У період війни деякі митці виявили "ефект Добкіна" — Фоззі з ТНМК.

Олександр "Фоззі" Сидоренко - один із засновників українського хіп-хопу та виконавець, який відзначається сміливістю у висловленні своїх громадських поглядів.

Він є не лише членом гурту "Танок на майдані Конго", а й активним волонтером, автором книг, прихильником футболу та ведучим програми "Пряма червона".

На композиціях ТНМК, слова до яких пише Фоззі, сформувалося не одне покоління українців. Він разом з колективом працював над україномовним музичним матеріалом у той час, коли це ще не стало популярним.

Чим учасники ТНМК займаються після 24 лютого 2022 року? Як війна змінила рідне місто Фоззі Харків? Чи могли українські артисти й музиканти стати успішними та відомими в 90-х та нульових без виступів у Росії?

На ці теми "Українська правда" провела розмову з Олександром "Фоззі" Сидоренком.

Ось стисло представлена бесіда. Повну версію інтерв’ю можна переглянути на YouTube каналі УП.

Як би ви змалювали Харків для людини, яка ніколи не відвідувала це місто?

Наразі це місто-рубіж, яке знову опиняється на межі втрати своїх можливостей.

Внаслідок повномасштабного вторгнення Харків втратив свій колорит як місто, де навчалися іноземні студенти та розвивалася IT-індустрія. Це означає, що його капіталізація значно постраждала. На жаль, я не вірю, що цю ситуацію можна буде повернути назад.

Це тепер місто військових, місто пенсіонерів. За різними оцінками в Харків приїхало близько 400-500 тисяч переселенців. Це не зовсім ті люди, до яких у Харкові звикли, і це відчувається, коли йдеш вулицею.

Ви не стали свідком повномасштабної війни в Харкові. Які враження ви отримали, коли вперше відвідали це місто після 24 лютого?

У травні 2022 року ми завітали до Харкова на фестиваль, організований Сергієм Жаданом. Він, на жаль, забув повідомити, що ми приїхали виступати з діджеєм, і в результаті для нашого діджея не виявилося необхідного обладнання.

Виступ розпочнеться за годину, а нам терміново потрібен саундчек. Я швидко знаходжу друга, мені призначають якогось хлопця, і ми вирушаємо на Північну Салтівку. Там колись існував гаражний кооператив, де розташовувався склад магазину, що спеціалізувався на продажу вінілових платівок та програвачів.

Мені кажуть: "Там три блокпости, але якщо ти добазаришся, якщо тебе впізнають, то впустять - випустять".

Коли ми прибули на місце, навколо панувала атмосфера апокаліпсису. Я спостерігав за гаражним комплексом і міркував: "Чомусь він виглядає досить дивно". Лише згодом мені стало зрозуміло, що всередину влучила ракета, і тепер те, що раніше було єдиною спорудою, розділилося на дві.

Прийшов хлопець і каже: "Ідіть за мною, але зберігайте рівний крок. Тут були такі, хто не наші брати". Це означає, що там могли бути пастки.

Ми вирушаємо. Світла немає. Піднімаємося на четвертий поверх. Приходимо до гаража, а позаду нього все в руїнах. Ніхто не може сказати, чи залишилося щось ціле в цьому гаражі, адже з початку повномасштабної війни туди ще не заходив жоден з нас.

Ми приступаємо до відкриття дверей, але вони виявляються зламаними. Їх сильно розгойдували. Я вже усвідомлюю, що фестиваль стартував, і ми залишилися без саундчеку.

Хлопець запитує мене: "Яка модель програвача вам потрібна?" Я відповідаю: "Верхня". Він каже: "Зараз я знайду ще підкладку під вініл, щоб виглядало гарно". Я відповідаю: "Нам потрібно лише найкраще!" (усміхаючись - УП)

Ми вирушаємо. Знову йдемо в ногу один з одним. Прибуваємо на фестиваль, а всі вже вирішили, що наш виступ проходитиме без програвача. Я заперечую: "Ні-ні-ні! Після всіх зусиль, щоб дістати ці програвачі, ми обов'язково виступимо з ними! Зупиняйте все, поки їх не підключать".

Вам, як харків'янину, неприємно чути, що "Харків - це місто, де ще досі багато людей, які сподіваються на прихід 'русского мира'?"

- Є так званий "ефект Добкіна": частина яскраво вираженої проросійської спільноти перевзулася. І краще так - краще пізно, ніж ніколи.

Частина проросійськи налаштованих людей все ще присутня. У Харкові проживає безліч осіб, чиї родичі живуть не в Україні, а в Росії. Це нащадки тих, хто був переселений до Харкова після зменшення місцевого населення, викликаного Голодомором та Другою світовою війною.

Я завжди жартую, що вибір жовто-блакитних кольорів для харківського футбольного клубу "Металіст" суттєво сприяв українізації Харкова. У місті, де традиційно панувала поміркованість і кожен мав "дядю в Москві", ці кольори стали рідними. Це яскравий приклад м'якої і позитивної українізації.

Для багатьох Харків передусім пов'язаний із постаттю Геннадія Кернеса. Але чому варто пам'ятати, що Харків - це не лише Кернес?

Харків нерозривно пов'язаний із Кернесом.

Тобто, виходить, це дійсно Кернес? Як тоді це можна розтлумачити?

- Плоть від плоті. Він - свій, він піднявся. Він говорив так, як говорили вони. Він був класово близький. Він володів достатньою харизмою. Це справжня харківська харизма.

Після того відео з фразою "Где про скорые помощи, бл*ядь!?" російські телевізійники запитували мене: "Це ж справжнє мистецтво?". А я відповідав: "Ні, це просто їхня мова. Так звучить Харків".

Перший демократично обраний мер Харкова Євген Кушнарьов, який казав: "В Харькове никогда не будет киевской власти, в Харькове будет харьковская власть", - це теж Харків.

Ще один політичний діяч, тісно пов'язаний із Харковом, - це Михайло Добкін. Після 24 лютого він, наприклад, почав з'являтися в формі Збройних Сил України, що стало несподіванкою для багатьох. Чи справді це стало для вас сюрпризом?

Мені повідомили, що Добкін вже на наступний день після початку російської агресії доставив снайперські гвинтівки до штабу.

Варто зазначити, що існує значна частина населення України — близько 30-35%, — яка раптом усвідомила реальне ставлення Російської Федерації до нашої країни. Багато людей отримали цю інформацію через жорстокі дії, зокрема ракетні обстріли.

Добкіну було б простіше, як Мураєву, загубитися. І всі очікували від нього такої поведінки. Але він інакше проявив себе. Це був такий приємний шок.

- Чи готові будуть харків'яни під час наступних виборів проголосувати за Добкіна?

Цю ідею можна було б втілити в життя, але я не маю великої впевненості в її успіху. Особливо з огляду на те, що у Терехова наразі такий високий рейтинг, що сумніваюся, що Добкін зможе його випередити. Хоча, можливо, вони працюють в одній команді.

- До речі, про Терехова. Після 24 лютого 2022 року він теж багатьох здивував своєю проукраїнською позицією. Для вас вона була очікувана?

- Ні, бо він колишній футбольний арбітр. А футбольні арбітри навряд чи є взірцями якоїсь чесноти. Будь-який футбольний арбітр - це людина, яка судить так, як треба.

Тому, в принципі, що той же Добкін, що Терехов могли десь загубитися. Але Терехов проявив себе інакше.

Для одних Харків асоціюється з Кернесом, а для інших - з іншими особистостями. А кого ви вважаєте символом Харкова?

- Харків Кернеса вже в минулому. Яким він буде, я не знаю. Зараз Харків - місто добробатів, "Кракену", харківської ультрасні. Це все люди, які змінили ставлення до міста. Це вже не місто Кернеса точно.

Що переважає в українській музиці в умовах повномасштабної війни: "байрактарщина" чи якісний, сучасний контент?

- Спочатку була байрактарщина, потім вона відпала.

Зараз музика тільки в плюсах. Велика кількість артистів, які співали російською, тепер перейшла на українську. З'явилося дуже багато молодих, цікавих артистів, які роблять пісні англійською, і це може бути перспективно.

Зараз не треба великих грошей, щоб записати трек. Тому контенту дуже багато.

Крім того, наша музика завжди відзначалася більшим рівнем таланту, ніж, скажімо, польська. Вона регулярно випереджала на кілька років. І, чесно кажучи, фінансові можливості також були сприятливими, адже багато росіян зверталися до нас: вони знімали кліпи тут, а численні звукозаписні студії створювали пісні для російських виконавців. Ми активно працювали на російському ринку, оскільки там існували значні фінансові ресурси.

- Чому багато українських співаків і гуртів не помічали війну до лютого 2022 року?

Було досить комфортно. Мовляв: "Ми говоримо про кохання та музику". Але є також і ті, хто, на мою думку, просто заперечують усе, що пов'язане з війною. Наприклад, Sun з 5'nizza. Я завжди жартую: "Підійдіть до Сана і запитайте, хто очолює уряд України".

Чи вважаєте ви, що музиканти та артисти, які нещодавно виступали в Росії та виконували пісні російською мовою, зараз, змінивши свою позицію на проукраїнську, справді щирі? Наскільки вам здається їхня нова позиція переконливою?

Внутрішній механізм все це закріплює. Проте важливо міркувати про майбутнє, тому ще раз підкреслюю: на мою думку, краще зробити щось пізніше, ніж зовсім не зробити.

Яке у вас ставлення до колег, які під час війни вирішили виїхати за кордон?

- Кожен коваль власного оргазму. Чи маю я право їх засуджувати? Ну, я теж не в окопі зараз.

Проте ви займаєтеся волонтерством.

Отже, зараз багато людей активно беруть участь у волонтерських проектах.

Хотілося б сподіватися, що публіка зможе сама пригадати, хто і де перебував під час війни, а також які вчинки здійснював. Проте багатьом нададуть прощення. Існує безліч випадків, коли людей підносять на п'єдестал, забуваючи про їхні минулі дії.

Чи є людина, яка вас найбільше здивувала чи, навпаки, розчарувала під час війни в її повному масштабі?

Хливнюк вразив своєю майстерністю. Жадан.

Я нещодавно краєм ока зачепив реакції якісь, що Жадан "десь не там служить". Вам мало того, що він зробив?

Нам теж прилітає від людей. Іноді вони дуже дивно реагують, пишуть: "Ви що, з Америки не повернулися?", "Чому не в окопах?". Я не можу кожному з них розповідати, хто з групи де служить, хто чим займається, тому просто на таке не реагую.

- Частина вашого колективу зараз долучена до Сил оборони. Хто це і чим вони займаються?

- Гітарист наш Ярослав Верьовкін зараз у війську. Днів десять тому ми грали концерт і до останнього не розуміли, чи відпустять його, чи будемо ми з ним виступати, бо він був на фронті.

Бас-гітарист служить: Костянтин Жуйков зараз у Нацгвардії, навчається на зенітника.

Я є співзасновником фонду "Згуртовані" та займаюся в ньому тактичною медициною.

Наш діджей активно співпрацює з волонтерським фондом "Київ".

Фагот був у добробаті "Реванш". Зараз цей підрозділ у складі ЗСУ, а він лишився в статусі добровольця, допомагає йому.

- Під час концертів ви проводите аукціони та збори на військові потреби. Як це виглядає?

- Коли ми збираємо гроші на якомусь концерті, мені треба скласти все так, щоб ми купили щось підрозділу бас-гітариста, підрозділу гітариста, підрозділу, якому допомагає Фагот, і аптечки. Я уявляю, як складно державний бюджет складати, щоб якось все було в балансі, щоб нікого не образити (усміхається - УП).

Вважаю, що ми провели понад 200 благодійних концертів. Ми відвідали близько 90 міст по всьому світу, і в деяких з них виступали неодноразово.

Я відповідаю за наш мерч: ми реалізуємо його під час концертів, а всі отримані кошти спрямовуються на підтримку тактичної медицини.

Де у вас наразі більше виступів – в Україні чи за межами країни?

- За межами країни, оскільки там більше фінансових можливостей.

Був один концерт у Канаді, коли ми бачили, що будуть ну зовсім маленькі збори. І я вирішив розповісти глядачам історію. Це була імпровізація.

Ми одного разу відправили аптечку військовому на Донбас. Він отримав її, відправився на свою позицію, а вже на наступний день його бліндаж зазнав обстрілу. У нього були троє поранених товаришів, у яких не було якісних аптечок. Оскільки наші аптечки містили значно більше компонентів, ніж передбачено стандартами, йому вистачило їх, щоб перев'язати хлопців і дістати їх до евакуації, звідки їх уже забрали на стабільний пункт. В результаті всі троє вижили.

- А росіяни на ваші концерти за кордоном приходять?

Вони з'являються. Таке трапляється. Найголовніше — не допускати їх до Фагота, адже він ставиться до них агресивно.

Іноді у наших скриньках для зборів траплялися білоруські та російські рублі. Спершу ми не розуміли, для чого вони нам, але згодом зрозуміли, що вони все ж мають значення, адже в кінцевому підсумку йдеться про боротьбу з ворогами.

ТНМК - це один із гуртів, що символізує українську музику. Ви були активними як у 90-х, так і в 2000-х, коли домінував російськомовний контент. Чи виникали у вас час від часу сумніви щодо правильності обраного шляху? Можливо, у вас були спокуси створювати пісні російською мовою?

Не хочу прикидатися святим. До "Червоної Рути-97" ми виконували пісні російською мовою. А згодом поступово стали переходити на українську, адже це було цікаво і ново. Потім вже внутрішні відчуття підказали, що це не лише весело, але й правильно.

Працювати з українською мовою в музиці значно простіше, адже вона є більш захопливою порівняно з російською.

Скільки разів ви чули на радіо чи телебаченні, що ваші українські пісні не відповідають формату?

Ви чули? Причина, чому ми створили альбом "Неформат", полягає в тому, що його відкриває трек "По радіо співали москалі". Це була наша відповідь на події того часу.

Нас дивувало, що ми приїхали з Харкова до Києва, а пісні на радіо не беруть, навіть більш-менш форматні, на наш погляд. Була тільки одна радіостанція, яка крутила все українське - "Радіо столиці". Геніальна станція, яка випередила свій час! А інші радіостанції - ні-ні-ні. Із радіо взагалі у нас не складалося: ти міг прийти на інтерв'ю на радіо, а вони навіть жодної твоєї пісні не поставлять, бо "Це не в нашому форматі".

Чи існувала можливість для українських артистів у 90-х та 2000-х роках створити успішну музичну кар'єру без гастролей у Росії?

Ні, це сталося лише під час нашого виступу в Москві. Тоді нам зателефонували і повідомили: "Ми вже в дорозі з камерою, готові поговорити про Москву".

- Яким був ваш перший виступ у Росії? Яку реакцію російської аудиторії ви тоді побачили?

- Це був реп-фестиваль "Rap Music - 97". Його організатором був Влад Валов із Донецька з гурту "Bad Balance". І нас тоді оголосили: "Группа "Танец на площади Конго" - яркие представители южнорусской школы". І ми такі: "Що, бл*дь, не можна сказати "української"? Що за "южнорусская школа"? Ви що, з Краснодаром нас переплутали?"

Одного разу ми виступали в Сочі на фестивалі "Рупор" під назвою "Россия-Украина. Помним о родстве". В той день сталася Скнилівська трагедія, і мені дуже хотілося висловити свої думки про це зі сцени. Але організатори сказали: "Ні, ви не маєте права це робити". Я все ж вирішив висловитися. Після виступу менеджмент фестивалю почав погрожувати нам, мовляв: "У вас виникнуть серйозні проблеми, і більше ніхто не захоче вас запрошувати". Але як ми, українці, могли залишитися байдужими до того, що в Україні загинуло стільки людей через авіакатастрофу? Про яке, чорт візьми, "родство" йдеться на цьому фестивалі?

- Вас намагалися запрошувати на виступи в Росії після 2014 року?

Так, надходили запрошення від фестивалів, що мали тематику "поза політикою".

Але ми більше ніколи не будемо виступати в Росії.

Чи мали ви можливість зустрічатися з російськими артистами на інших платформах після 2014 року?

- Так. Бо вони виступали в Україні.

На одному з фестивалів я став свідком виступу гурту "Anacondaz". Протягом 40 хвилин я намагався підняти настрій, співаючи неподалік їхньої гримерки: "Банана, банана-мама, в ж*пу ви*бали Путіна Вована. Бандера, Бандера-папа. В рот еб*ли, с*ка, Путіна-кац*апа".

Пізніше мені надіслали представника, зазначивши, що вони виступають проти Путіна. Мені показали їхнє інтерв'ю, в якому вони стверджували, що "Крим належить Україні".

Що нового ви відкрили для себе після 24 лютого?

Не було нічого позитивного, що я міг би дізнатися про себе. Нічого, що могло б мене приємно вразити.

Хто ви на даний момент: музикант, волонтер чи автор?

Автор, безумовно, не підходить. Я б це охарактеризував як "Музикант з плюсом".

Волонтерство - це зараз головне. Волонтерство і такмед - для мене зараз основне заняття.

Ми б із великим бажанням зібрали більше, але коштів наразі недостатньо, щоб впоратися з численними запитами на аптечки. Така ж ситуація спостерігається у багатьох. Багато волонтерів не мають достатніх ресурсів, але не всі з них відкрито про це говорять.

Проте те, що ми не зупинилися і продовжуємо цим займатися, має велике значення.

- Ви часто любите повторювати: "Українська національна ідея рухається на схід зі швидкістю 250 км на 10 років". Чи пришвидшила рух національної ідеї війна, і в якій точці вона зараз перебуває?

Безумовно.

Ми всі еволюціонували. Хтось із тих, хто раніше був поміркованим, став більш радикальним.

В українців, на відміну від світу, є варіант руху тільки правосторонній. Кожен український президент тільки правіше, правіше і правіше. Тому що ліворуч - це вже опозиція, це вже дитячий садочок, це вже комунізм.