Прифронтовий Оріхів і його мешканці

Прифронтовий Оріхів у Запорізькій області нагадує тяжко хворого пацієнта, який підключений до апарату штучного дихання: поруч завжди має бути хтось, хто його підтримує. Ось уже майже три роки російські війська намагаються знищити це місто як фізично, так і з карти, але Оріхів продовжує існувати. Принаймні, поки що він здатний опиратися.

ТИХИЙ СПРОТИВ

У самому Оріхові проживає приблизно 700 осіб, а в сусідніх селах, що належать до громади, - ще 70.

В Новоданилівці мешкає 12 осіб, у Новопавлівці — до 50, а у Новоандріївці — 8. Ця кількість населення залишається стабільною з осені минулого року, - зазначає начальник Пологівського відділу поліції Євген Шепель.

Це переважно особи старшого віку. Деякі з них ведуть домашнє господарство і не в змозі його залишити, тоді як інші не мають ні фінансових можливостей для виїзду, ні, власне, місця, куди можна було б поїхати.

- Люди звикли жити в своєму будинку чи квартирі й не хочуть бути серед чужих стін, - пояснює співрозмовник.

Знімаючи розбиті вщент райони Оріхова, фотокореспондент Укрінформу зустрів кількох місцевих мешканців.

Один із них, 53-річний Олег, розповів, що живе разом з дружиною у квартирі та доглядає сусідські будинки.

- От сьогодні "склили" вікна ОСБ-плитами. Робота не в тягар, радий хоч якійсь розвазі, - каже Олег.

Ще один місцевий, який назвався Серьогою, - незрозумілого віку, близько 60.

Залізний мотлох із розбитого сусіднього будинку привернув увагу - потайки займався мародерством. Він підійшов до нас і з зацікавленістю заглянув у яму від КАБа, наче сподіваючись знайти щось нове. Живе сам, не планує виїжджати. Син на фронті, але не знає, в якому напрямку, оскільки давно не було зв'язку. Він із задоволенням позував для мене, усміхаючись. Його свіжий перегар додавав оптимізму, - поділився враженнями фотокореспондент Дмитро Смольєнко.

На краю Оріхова, на крихкій льодовій поверхні річки Конки, сидів одинокий рибалка. Його звуть Анатолій, і він уже на 73-му році життя. Разом із дружиною мешкає в Оріхові. Відзначає, що цьогоріч вперше вирішив вийти на ловлю риби.

- Чи клює?

Поки що рибалка не принесла успіху, спершу потрібно відшукати окуня, продовжу бурити.

- Невже не лякає? Чому не вирушаєте?

- Куди нам вирушати? Хто нас буде чекати? І взагалі, не хочеться безцільно блукати. Це наш з дружиною "опір російській агресії", - відповідає він.

У місті постійно чути гул і тріск.

Оріхів переживає важкі часи: місто давно зруйноване, відсутні електрика та газ, а зв’язок працює з перебоями. Постійно лунають вибухи, іноді зовсім близько. І в цьому "букеті" труднощів існує ще одна реальність – кримінальна.

Таким чином, журналісти майже стали очевидцями виконання оперативно-слідчих заходів.

- Оперативники отримали інформацію про чоловіка, який ніби торгує канабісом. Перевірили, задокументували. Виявилося, що чоловік дійсно продавав наркотичні засоби. Затримали його, він тепер у СІЗО. Ніхто також не відміняв сімейні сварки, керування автомобілем напідпитку, порушення правил торгівлі алкоголем у прифронтових громадах, - розповідає Шепель.

Питаю в нього: а якби порахувати - скільки годин на добу в місті лунає повітряна тривога? У відповідь чую: цілодобово.

У Оріхові тривога звучить без перерви, 24 години на добу. Немає жодної миті, коли можна було б відчути себе в безпеці. Ворожа артилерія активно діє, а дрони продовжують літати. Якщо говорити про касетні боєприпаси, то між атаками бувають короткі проміжки. Проте місто постійно під обстрілом, і звуки вибухів не замовкають, - зазначає він.

Євген підкреслив, що в цьому місці поліцейські завжди виконують свої обов'язки в шоломах. Для порівняння, у Запоріжжі правоохоронці одягають шоломи лише під час тривожних сигналів, тоді як в Оріхові ситуація залишається напруженою постійно.

Служба для особового складу є надзвичайно складною та небезпечною. У нас є антидронове обладнання, проте воно не завжди здатне забезпечити захист, оскільки ворог постійно змінює свої тактики. Хоча ми отримали рушниці для своїх підрозділів і вже вдалося знищити два дрони над блокпостом, проте, на жаль, від КАБів (кулеметних авіаційних бомб) врятуватися неможливо. Якщо така загроза з'явиться, жодні засоби не допоможуть, - ділиться думками керівник райвідділу.

"Швидка" в Оріхові вже тривалий час не здійснює виїздів, тому правоохоронці перевезуть осіб, які потребують медичної допомоги, до найближчого стабілізаційного пункту.

- Рік тому з нами на чергуваннях постійно були парамедики. Але відколи КАБи почали прилітати по Запоріжжю, ті більш потрібні в обласному центрі, - говорить.

Враховуючи те, що поліція завжди однією з перших опиняється на місцях атак, було ухвалено рішення навчити всіх поліцейських, зокрема і дільничних, і офіцерів громад, надавати домедичну допомогу.

Шепель каже, що майже місяць дуже багато КАБів летять:

Преображенка страждає, а щодо Малої Токмачки взагалі немає слів - там вже немає чого руйнувати. Те, що було знищене або постраждало рік тому, тепер остаточно добивають.

"Забрали маленьку собачку, сіли в машину й вирушили в дорогу..."

Інколи колишні мешканці повертаються, щоб перевірити стан свого майна. У разі виявлення пошкоджень, правоохоронці виїжджають на місце події для складання протоколу, фіксуючи всі обставини та видаючи документ, який називається "корінець". Цей документ стане важливим аргументом, коли розпочне свою роботу комісія для оцінки збитків, адже з його допомогою можна буде підтвердити, що майно постраждало внаслідок війни, а отже, претендувати на компенсацію.

Серед тих, хто повернувся, щоб відвідати рідний дім і забрати хоча б якісь речі, була 74-річна Любов Леонідівна Козачок. Вона знайшла притулок у селі поблизу Запоріжжя.

- Працювала я в загсі, все життя розписувала і розлучала людей... Виїхали ми 17 травня 2022 року, одразу після того, як наше житло було зруйноване. Місто дуже щільно обстрілювали й обстрілюють досі. Влучило і в нашу домівку. Пряме попадання - і не стало в нас свого житла: скло полетіло, шифер з хати полетів, зчинився пожар. Приїжджали рятівники, гасили. Ми взяли собачку маленьку, сіли і поїхали... - розповідає жінка.

Нині вона та ще один мешканець Оріхова живуть у селі Новоолександрівці. Їх прихистила місцева жінка - пані Ірина.

- Я поверталася з роботи і помітила жінку, яка йшла вулицею, намагаючись знайти, де зупинитися. Тоді я жила зі своєю мамою, яка хворіла, а я щодня їздила на роботу, залишаючи її одну вдома. Тож я вирішила зателефонувати Любі і сказала, що не маю нічого проти, якщо вона з чоловіком зупиняться у мене. Люба завжди допомагала мені з доглядом за мамою. На жаль, першого березня 2024 року мама відійшла у вічність — вона була вже в поважному віці. Але ці люди залишилися жити зі мною, і тепер ми стали майже родиною, - ділиться своїми спогадами Ірина Афанасіївна.

Її нащадки живуть за межами країни, чоловік відійшов у інший світ, а Люба із задоволенням займається домашніми справами.

Поки пані Люба була зайнята розмовою, на вулицю раптово вискочила її такса на ім’я Тася. Цю собачку жінка привезла з Оріхова, коли вирушила в новий шлях. Повернутися до міста Люба наважилася лише через рік.

- Ми не відправилися в подорож самостійно: наш знайомий, який займається перевезенням хліба та гуманітарної допомоги, запропонував мені поїхати з ним. Тож я змогла взяти з дому дещо, заздалегідь підготувавши фотографії (плаче)... Я абсолютно не була готова до цього морально, але сказала собі, що потрібно прийняти ситуацію такою, якою вона є, і просто тихо плакала. Просто плакала... - ділиться вона.

Після того, як жінка була евакуйована з Оріхова, їй терміново знадобилась операція на серці. Вона звернулася за підтримкою до благодійних фондів.

Я безмежно вдячна за можливість познайомитися з благодійним фондом "Карітас" та його чудовими працівниками. Ця організація стала для мене справжнім рятівником, як тоді, так і сьогодні. Коли мені робили операцію на серці, фонд надав мені фінансову підтримку, і я безмежно вдячна за це, - ділиться Люба.

Координатор проєкту "Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих категорій населення, які постраждали від війни та проживають у зоні 0-50 км уздовж лінії зіткнення на Півдні та Сході України" Євген Костянтинов зазначає, що ініціатива функціонує вже півтора року в Запорізькій і Донецькій областях. Протягом цього часу було надано фінансову допомогу в розмірі 8 тисяч гривень людям, які зазнали шкоди та потребують підтримки.

- Ми надаємо багатоцільову грошову допомогу в розмірі 10800 грн на одну особу, і ці кошти люди можуть використати на свої потреби. Інша допомога - на лікування, на медицину. Її отримують важкохворі, які потребують постійного лікування. Там сума надається тільки на ліки, вона підзвітна, і використати її можна тільки на ліки. Любов Леонідівна отримала гроші саме на лікування, - говорить Євген.

Зараз вона відчуває себе добре і дуже прагне повернутися додому. Проте зізнається, що з її "оновленим" серцем їй буде важко бігти, якщо знову почнуться обстріли.

- Як летить (снаряд, - ред.), то просто застигаєш і стоїш завмерши, а відчуття страху давить. Не звикли ми до вибухів, не звикли, щоб собака плакала, щоб діти від страху кричали. Батько мій воював, пройшов війну з 1941 до 1945 року, пів відра нагород мав. Не ювілейних, а бойових. Він розповідав мені, як важко було, але то було наче страшна казка. Неможливо було уявити, що і ми будемо жити в такі часи. Нормальному уму не можна цього зрозуміти, - говорить.

Після нашої бесіди Любов ще деякий час переглядала фотографії на своєму телефоні, уважно розглядаючи сад, який виростив її покійний чоловік, а також знімки будинку до і після обстрілу. Вона важко зітхнула, стримуючи сльози, і зауважила, як їй пощастило знайти свій дім та зустріти таких людей, як Ірина та Євген. Багато з тих, хто залишився в Оріхові, на жаль, не мають можливості виїхати, аби спокійно провести залишок життя.