Парамедикиня на ім'я Бека. Повість про фельдшерку, яка залишила своє спокійне життя в США і вирішила підписати контракт із Збройними силами України.
30-річна американка Ребекка Мацировська, відома під позивним "Бека", у березні 2022 року подолала більше восьми тисяч кілометрів, щоб прибути до України з Ноксвіля, розташованого в штаті Теннессі.
Коли вона вперше дізналася про початок повномасштабного вторгнення Росії, у її голові миттєво виникла думка про те, що потрібно підтримати українців. До цього моменту її єдиним зв’язком зі слов'янською культурою було прізвище її колишнього чоловіка, чиїм прадідом був поляк.
Протягом більше десяти років Ребекка працювала фельдшеркою в США. Вона час від часу займалася волонтерством у ролі медика в країнах з низьким рівнем доходів, зокрема в Венесуелі, Мексиці та Гаяні.
Зараз Бека - парамедикиня в 53-ій окремій механізованій бригаді (ОМБр) імені князя Володимира Мономаха. Працює з військовими на Торецькому напрямку.
Ми спілкувалися за допомогою відеозв'язку, коли навколо лунали постріли артилерії. На початку нашої бесіди Бека зауважила, що знаходиться на стабілізаційному пункті, куди в будь-який момент можуть доставити поранених. І так і сталося: через 30 хвилин нашої розмови вона вимкнулася, щоб надати допомогу пораненим бійцям.
Ми знову змогли зв'язатися через кілька днів. Спілкувалися англійською, але Бека інколи вставляла українські та російські слова. Наприклад, коли згадувала про тяжкі моменти війни, вона інколи вражено говорила: "It's пизд*ць".
Російська пропагандистська машина постійно повторює тези про "ліквідацію" Ребекки, вважаючи її найманцем з Америки. Перші заяви про її "знищення" з'явилися в грудні 2022 року, коли йшлося про події в Бахмуті на Донеччині.
Спочатку я була в ступорі, а потім мене охопила лють. Хіба ви дійсно думаєте, що я мертва? Я жива, ви безглузді!
Одного разу росіяни стверджували, що я є жінкою-снайпером. Нібито вони ліквідували відому американську снайперку. Я в той момент подумала: "Що за нісенітниця? Що ви, чорт забирай, витворяєте?!" Це абсолютно абсурдно.
На даний момент я не приділяю уваги таким "новинам". Для мене це просто нісенітниця, - говорить Бека.
Ребекка Мацировська поділилася з "Українською правдою" своїми причинами, чому вона обрала шлях служби в українських збройних силах на початку великої війни. Вона також розповіла, як справляється з мовними труднощами у спілкуванні з товаришами по службі та що саме її вражає в українцях.
Вперше про російську агресію проти України Ребекка почула від українців, з якими працювала в Америці, приблизно в 2016 році. Вони розповідали про репресії в Радянському Союзі, українську боротьбу за незалежність, Революцію гідності та російську окупацію Криму й частини Донбасу, ділилися, як ці події вплинули на них особисто. Бека захопилася історією України.
В 2021 році українські знайомі Ребекки почали хвилюватися через скупчення російських військ на кордоні і можливе повномасштабне вторгнення. Новина про початок великої війни в Україні застала Беку на робочому місці - в лікарні.
- Мені важко було усвідомити, що це трапляється на наших очах! - з хвилюванням ділиться Ребекка. - Усі навколо лише спостерігали, але ніхто не поспішав на допомогу, адже Україна не є членом НАТО. Тож я вирішила, що повинна зробити щось для українців. Особливо, враховуючи мій досвід роботи в умовах стресу.
В березні Ребекка надіслала Міністерству охорони здоров'я України офіційний запит на роботу. І майже відразу отримала дозвіл.
Тоді ж вона сказала начальниці, що хоче використати накопичену за кілька років відпустку - приблизно десять тижнів, щоби поїхати допомагати українцям. Рішення Беки не стало для керівниці лікарні сюрпризом. "Я була впевнена, що ти це зробиш. І чекала, коли скажеш, що їдеш до України", - схвально відреагувала вона.
Родина Беки, включаючи її брата та невістку, не були здивовані її вибором. Ніхто з них навіть не уявляв, що смілива дівчина зможе спостерігати за російсько-українським конфліктом, перебуваючи на іншому континенті.
Лікарка зібрала свої належності і вирушила в Україну.
- Коли я приїхала, зрозуміла, що не можу повернутися додому з чистим сумлінням, поки не допоможу українцям перемогти росіян.
Байдуже, хто ти - українець, американець чи європеєць. Ти не можеш стояти осторонь української трагедії і вдавати, ніби все добре. Всі мають об'єднатися, щоби зупинити війну.
Спочатку Ребекка планувала працювати в тиловому госпіталі, але дізналася, що на фронті не вистачає парамедиків, тому приєдналася до військових.
Звісно, вона не повернулася в США за 10 тижнів.
Читайте також: Діди воювали. Як нащадок шведа під Полтавою допомагає перемогти Росію, поки Путін марить "величчю" Петра I
Бека вирішила не приєднуватися до міжнародного легіону, адже усвідомлювала, що там їй доведеться взаємодіяти лише з іноземними військовими. "Я прагнула співпрацювати з українськими солдатами," - підкреслює вона.
Ребекка розпочала свою кар'єру парамедика у 36-й бригаді морської піхоти.
- Я була першою іноземною громадянкою, яка отримала блакитний берет. Це була честь для мене!
Її перший позивний виник під час служби з морськими піхотинцями. Власники блакитних беретів жартома охрестили її Маммі.
- Коли вони були поранені або мали якісь проблеми зі здоров'ям, завжди зверталися до мене. Один із них сказав: "Якщо ми маємо проблеми, просто телефонуємо мамі, і вона допомагає". Все почалося як жарт, а потім прижилося. Мене завжди називали Маммі. Зараз це дуже смішно. А тоді було навіть образливо, бо всі мали круті позивні: "Куля", "Байкер", "Гонщик", "Привид", а я - просто Маммі, - усміхається вона.
Під час однієї з перших евакуацій Ребекка надавала допомогу військовому з важким пораненням. На той момент його сім'я перебувала в оточеному росіянами Маріуполі.
- Цей хлопець був серйозно поранений, але сказав мені: "Просто накладіть гіпс і дозвольте мені повернутися на поле бою. Я не можу врятувати свою родину, але зобов'язаний продовжувати воювати за Україну". Ця історія мене вразила.
Під час своєї роботи з морськими піхотинцями в Донеччині, Бека зустріла військовослужбовців 53-ої бригади. Парамедикиня вирішила допомагати їм у евакуації поранених. Їхня дружба розвинулася дуже швидко, тому Ребекка прийняла рішення підписати контракт саме з 53-ою окремою механізованою бригадою.
Морські піхотинці направлялися до Херсона і запрошували мене приєднатися. Проте я відповіла: "Хлопці, ви стали мені дуже рідними, але 53-тя бригада – це моя справжня сім'я". Тому я вирішила залишитися з ними в Авдіївці.
Читайте також: "Страх є у всіх, але треба йти до кінця". Як морпіхи захищали Миколаїв, а нині наступають на Херсонщині
Ребекка негайно повідомила своїх нових товаришів, що більше не бажає залишатися Маммі. Вона попросила звертатися до неї просто як до Беки.
- Всі друзі та родина називають мене Бека. Солдати зазвичай так і кажуть, але іноді звертаються - Бекусік або Бекічка. Це дуже мило.
Під час ротації в Авдіївці бригада постійно отримувала нових бійців. Ребекка займалася їх навчанням у сфері тактичної медицини. Вона практично безперервно виконувала обов'язки медика на стабпункті та під час евакуацій, а також активно працювала інструктором на полігоні.
- Після Авдіївки ми переїхали в Нью-Йорк. Не можу про це розповідати, але там був пизд*ць. Зараз ми біля Торецька.
Майже всі міста на Донеччині, де я раніше жила зі своїми солдатами, окуповані. Щоразу, коли ми переїжджаємо і заселяємося в нові будинки, я насамперед збираю всі фотографії, малюнки та інші цінні речі в одну коробку і складаю їх у безпечному місці. Бо щиро вірю, що українські сім'ї повернуться додому.
Але зараз більшість із будинків, де Ребекка жила разом із військовими, де облаштовувала медпункти, зайняли або розбомбили росіяни.
Читайте також: "Війна - велике село: ми знаємо, хто де був і що робив". Історія бойової медикині Мауглі
Я ціную свій армійський загін, адже ми підтримуємо один одного, незважаючи на будь-які труднощі, що нас оточують.
Пам'ятаю, як одного разу ми їхали до нашої бази. Я була в броні, з каскою на голові та всім необхідним спорядженням. Сержант, помітивши мої холодні руки, раптом закричав: "Стоп! Зупиніть авто! Повертаємося назад!". Ми відправилися за теплими шкарпетками та рукавичками для мене, а потім знову вирушили на позицію.
Бека дуже здивувалася, що в Україні носять шапки, коли стає холодно. Побратими сваряться, якщо вона цього не робить.
Ребекка ще більше дивується, коли дізнається, що їй не дозволяють піднімати важкі предмети. У США вона звикла самостійно справлятися з усім, але в Україні навіть поранені військові охоче пропонують свою допомогу. В українському війську Бека не зіштовхувалася зі сексизмом або зневажливим ставленням з боку чоловіків.
Читайте також: Білорус зі знаком якості. Як учасник двох Олімпіад став добровольцем в Україні
Парамедикиня відзначає, що українці мають звичку скорочувати свої імена. Наприклад, Іван стає Ванею, Олександр - Сашею, а Олексій - Льошею. Спочатку їй було важко розібратися, і вона помилково вважала, що неправильно запам'ятала імена, але з часом змогла адаптуватися до цього.
- Цікаво спостерігати, як люди знайомляться. Спочатку Олександр, потім Саша, а згодом: "Саня, бл*дь" (сміється).
Бека найбільше дратує, коли його товариші постійно розбавляють закінчений гель для душу водою, замість того, щоб просто придбати новий.
- Я намагаюся це виправити. Кажу: "Хлопці, я піду в магазин і куплю нам нове мило, коли воно закінчиться. Не наливайте в пляшку воду, добре?". Я - медсестра і знаю, що нове мило бореться з мікробами краще, ніж мильна вода.
- Чи пробували ви вивчати українську мову? - питаю я.
- Канєшна, - переконливо відповідає Ребекка.
Більшість військових, з якими вона працює, російськомовні, бо родом із Луганської та Донецької областей. Тому Бека розуміє російську мову краще, ніж українську. Але щодня парамедикиня намагається знайти бійців, які спілкуються українською, щоб вивчити кілька нових слів.
Не так давно я дізналася про слово "цікаво". Раніше я не раз чула його, вважаючи, що воно означає "це кава". Однак виявилося, що "цікаво" насправді перекладається як "interesting".
Протягом більше ніж двох років, проведених на фронті, Ребекка змогла подолати мовний бар'єр. В спілкуванні з своїми товаришами по зброї вона використовує англійську, російську та українську мови, хоча кожна з них лише частково. Їй вдається розуміти всю термінологію, що стосується тактичної медицини, як російською, так і українською. Проте, коли справа доходить до повсякденних розмов, їй поки що важко.
Я не змушую нікого вивчати англійську. Оскільки я перебуваю в Україні, я повинен спілкуватися тією мовою, якою говорять люди навколо мене.
На мою думку, обговорення мовних питань стане можливим лише після нашої перемоги у війні. Наразі ми повинні зосередитися на захисті України та підтримці української мови.
Легко бути патріотом, коли ти далеко від фронту. Відвідайте Донеччину і спілкуйтеся українською. Прийдіть на допомогу в боротьбі, а потім навчайте військових, якою мовою слід спілкуватися.
Відколи Бека приїхала в Україну, в її плейлисті з'явилося багато українських пісень. Вона в захваті від українського гімну і "Пісні про рушник". Щодня слухає пісні гурту Kozak System і Клавдії Петрівни.
Сильно захоплюється "Щедриком" творця Миколи Леонтовича. Неодноразово відвідувала його рідний край – Покровськ на Донеччині, який нині піддається руйнуванню з боку російських агресорів.
Читайте також: Реальний Сенцов. Історія режисера і штурмовика з товстою шкірою
- Я хотіла би показати кожному українцю хоча б одне прифронтове село. Завести їх у будинки, де жили сім'ї до моменту, поки війна не забрала в них таку можливість. В цих будинках досі лежать книги на полицях, висить одяг у шафах. Але мешканцям довелося виїхати, бо Росія все знищила.
