Не існує простих відповідей. Як впоратися з браком спеціалістів?

Найочевидніша відповідь полягає в тому, що зростання економіки України можливе через демографічні зміни та підвищення кваліфікації. Якщо ми забезпечимо наявність достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів, це матиме позитивний вплив на економіку. Однак, як відомо, в реальному житті прості рішення зазвичай не працюють.

Спробую роз'яснити, чому це важливо. Якщо звернутися до наукових принципів, можна зазначити, що зайнятість та ефективність праці є одними з ключових аспектів економічного розвитку держави.

Тепер давайте детальніше проаналізуємо ці дві складові, почавши з демографічних аспектів. Не хочу відбирати роботу у демографів, які займаються питаннями народжуваності, чисельності населення та домогосподарств.

Подивимося на реальні цифри зайнятості через призму демографії, точніше на кількість наших громадян на ринку праці. Чи зможуть вони підняти економіку і почати відбудовувати Україну після Перемоги?

На даний момент в Україні офіційно трудяться 11,25 мільйона жінок і чоловіків. Щодо наших співвітчизників за кордоном, їх кількість становить від 6 до 7 мільйонів. Паралельно, тіньовий ринок праці, за різними оцінками, налічує від 3 до 4 мільйонів осіб.

Проста математика показує, що ми могли б мати 20-22 млн працівників. Якщо пенсіонерів у нас 10,69 млн, то картина непогана: два працівники утримують в солідарній системі пенсійного забезпечення одного пенсіонера.

Проте, ситуація є зовсім іншою і викликає серйозні побоювання. Що стосується повернення наших співвітчизників, я налаштований більш реалістично, ніж оптимістично. Справа полягає не лише у війні та безпеці. Наші сусідні країни, які прийняли наших громадян, прагнуть зробити все можливе, щоб утримати їх у себе, і діють у цьому напрямку послідовно та систематично.

Очільники урядів цих держав озвучують статистичні дані про фінансові внески наших громадян у їхні економіки, і не проявляють наміру щось коригувати. Процесу переміщення фахівців також сприятиме євроінтеграція, адже це є одним із основоположних принципів функціонування Європейського Союзу. За результатами опитувань, близько 80% українців не мають наміру повертатися.

До початку війни тіньовий ринок праці вже мав значні масштаби, а мобілізаційні заходи ще більше його розширили. Хоча після завершення конфлікту можна очікувати певного зменшення, навряд чи це буде суттєвим. Без системного втручання з боку уряду, не варто сподіватися на значні зміни в найближчі роки.

Існує перспектива залучення жінок, пенсіонерів та осіб з інвалідністю на ринок праці, але чудес тут не варто очікувати. Водночас, тривають обговорення щодо залучення іноземних робітників під час відновлення України, однак мова не йде про кількість у сотні тисяч.

З огляду на сучасні обставини, ми можемо прогнозувати, що в найближчі кілька років чисельність офіційно зайнятих осіб залишиться в межах 11,5-13 мільйонів. Це число є недостатнім і має серйозні наслідки для економічного зростання та відновлення країни після війни.

Не існує миттєвих відповідей, і нам слід налаштуватися на тривалу стратегію. Поступове покращення ситуації може бути досягнуте через підвищення кваліфікації - продуктивності праці. Цей аспект безпосередньо пов'язаний з економічним розвитком, конкурентоспроможністю та якістю життя населення.

Цей показник ілюструє обсяг продукції або послуг, які працівник може створити за визначений проміжок часу. В Україні спостерігається один з найнижчих рівнів продуктивності праці в світі. Зокрема, український працівник генерує продукцію вартістю всього 15 доларів за годину, тоді як у Німеччині та Чехії ці цифри становлять 68 доларів та 46 доларів відповідно. Найвищий показник продуктивності зафіксовано в Люксембурзі — 146 доларів за годину.

Продуктивність праці залежить від безлічі аспектів, серед яких ключову роль відіграють інвестиції в сучасні виробничі засоби та інноваційні технології. Проте я хотів би акцентувати увагу на ще одному суттєвому елементі – це навички, або, як ми іноді зазначаємо, кваліфікація працівників.

Сучасні знання, досвід та нові технології дають можливість створювати кластери бізнесів та послуг, які вивільняють чимало працівників, економлять час споживачів, кошти держави та громадян, змінюють ринок праці і дозволяють збільшити продуктивність праці без збільшення зайнятості.

Як приклад можна навести цифрову платформу "Дія", якою ми користуємося щодня. Подивімося на неї очима кваліфікаційного і цифрового прориву для підняття продуктивності праці та зменшення кількості державних службовців для надання різних послуг, довідок, відкриття бізнесу і багато чого іншого.

Цікаво було б дізнатися, скільки працівників замінила "Дія" і який економічний ефект отримала держава. Це яскравий приклад, коли кваліфікація і проривні технології змінюють ринок праці, роблять його менш залежним від демографії.

Сонячні батареї та вітряки замінили ланцюг отримання енергії: видобування, збагачення, доставку вугілля, його переробку на теплову та електричну енергії.

Тут також можна визначити, скільки працівників було залучено до роботи шахт, залізниць, теплових електростанцій і скільки — до сонячної електростанції. Я свідомо не торкаюся питань екології, оскільки це не є темою даного матеріалу. Основна увага тут знову зосереджена на кваліфікації: ті, хто займається цими напрямками, оптимізують використання кадрів в інших секторах економіки.

Автоматизація є ще одним методом вирішення проблеми нестачі кадрів. На сьогодні в Україні на 10 тисяч працівників припадає всього десять промислових роботів, тоді як у Польщі їх вже 70, у Чехії - 140, а в Німеччині - 400. У Південній Кореї кожен одинадцятий працівник - це робот.

Звісно, кількість населення - це важливий показник і не тільки для ринку праці. У той же час демографічні проблеми притаманні не лише Україні. У нас вони значно загострилися під час війни і наслідки ми будемо відчувати ще багато років.

Євроінтеграція стане одним з факторів, що вплине на зниження трудового потенціалу. Досвід сусідніх країн, які увійшли до складу ЄС, підтверджує цей факт. Для подолання проблеми нестачі робочої сили важливо зосередитися на професійній освіті та розвитку сучасних умінь, тобто кваліфікації працівників.

Відновлення України після війни є не лише значним викликом, але й відкриває нові горизонти, створюючи унікальну можливість для формування сучасної, високотехнологічної держави з продуктивністю праці, що відповідає стандартам розвинутих країн.

Чи можливо це без кваліфікованих фахівців? Звичайно ж, ні. Інвестиції будуть, нові технології також, іноземні інженери і технологи допоможуть з будівництвом, але далі нам самим доведеться експлуатувати та розвивати.

Розуміючи, що навчання та розвиток навичок — це тривалий процес, ми маємо вже сьогодні звернути увагу на важливість формування та впровадження національної стратегії, яка забезпечить економіку висококваліфікованою робочою силою. Для реалізації цієї мети немає потреби створювати нові органи, подібні до міністерства повернення громадян.

Уже є проєкти відбудови України, уже зрозуміло, про які виробництва й технології може йти мова і де це може бути. Значить, уже потрібно готувати відповідних фахівців. Інженери, технологи, будівельники, біотехнологи, машинобудівники, робототехніки, програмісти будуть потрібні вже в найближчі роки.

Для економічного розвитку країни необхідні спеціалісти з високою кваліфікацією в галузі обробки металів, мехатроніки, а також експерти, які можуть працювати на верстатах з числовим програмним управлінням і обслуговувати роботизовані системи. Чи вживаються якісь заходи для покращення цієї ситуації? На мою думку, дії в цьому напрямку є недостатніми. Це, мабуть, найм'якша оцінка наявного стану справ.

Законодавча база щодо професійної освіти досі не була прийнята, а державне та регіональне замовлення залишаються без суттєвих змін. Оптимізація освітніх установ відбувається лише на рівні декларацій чиновників, а вартість підготовки студентів залишається невизначеною. Професійне навчання англійської мови не інтегровано в освітній процес, особливо в професійно-технічних закладах та коледжах. Профорієнтація та профільні школи існують лише на папері.

Навчання дорослого населення і підвищення кваліфікації робляться зусиллями бізнесу і частково - навчальними центрами служби зайнятості. У 2024 році в ЄС проводився рік навичок, але, на жаль, система освіти, особливо професійна, не долучилася до цього процесу. Це явне недопрацювання освітянських чиновників.

Кілька років тому ми брали участь у розробці проєкту указу президента з кадрової політики і стратегії її розвитку, але все завершилося лише проєктами документів в РНБО та розмовами. Хоча всі були одностайні, що забезпечення економіки кваліфікованими кадрами - це питання національної безпеки і виживання країни.