На честь військового хірурга Мирослава Дебенка.

"Ти врятував тисячі наших героїв, але сам залишився без захисту..."

Мирослав Дебенко належав до родини, де медицина була в традиції. Його мати, Ольга Григорівна Дебенко, працювала викладачем медсестринства в Івано-Франківському медичному коледжі, а дідусь, Григорій Григорійович Гавриш, займав посаду директора медичного училища.

У 2009 році Мирослав з відзнакою завершив навчання в Івано-Франківському національному медичному університеті, демонструючи велику відданість своїй професії. Протягом 2012-2013 навчального року він обіймав посаду викладача хірургії в Івано-Франківському медичному фаховому коледжі.

Після початку повномасштабного конфлікту Мирослав Дебенко повернувся на батьківщину з-за кордону, де йому довелося працювати щелепно-лицевим хірургом у власному медичному закладі. Він вирішив стати військовим лікарем і відправився на фронт.

Ще 17 листопада 2022 року Мирослав Дебенко указом Президента Володимира Зеленського був удостоєний ордена Данила Галицького.

Маркіян Тхір познайомився з Мирославом Дебенком ще під час навчання в університеті. Він згадує, що в кінці 2022 року випадково натрапив на друга під час святкування Різдва, коли Мирослав мав тижневу відпустку. Військовий лікар поділився жахливими історіями війни, розповідаючи про десятки тисяч українських і російських поранених та загиблих.

"Незважаючи на все, його обличчя, як завжди, випромінювало доброзичливість і теплоту," - поділився думкою Маркіян у своєму пості на Facebook.

У вересні 2024 року Мирослав заглибився в вивчення англійської мови, маючи намір створити книгу, в якій поділиться своїм досвідом війни.

"Протягом доби він міг виконати кілька складних операцій, проводячи безсонні ночі, рятуючи тисячі життів. Я навіть не уявляю, як він усе це витримував. Я запропонував йому спробувати працювати з Chat GPT, показав, як штучний інтелект може допомогти йому в написанні мемуарів. Сказав, щоб він просто додавав конкретні приклади зі свого життя," - згадує Маркіян Тхір.

Chat GPT згенерував такий текст про військового хірурга Мирослава Дебенка: "Лікар Мирослав працював у госпіталі біля лінії фронту, де щодня приймав поранених українських військових. Російські війська не припиняли обстрілювати позиції, бомби та ракети падали майже безперервно, а артилерія й міномети звучали як постійний фон. У відділенні панували різні емоції. Мирослав звик бачити розпач на обличчях тих, хто втратив друзів, або тих, кого чекали ампутації. Але він також був свідком радісних моментів, коли військові, попри всі труднощі, змогли повернутися до життя. Кожного дня до госпіталю приходили волонтери, які приносили підтримку у вигляді ліків, їжі та теплих слів. Це додавало надії пораненим, а лікар Мирослав з оптимізмом говорив їм: "Війна закінчиться, ми вистоїмо". Смерті були частиною цього жорстокого конфлікту, але надія жила в кожному, хто пройшов через стіни госпіталю. Мирослав вірив: кінець війни обов'язково настане, і разом з ним - перемога".

Вражений можливостями штучного інтелекту, Мирослав зазначив, що цей текст майже ідентичний дійсності.

Капітан медичної служби Мирослав Дебенко став жертвою ракетного обстрілу в Луганській області.

"Учора, 15 жовтня, наш 'земний ангел' став справжнім ангелом. Російські ракети влучили у ціль. Сподіваємося, що слова лікаря Мирослава справдяться," - поділився Маркіян Тхір у Facebook.

На своїй сторінці у Фейсбуці Вікторія Білицька, лікар-анестезіолог та дівчина Мирослава Дебенка, поділилася сумними новинами про його загибель. Разом з Мирославом вона працювала над порятунком поранених військових на фронті і зараз продовжує свою службу.

"Ти врятував безліч наших захисників, був найобережнішим серед нас, але, на жаль, нічого не зміг вберегти... Ми не змогли тебе вберегти... Більша частина адекватності, розумності й здорового глузду на стабілізаційному пункті трималася завдяки тобі. Я мала привілей знати тебе в іншому світлі. Це було особисте, не для інших. Раніше я часто казала, що обіймаю тебе всім серцем. Тепер ти став болем, який проникає в кожну клітину мого єства. Нехай так і буде. Я продовжу писати тобі, сподіваючись, що щось є за межами цього світу, і ти читаєш мої слова. Бо серця я більше не відчуваю", - ділилася вона.