Російські війська активізують наступальні дії в Курській області та на Донбасі. Чи існує загроза для фронту українських військ?
Росія почала контрнаступ у Курській області і продовжує наступальну кампанію вздовж всього Східного фронту. Що відбувається на полі бою і які плани противника - в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько.
Зміст:
Росія вже понад рік продовжує наступальну кампанію. Курська операція України не змусила ворога збавити темп на ключових для нього напрямках фронту. За останні тижні противник має просування в районі Торецька, Часового Яра, Покровська, Курахового. Він захопив Вугледар, а також активізувався на підступах до Куп'янська.
Головна мета ворога станом на зараз - вихід на адмінмежі Донецької області. І до кінця року окупанти ставлять собі за ціль повністю захопити принаймні її південну частину. Тоді як повернення контролю над Курською областю стоїть далі у пріоритетах Москви.
Українські сили в Курській області перейшли до оборонної позиції. Відповідно до початкових стратегій Москви, ворог мав витіснити ЗСУ з цього регіону до середини жовтня. Хоча ці терміни не були дотримані, противник все ж досяг деяких тактичних успіхів протягом останніх кількох тижнів.
Ворог проводить контрнаступ на кількох ділянках у Курській області. Російські війська змогли відбити контроль над районом Кореневого, просуваючись на південний схід у бік Новоіванівки. Водночас противник активно наступає на цей населений пункт і з заходу, з напрямку Снагості. Тут, просуваючись з заходу на схід, їм вдалося витіснити українські підрозділи з території між Любимівкою та Зеленим шляхом.
У Новоіванівці наші підрозділи поки що зупинили ворожі війська. У разі якщо росіяни зможуть просунутись далі на схід і захопити Малу Локню - вони відріжуть наше північно-західне вклинення у Курській області. Одночасно противник посилив тиск і з південного сходу від Суджі. Там йому вдалось звільнити село Борки, підійти до Плехового і Черкаської Конопельки, де точаться бої.
Українські війська утримують контроль над певною ділянкою Курської області, закріпивши свої позиції у серпні цього року (джерело: GettyImages).
Згідно з інформацією, отриманою з джерел у Силах оборони, Кремль визначив нові терміни для своїх збройних сил. Зокрема, до 1 лютого 2025 року планується відновлення повного контролю над Курською областю, а до 25 лютого - організація так званої буферної зони на українських територіях по ту сторону кордону.
У недавніх новинах з'явилася інформація про те, що Росія має намір направити до Курської області чверть з 11-тисячного контингенту військових з Північної Кореї. Загалом, північнокорейських солдат планують використовувати для підсилення існуючих підрозділів та охорони стратегічних об'єктів, хоча, ймовірно, їхня присутність не матиме суттєвого впливу на розвиток бойових дій.
Зараз, за даними видання, Москва акумулювала для звільнення Курської області понад 40 тисяч військ. Ситуація там насправді дуже динамічна, і навіть згадані вище населені пункти можуть переходити "з рук у руки" протягом доби. Оборона ЗСУ наразі не обвалена, однак і шанси на подальше розширення Україною курського плацдарму теж можна розглядати як відносно низькі.
Добре це чи погано - залежить насамперед від завдань, які мала на меті ця операція. Численні співрозмовники видання і у військових, і у політичних колах називають кілька версій. За однією з них, ціллю України було відволікання окупантів від їхнього наступу на півночі Харківщини. Якщо і так - то цю ціль можна вважати певною мірою виконаною. Рух росіян там з травня дійсно загальмував. Все, що за останні тижні зміг зробити ворог - це повернути контроль над частиною агрегатного заводу у Вовчанську. Значна частина військ, яка була в резерві для розвитку наступу на Харківщини - можливо, в бік Великого Бурлука або ж навіть у бік Куп'янська по правому берегу річки Оскіл - була переведена в Курську область.
Водночас на протилежному березі ситуація для окупантів складається краще. Вони вже вийшли на околиці сіл Кругляківка та Колісниківка, які розташовані на березі Осколу, південніше від Куп'янська. Поряд з ними проходить дорога з Борової на правобережжя. Вирівнювання лінії фронту по Осколу - зараз ключове завдання росіян на цьому напрямку.
Якщо їм вдасться дістатися до цієї річки, це призведе до трьох важливих проблем для Сил оборони. По-перше, вони зможуть розділити українські сили, які перебувають на лівому березі Осколу, що суттєво ускладнить оборонні позиції ЗСУ в цьому районі. По-друге, виникне загроза втрати лівобережної частини Куп'янська. І по-третє, захоплення цього стратегічного плацдарму полегшить ворогові подальші наступальні дії на Лиман, що, в свою чергу, загрожує північній частині Донецької області.
Існує альтернатива щодо цілей курської операції, яка частково перекликається з попередньою версією. Згідно з нею, Москва, можливо, планувала створити подібні "санітарні зони", як це було на півночі Харківської області, також у сусідніх українських регіонах, зокрема на Сумщині. Отже, коли ЗСУ увійшли до Курської області, вони діяли проактивно. Цю версію підкріплює той факт, що в нинішніх планах російських військових передбачено захоплення частини прикордонних територій України після звільнення Курської області.
За однією з версій, Росія планувала піти в наступ на Сумщину до Курської операції ЗСУ (фото: Facebook 118 ОМБр)
Третя версія стосується того, що через операцію в Курській області Сили оборони мали на меті зменшити тиск з боку окупантів на Схід України та змусити Москву вивести певну частину своїх військ з цього регіону. Натомість, Кремль зосередив свої зусилля на продовженні окупації Донбасу, хоча частина Курської області вже третій місяць не підлягає контролю Росії.
За інформацією, наданою кремлівськими "керівниками", окупаційні сили повинні були захопити Часів Яр до 9 травня. Цей населений пункт відрізняється тим, що його менша, східна частина відокремлена від більшої, західної, каналом Сіверський Донець - Донбас. На початку липня ворогу вдалося наблизитися до цього каналу. Тим часом з минулого тижня з'явилися повідомлення про те, що окупанти нібито змогли перетнути Сіверський Донець - Донбас на південних околицях міста. Видання Bild повідомляє, що російські війська, ймовірно, прорвали оборонні позиції України в цих районах. Проте у Збройних Силах України запевняють, що ворог не зміг утриматися на зайнятих позиціях, і що подібні "атаки" ворожої піхоти відбуваються регулярно.
Якщо окупантам насправді вдасться перетнути канал, це ускладнить оборону Часового Яру. Спроби обійти населені пункти з північного або південного напрямку, замість прямого штурму, є класичною стратегією російських військ. Фронтальні атаки зазвичай призводять до значних втрат серед особового складу. Подібним чином вони, наприклад, проводили наступ на Авдіївку.
На південь, російські війська активізували бойові дії в Торецьку. Ворог захопив під контроль мікрорайон Нахалівка, що розташований на сході міста. Здається, що противник також повністю контролює Нью-Йорк, але наразі не в змозі просунутися далі на північ через село Неліпівка до іншого мікрорайону - Забалка, що знаходиться на південних околицях Торецька.
У цій зоні в боях бере участь приблизно 20 тисяч російських військових. У той же час на Покровському напрямку їх кількість принаймні втричі більша. Місто Покровськ залишається пріоритетною метою для супротивника на всьому фронті. Наразі всі дії ворога в цій області більше націлені на підготовку до наступу на це місто, а не на безпосередній штурм. Російські сили розташовані всього в семи кілометрах від Покровська.
На Покровському напрямку в останні тижні ворог зміг просунутися з території Гродівки через річку Журавка, а також з боку Новогродівки до Лисівки та Сухого Яра. Додатково, російські війська наблизилися до міста Селидове з північного, східного та південного напрямків, яке фактично розташоване на маршруті до Покровська.
Протягом останніх кількох місяців Росія досягла значних тактичних перемог у південному регіоні Донецької області (джерело: DeepState).
Найбільшу загрозу становить просування противника на південь від Селидового. Це фактично є "перехрестя" Покровського та Курахівського напрямків, а також флангів російських груп "Центр" та "Юг". По-перше, успіхи окупантів на правому фланзі Курахівського напрямку (в районі Цукуриного та Гірника) створюють небезпеку оточення Селидового і наближають ситуацію до битви за Покровськ. По-друге, це загрожує оточенням наших сил, які обороняються на північ від Курахового — в зоні Курахівського водосховища та селища Курахівка. По-третє, це наближає ворога до самого Курахового. Таким чином, просуваючись у цьому напрямку, окупанти досягають кількох стратегічних цілей.
Російські війська здійснюють наступ на Курахівське водосховище з двох напрямків: з півночі та сходу, поблизу Максимільянівки і Острівського. Курахове розташоване на південь від цієї водойми, а від ворожих позицій до міста всього лише приблизно два кілометри.
Курахівський напрямок напряму пов'язаний з розвитком подій на ще одній ділянці - район Вугледара. Сили оборони майже два роки тримали це місто, поки росіяни не прорвались з південного заходу - з боку Павлівки, і з північного сходу - з боку Водяного. Подальшого прориву не відбулось, однак тепер ворог може розвивати наступ як на захід - в напрямку Великої Новосілки, так і на північ - стискаючи "півкільце" між Вугледаром та Кураховим.
Окупантам вдалося досягти значних тактичних успіхів на півдні Донецької області. Тому, ймовірно, саме в цьому напрямку вони зосередять свої зусилля в найближчі місяці. В подальшому їхня увага може переміститися як на північну частину Донеччини, так і на сусідню Запорізьку область.
Як і Україна, Росія теж в очікуванні виборів у США та приходу нової адміністрації Білого дому. І Кремль буде намагатися сповна використати часове "вікно" до інавгурації американського президента, який, напевно, сформує свою нову (чи стару) політику щодо війни.
Малоймовірно, що ми станемо свідками значних проривів - наразі немає ознак, які б вказували на ризик обвалу фронту для України. Швидше за все, Москва продовжить реалізовувати повзучі атаки своїх піхотних підрозділів, підкріплених артилерією. Результативність цих дій буде визначатися не лише діями Росії, а й бойовою спроможністю українських сил та їх здатністю витримувати тиск супротивника.
