Портников: Які вимоги Путін ставить перед Україною | Еспресо

Які умови міг запропонувати президент Росії Володимир Путін своєму американському колезі Дональду Трампу під час їхньої зустрічі в Анкориджі?

Щодня виникають нові ймовірні аспекти бесід, що мали місце між президентами США та Росії. Ці аспекти, зокрема, грунтуються на спілкуванні, яке президент США провів з європейськими лідерами та президентом України незадовго після завершення зустрічі в Анкориджі.

На сьогоднішній день відсутні російські підтвердження, а також жодні згадки про цю інформацію в західних ЗМІ чи коментарі самого Трампа. Це дає підстави вважати, що деякі ключові моменти можуть бути лише вигадками американського президента, не опираючись на його спілкування з російським лідером. Проте, безумовно, ці питання заслуговують на обговорення.

Перша умова президента Російської Федерації -- не буде припинення вогню до досягнення всеосяжної угоди про мир. Це фундаментальна умова президента Російської Федерації й вона відрізняється від тієї пропозиції, з якою Дональд Трамп виступив відразу після свого обрання президентом Сполучених Штатів. Він якраз намагався затягнути Путіна у перемовний процес після припинення вогню на російсько-українському фронті.

Трамп почав висловлювати цю думку фактично з самого початку своїх телефонних розмов з російським лідером. У травні він відкинув концепцію безумовного припинення вогню, що, зрештою, дало можливість відновити симуляційні переговори в Стамбулі, де основною метою стало вироблення умов для можливого мирного угоди на фронті між Росією та Україною.

Однак зараз, як ми можемо спостерігати, Трамп, схоже, готовий повністю прийняти позицію Путіна. Принаймні, його власні висловлювання це відкрито демонструють, коли він говорить про те, що всебічний мир є кращим варіантом, ніж тимчасове припинення вогню, яке може бути порушене в будь-який момент. Цікаво, чи усвідомлював Трамп це, коли почав телефонні переговори з Путіним з такою пропозицією, і чому він вирішив змінити свою позицію.

Друга умова Путіна стосується так званого територіального обміну.

Хоча це ніякий не обмін, тому що мова йде про ситуацію, пов'язану із тим, як Росія хотіла б обміняти одні частини української території на інші частини української території. Тільки от велику частину територій України Росія не вважає нашою.

Отже, Путін продовжує наполягати на тому, щоб українські війська залишили всю територію Донецької та Луганської областей України. Натомість Москва обіцяє заморозити лінії фронту у Херсонській та Запорізькій областях та повернути ту територію, яку вона зараз окупує у Сумській і Харківській областях України.

Також зверніть увагу: Перемовини на Алясці завершилися невдачею для Сполучених Штатів, але не для України та Європейських країн.

Навіть при поверхневому аналізі цих вимог стає очевидним, що виведення українських військових з обширних територій Донецької області не йде в жодне порівняння з територіями, які нині підлягають окупації в Сумській та Харківській областях України.

Усе це виглядає, м'яко кажучи, досить незвично. Чому так? Тому що ми з вами добре усвідомлюємо, що, по-перше, Україна не має жодних підстав для виведення своїх військових сил з тих районів, які контролює законний український уряд, де проживають українські громадяни, що не мають жодного зв'язку з російською окупацією та російськими мріями про суб'єкти Федерації в Донеччині.

По-друге, з погляду самої Російської Федерації, і Донецька, і Луганська, і Херсонська, і Запорізька області -- це суб'єкти Росії. Чому тоді Росія готова погодитися із тим, що Україна буде продовжувати контролювати частину території, яку Росія вважає своєю, а з іншої частини території виходить. Це абсолютно поза логікою навіть російського політичного мислення. Я вже не кажу про українців.

І тому мені здається, що Путін швидше запропонував таку ідею, якщо він її взагалі запропонував, заради політичної дестабілізації в Україні.

Третьою умовою, висунутою Путіним, є визнання суверенітету Росії над Кримом. Невідомо, від кого саме Москва очікує такого визнання: чи то від України, чи від інших країн, наприклад, Сполучених Штатів.

Я хотів би знову підкреслити, що колись Дональд Трамп висловлював ідею про те, щоб Сполучені Штати визнали російський суверенітет над Кримом в обмін на припинення бойових дій на російсько-українському фронті. Це, в свою чергу, могло б стати передумовою для зняття санкцій з Російської Федерації. Можливо, саме цю концепцію Путін вирішив відновити.

Існує думка, що визнання суверенітету Російської Федерації над Кримом може відкрити шлях до реалізації ще одного важливого аспекту – можливості скасування західних санкцій, або принаймні їх часткового зняття щодо Росії.

Очевидно, що для Росії було б найкраще, якби Україна визнала її суверенітет над Кримом, спираючись на всі ці російські вигадки про нібито незаконну передачу Кримської області з Російської Федерації до Української РСР. Це дозволило б, принаймні, в результаті цієї війни закрити питання Криму так, щоб країна, територію якої було вкрадено, визнала легітимність цього відокремлення.

Ознайомтеся також з: Невдалі підсумки зустрічі на Алясці.

Наступними етапами, безперечно, стануть вимоги визнати суверенітет Росії над Донецькою, Луганською, Херсонською та Запорізькою областями. Якщо це станеться, Росія отримає можливості для розширення своєї окупаційної діяльності в інших українських регіонах. Це класичний приклад тактики «салямі».

Ще одна умова Росії: Україні має бути офіційно заборонено вступати до Північноатлантичного Союзу. Країни НАТО не можна примусити гарантувати, що якась країна не вступить до Північноатлантичного Союзу, бо це суперечить їхньому суверенітету, статуту НАТО. З точки зору цієї організації сама країна, яка хоче вступити до НАТО, має вирішувати, чи має вона таке бажання. А НАТО вже має визначатися з її вступом після того, як отримає пропозицію щодо приєднання.

Отже, коли мова йде про заборону на вступ до НАТО, необхідно зазначити, що таке рішення не може бути ухвалене на рівні Північноатлантичного Альянсу. Відомо, що з 2022 року Росія постійно вимагає від НАТО офіційних гарантій нерозповсюдження в контексті колишніх радянських республік.

Ну, тут виходом може бути хоча б те, щоб Україна змінила власну Конституцію, проголосила себе нейтральною державою і заборонила сама собі вступати до НАТО. Але це теж дуже умовні гарантії, тому що Конституцію можна як змінити в бік відмови від євроатлантичної інтеграції, так знову внести в неї статтю при потрібній політичній нагоді про бажання України вступити до НАТО.

У кінцевому підсумку, коли Російська Федерація здійснила анексію Криму, Україна перебувала в статусі позаблокової держави. Отже, зміни в Конституції виглядають, з точки зору, досить очевидними. Мені важко зрозуміти, чому Росія вважає, що якісь конституційні зміни в Україні зможуть запобігти тому, що в разі політичної нестабільності в Росії, коли в Москві будуть зайняті своїми справами, Україна не скористається моментом і не подасть заявку на вступ до НАТО.

Яскравим прикладом є Фінляндія, яка протягом багатьох років уникала вступу до НАТО через свої унікальні стосунки з Радянським Союзом. Однак, у світлі кризи, що виникла внаслідок російсько-української війни, країна вирішила скористатися можливістю і приєдналася до Північноатлантичного Союзу. Це рішення кардинально змінило військову логістику в північній Європі.

Читайте також: Конфлікт не вічний, проте його розвиток формується в Україні.

Наступна тема, яка заслуговує на увагу, стосується гарантій безпеки України. У цій сфері зараз триває багато обговорень. Дипломати вважають, що під час зустрічі Путін з Трампом висловив готовність обговорити ці гарантії, проте уявлення про них може суттєво відрізнятися.

Сполучені Штати висловлюють ідею надати Україні певні гарантії, які можна порівняти з п’ятою статтею НАТО, однак це не призведе до її членства в альянсі.

Це також цілком нелогічно, адже Росія, як ви можете зрозуміти, не боїться того, що НАТО наближається до її кордонів. Це військове альянс вже присутній у цьому регіоні. Її справжній страх полягає в тому, що можливий вступ України до НАТО ускладнить для Російської Федерації окупацію території України в майбутньому, оскільки вона вважає цю країну лише тимчасовим утворенням.

Якщо Україна отримуватиме гарантії, які спонукатимуть Сполучені Штати та інші західні держави діяти разом з українцями у випадку нового нападу з боку Росії, включаючи знищення російських окупантів та стратегічних об'єктів Росії, то постає питання: чим це буде відрізнятися від членства України в НАТО, якщо Росія має намір продовжувати війну з Україною в майбутньому? Це залишається абсолютно неясним.

Саме тому Путін висуває ідею, щоб безпеку України забезпечував, наприклад, Китай. Іншими словами, він має на увазі, що ці гарантії повинні нагадувати новий Будапештський меморандум, який Росія зможе використати як зручний інструмент у випадку повторного вторгнення з метою захоплення нових українських територій.

Останнє запитання є дійсно класичним: Путін, можна сказати, повторює його з 2004 року, коли Кремль став на підтримку свого маріонеткового кандидата, ненависного агента Віктора Януковича, на президентських виборах у нашій країні.

Це державний статус російської мови, принаймні на частині території України, яку Путін вважає більшовицьким подарунком Києву -- це схід і південь. І, звичайно, можливості продовження діяльності російської православної церкви як цивілізаційного центру Москви на українській землі. Путін розуміє, що якщо в Україні залишиться російська мова і російська церква, рано чи пізно воєнним шляхом чи політичним Україна стане Росією.

Він хоче закласти для своїх сподвижників, якщо йому не вдасться зараз знищити нашу державу, такі можливості, які в принципі призведуть до зникнення української держави в майбутньому під цивілізаційним впливом російської культури, мови та церкви, як складників російської цивілізаційної експансії на сусідню територію. Тому що про ракети, бомби і смерті рано чи пізно, така логіка будь-якої війни, забудуть, а російська мова і російська церква залишаться і свою справу, повірте мені, зроблять.

У цьому контексті це також безсумнівна класика.

Росія не відмовилася від жодної з можливих стратегій ліквідації української державності. Вона продовжує використовувати як силові, так і політичні методи, сподіваючись вплинути на президента Сполучених Штатів. Якщо ж знищення української державності доведеться відкласти, країна може перейти до цивілізаційного підходу.

Ось в чому полягає суть подій, що сталися в Анкориджі під час зустрічі президента США Дональда Трампа та російського лідера Володимира Путіна. Росія, схоже, має на меті не стільки завершення або продовження війни, скільки реалізацію плану знищення України — чи це відбудеться швидко, чи повільно, залежить від обставин.

Джерело можна перефразувати як "виток" або "середовище походження". Якщо вам потрібен більш детальний контекст, будь ласка, уточніть!

Про автора. Віталій Портников — відомий журналіст та лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.