Знищення режиму Асада: крах впливу Ірану та Росії, а також відновлення давнього тригера для Путіна та Лукашенка.

Коли більше тижня тому повстанці розпочали свій несподіваний наступ на північному заході Сирії, здавалось, що падіння режиму Башара Асада є чимось неймовірним. Як і в 2015 році, коли він зміг відтіснити своїх супротивників, сирійський диктатор знову звернувся за підтримкою до Москви та Тегерану. Проте в Росії лише знизили плечима, адже все, що Кремль може запропонувати нині, вже реалізується у вигляді "допомоги" Асаду. Іран, який ще кілька років тому направив своїх військових радників до Сирії, а також ліванська група "Хезболла", що надавала бойову підтримку, також не змогли вжити жодних значних заходів. Тепер єдине, що російський лідер Путін може зробити, - це надати Башару Асаду притулок на своїй території.

Союзники режиму Асада, зіткнувшись із численними труднощами, фактично залишили його на самоті. Без їхньої підтримки власні війська не змогли, а часто й не прагнули зупинити повстанців з угрупування "Хайят Тахрір аш-Шам", які раптово досягли вражаючих успіхів. Туреччина використала цю ситуацію та зробила свій крок. Вже за кілька днів в обстановці Близького Сходу відбулися суттєві зміни. Взявши на початку наступу майже без бою друге за величиною місто Алеппо, антиасадівські сили в ніч проти 8 грудня увійшли до столиці Сирії, Дамаска.

Незалежно від політичної позиції більшість сирійського народу прагнула кінця Башара Асада, адже тільки під час сирійської революції 2011 року було вбито понад півмільйона людей.

Про те, що відбувається сьогодні в Сирії та як падіння режиму Асада вплине на Україну, Росію, Іран та Білорусь - у матеріалі OBOZ.UA

Іран і Росія зазнають поразки.

Повстанці бездоганно вибрали час. Зовнішні сили, які могли б протистояти будь-якій атаці на режим -- Росія, Іран та "Хезболла" - серйозно втратили свій військовий потенціал і "Хайят Тахрір аш-Шам" завдала удару.

Росія активно залучена у конфлікт з Україною. Іран на даний момент готовий до можливих дій з боку Ізраїлю, в той час як в Лівані ізраїльські сили завдали суттєвого удару по "Хезболлі", значно ослабивши її військові можливості.

Два союзні диктаторські режими зазнали досить нищівної поразки, яка матиме відкладені наслідки. У Кремля постає питання з усіма його африканськими авантюрами, у Ірану розсипається проєкт "шиїтського поясу". Розвал цих проектів буде не одномоментним, але тепер точно неминучим.

Сирія є найважливішим союзником Росії на Близькому Сході, забезпечуючи Москві вплив у цьому регіоні та слугуючи перевалочним пунктом на шляху до Африки. У відповідь на підтримку, яку Росія надала Асаду, сирійський лідер дозволив розмістити російську військово-морську базу в Тартусі та авіабазу в Латакії. Це дало Росії стратегічну військово-морську присутність у Середземному морі та можливість здійснювати авіапольоти по всьому регіону. Однак останні події створили серйозні ризики для російських військових об'єктів, які можуть стати мішенню для атак. Сирійці пам'ятають жорстокі бомбардування Алеппо з боку російських повітряних сил, і навіть зусилля президента Туреччини Ердогана можуть не змінити ситуацію. Наразі Росія терміново виводить свої кораблі з Тартуса та перекидає залишки озброєння з Хмейміма за допомогою транспортної авіації.

Про глибину відчаю Росії щодо нещодавніх подій свідчить лише одна фраза міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова: "Якщо вам потрібно почути від мене правду, то так, ми зазнали поразки в Сирії, відчуваємо відчай, якщо це те, що вас цікавить, можете продовжувати. Але я не збираюся робити прогнози про те, що буде далі". Так нервово відреагував головний дипломат авторитарного режиму Путіна на запитання своїх співвітчизників про ситуацію в Сирії.

Для Ірану падіння режиму Асада означає руйнування шиїтського півмісяця, що простягається через Сирію до Лівану. Асада підтримував алавітський режим, який є одним із напрямків шиїзму. Його зв'язки з Іраном перетворили його на противника Ізраїлю, США та Саудівської Аравії. Іран зазнав серйозної стратегічної поразки, і це, здається, лише початок його труднощів. Ізраїль досягнув важливої стратегічної перемоги та може спробувати захопити сирійську провінцію Кунейтра для зміцнення безпеки Голанських висот. Крім того, очевидна його перевага над "Хезболлою", яка тепер опинилася в складній ситуації. Якщо Тегеран продовжить втрачати свої проксі-структури, йому буде важко забезпечити майбутнє єменських хуситів.

Ердоган у сідлі коня.

Для лідера Туреччини цей результат має велике значення. Він отримав актив, який можна використовувати в переговорах не лише з Росією та Іраном. Безпека російських військових баз також стане ключовим предметом обговорення. Крім того, у Туреччини з'явилась можливість знайти рішення проблеми сирійських біженців, які створювали серйозні виклики в прикордонних регіонах. Ймовірно, що найближчим часом їм буде висунута умова повернення до Сирії.

Ще зарано стверджувати, що Туреччина є єдиною вигодонабувачкою цієї ситуації. Хоча Башар Асад був опонентом, його роль не зовсім порівнянна з ситуацією з курдами, які здобули автономію. Крім того, Сполучені Штати можуть надати підтримку курдам, щоб мати можливість стримувати Ердогана, а також Ізраїль, який, в теорії, може бути зацікавлений у створенні Курдистану.

Туреччина вже зробила перші кроки в цьому напрямку. Згідно з інформацією, прокурдська Національна армія Сирії зайняла Манбідж, що дозволило їй отримати контроль над однією з ключових газорозподільних станцій у регіоні. Раніше це стратегічне об'єкт було під контролем курдів, які отримували від нього значні доходи.

Туреччина також надіслала кілька варіантів, яким бачить подальшу долю Сирії. Так, проурядова газета Sabah назвала кілька варіантів розвитку ситуації у країні:

Ізраїль має позитивні результати, але...

Переваги Ізраїлю від падіння сирійського режиму очевидні - подальше послаблення регіональної влади Ірану. Без Асада в Сирії Іран не матиме наземних шляхів для поповнення запасів свого союзника "Хезболли" для допомоги угрупованню у війні з Ізраїлем, що робить войовничий ліванський шиїтський рух ще одним явним програшем у падінні Асада. Це також може зробити Ліван переможцем, якщо країна зможе вирватися з рук терористів Хезболли і стати більш нормальною країною.

На сьогодні армія Ізраїлю підтвердила розгортання сил у буферній зоні на кордоні із Сирією "з метою забезпечення безпеки громадян та поселень на Голанських висотах" у зв'язку з загрозою проникнення бойовиків. Ізраїльські військові запевнили, що не втручаються у події, які відбуваються у Сирії. Це буде перший випадок розміщення ізраїльських військ у буферній зоні з моменту укладання угоди 1974 року, яка встановлює лінію контролю між Ізраїлем та Сирією. Пізня угода про припинення вогню створила демілітаризовану буферну зону між територіями двох країн, заборонивши військову присутність або діяльність будь-якої із сторін у цьому районі.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху приїхав на кордон із Сирією і заявив, що зміна влади в Дамаску стала результатом ударів Ізраїлю по Ірану та "Хезболлі" і що вона відкриває нові можливості для Ізраїлю, з чим важко не погодитися. Але не все так просто для Ізраїлю, адже, наприклад, лідер "Хайят Тахрір аш-Шам" Ахмед аш-Шараа, він же Абу Мухаммад аль-Джулані - виходець з Голанських висот, його родина була серед депортованих, а тому він взяв "партійну кличку" аль-Джулані (Голанський). Так, він доволі розумний і вчиться на чужих та своїх помилках і тому різко змінює імідж на поміркованого лідера, але ніхто на Близькому Сході нічого не забуває.

Старі тригери знову з’являються.

Зазначається, що без підтримки з боку Росії та Ірану, Асад намагався зв'язатися з США через Об'єднані Арабські Емірати, пропонуючи, що Сирія готова припинити будь-яку співпрацю з воєнізованими групами, які підтримуються Іраном, такими як "Хезболла", в обмін на зупинку бойових дій західними державами. Відомо, що у відчаї Асад направив високопоставленого християнського діяча до угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана, щоб той передав його послання новому президентові США, який підтримував Трампа. Хоча відповідь залишилася без реакції, цікаво, чому Асад не звернувся до "всемогутнього імператора" Глобального Півдня - китайського лідера Сі Цзіньпіна? Це ставить під сумнів концепцію "занепаду Заходу" та зростаючої сили "осі зла", адже Китай, Росія та Іран не є такими вже потужними, якщо не можуть підтримати свого союзника на фактично своєму "полі".

Різке зниження влади Асада знову активізує забутий тригер, що свідчить про можливість повалення диктатора, і все може статися раптово та несподівано. Таким чином, це не лише особистий виклик для Путіна, але й повернення Асада до стану, з якого той, здавалося, вийшов. Коли Путін ухвалював рішення про підтримку Асаду, його мотивація полягала в ототожненні себе з сирійським лідером. Він вважав, що у разі відмови від допомоги, сам ризикує опинитися в подібній ситуації. Існувала боязня, що хвиля арабської весни, що призвела до жорстоких розправ над колишніми всесильними правителями, може дістатися й пострадянських країн. Отже, він прагнув нейтралізувати цей тригер, але жахи минулого повернулися знову.

Схожа ситуація спостерігається і з білоруським авторитарним лідером Лукашенком, адже успішний марш полку Калиновського на Мінськ виглядає менш недосяжним. Це може викликати значну паніку серед силових структур Білорусі та надихнути тих, хто готовий приєднатися до національних визвольних сил, не відчуваючи страху.

Геополітичний виклик для Путіна з суттєвими наслідками.

Падіння режиму Асада - епохальна подія оскільки це безпосередньо вплине і на Іран, і на Росію, і весь Близький Схід. Сирія Асада, одна з небагатьох країн, яка повністю підтримувала Путіна на міжнародній арені. Тому це гучний геополітичний ляпас, провал Путіна на Близькому Сході з важливими наслідками для багатьох, в тому числі і України. Багато повідомлялося і говорилося на Близькому Сході, що цих повстанців готувало чи створювало певні українські структури. Це, звичайно, маячня, але ця маячня робить нас гравцем у регіоні, оскільки поважають сильного та ресурсного, і з нами будуть більше рахуватися. Поразка Асада активізує зусилля Ірану з виробництва ядерної зброї, адже ці події створюють в Ірані передчуття "кінця світу". Єдиним захистом від вже особистої поразки аятоли вбачають якраз в ядерній зброї, що пришвидшить кінець цього режиму - таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Чому Асад так швидко зазнав падіння? На думку Сергія Данилова, цьому сприяли глибокі корупційні явища в армії та в країні загалом. Сам Асад не докладав зусиль для зміцнення своєї соціальної підтримки, сподіваючись лише на репресії та допомогу союзників з Росії та Ірану. Він прогавив ключовий момент для ініціювання політичного діалогу з опозицією, для започаткування процесу примирення та зниження напруження в політичному середовищі, повністю покладаючись на свій апарат спецслужб, відомий жорстокими методами тортур.

За словами експерта, для Росії це удар, адже вона доклала колосальних зусиль для того, щоб повернутися на Близький Схід. Це подія дуже серйозно підриває, якщо не знищує повністю російські позиції в регіоні. В Ірані це поставить питання про ті мільярди доларів, які режим витратив на свою імперіалістичну політику в Сирії. Крім того, це повний провал Корпусу вартових Ісламської революції, який ці всі гроші і ресурси акумулював і витрачав.

Сергій Данилов зазначив, що альянс між Іраном і Росією не здатний вести бойові дії на двох фронтах. Це завжди є складним моментом, адже необхідно реально оцінити, наскільки стійкими є армії, країни та угруповання до подібних потрясінь. У даній ситуації ми спостерігаємо явний крах у багатьох учасників конфлікту. Наприклад, всім було відомо про слабкість сирійської армії, але те, що вона не змогла нічого вдіяти, стало несподіванкою, як і масова втеча. Адже за два дні зник цілий корпус — близько десяти тисяч озброєних солдатів просто розбіглися в невідомому напрямку, втративши статус бойової одиниці. Таке важко було навіть уявити.

Щодо зовнішнього втручання в ці події, Сергій Данилов вважає, що Сполучені Штати не виявили жодних зусиль у цьому напрямку.

"Туреччина так, приймала звісно участь, але не треба недооцінювати суб'єктності повстанців з "Хаят Тахрір аш-Шам", які не бачать себе турецькою маріонеткою. Вони самі по собі. От сирійська національна армія, яка їсть з рук Ердогана, так це про просування його впливу у Сирії. Щодо російських баз і взагалі російської військової присутності, то усі в Сирії добре пам'ятають бомбардування Алеппо, як іще декількох міст, які перетворилися на цілковиті руїни з тисячами вбитих. Все це справа російських військових, яких туди направив Путін", - констатував Данилов.