тихий, ввічливий, дуже любив тварин. Кажуть, що мріяв після Перемоги жити у своєму будинку в тихій, мальовничій місцевості, мати велике господарство. Захоплювався історією, військовою справою, науково-пізнавальними фільмами та літературою, полюбляв розв'язувати кросворди.

Згідно з розповідями родичів та друзів, видатними рисами характеру цього чоловіка були стійкість, терпимість, внутрішня сила і відвага. Під час телефонних розмов він ніколи не висловлював невдоволення щодо тяжких умов чи труднощів, а навпаки, намагався підбадьорити своїх близьких, кажучи: "Все буде гаразд!". Іноді він утримувався від розповідей про свої поранення, і родина дізнавалася про них лише пізніше.

За період служби нагороджений медаллю "За оборону рідної держави", відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції", Подякою ("За сумлінне та самовіддане служіння українському народу, вагомий внесок у справу підвищення боєздатності військової частини, зразкове виконання службових обов'язків"), Грамотою ("За сумлінне виконання службових обов'язків, щиру відданість праці, ініціативність, високу професійну майстерність, зразкову військову дисципліну, за мужність і відвагу").

Старший солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського, Микола Заіко, загинув 4 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання в Донецькій області. У нього залишилася дружина, двоє синів та онуки.