"Ширка -2": Політичний огляд для колишніх представників ОПЗЖ.

В Україні сьогодні активно обговорюють ідею оновлення влади. Вибори, бажання змін та інші важливі питання. Суспільство переживає напружені часи, обурене деякими незрозумілими рішеннями народних обранців, і висловлює прагнення направити всіх депутатів на фронт.

Однак, чи зберігається в умовах війни суб'єктність парламенту як органу, який може самостійно ухвалювати рішення? І чи зберігається суб'єктність депутата? Сумнівів у цьому є достатньо.

Верховна Рада IX скликання працює найдовше в історії українського парламентаризму. Пʼять років. Скільки ще триватиме його робота -- неможливо передбачити. Однак, якщо вибори президента таки відбудуться навесні 2025 року, то й парламентські - восени того ж року.

Найгірша ситуація спостерігалась до певного моменту, коли проросійські депутати з фракції ОПЗЖ (пізніше відомої як група ПЗЖМ) голосували лише у 45% випадків протягом цього скликання. Це тривало доти, поки їм не довелося поділитися і почати підтримувати ініціативи провладної фракції.

Таким чином, вибори 2019 року призвели до формування першої монокоаліції в парламенті: на початку свого скликання фракція "Слуга народу" налічувала 252 депутати, проте зараз їх число зменшилось до 233. Протягом п'яти років "Слуга народу" не змогла підтримувати єдність у своїх рядах.

"Медовий період" монобільшості завершився в середині 2020 року, після чого владна коаліція почала розпадатися.

І далі, лише в 14% випадків представникам "слуг" вдавалося без сторонньої допомоги досягти ухвалення рішень. У всіх інших ситуаціях депутатам з монокоаліції знадобилася підтримка інших фракцій та груп.

Зокрема, у серпні-вересні 2019 року монобільшість ухвалила значну кількість законів у так званому "турборежимі". У листопаді того ж року "слуги народу" також змогли зібрати понад 226 голосів для підтримки ряду законопроєктів, що стосуються відкриття ринку землі.

У березні 2020 року монобільшість змогла зібрати достатню кількість голосів для відставки уряду Олексія Гончарука та призначення Дениса Шмигаля на пост прем'єра. Проте після цього єдність у голосуванні серед представників "Слуги народу" почала швидко знижуватися.

Окрім законодавчих ініціатив, пов'язаних із масштабною війною, які отримали значну підтримку у парламенті, були ухвалені: постанова, що регулює діяльність Верховної Ради під час воєнного стану, звернення до уряду США з проханням визнати Росію країною-спонсором тероризму, корективи до державного бюджету на 2022 рік, а також зміни до кримінального процесуального кодексу щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом.

З моменту початку повномасштабного вторгнення, протягом останніх двох з половиною років, монобільшість змогла самостійно забезпечити підтримку рішень мінімум 226 голосами лише у 16 випадках голосування.

Якщо раніше у парламенті монокоаліцію "Слуги народу" з голосами "підстраховували" дві депутатські групи -- "Довіра" (позафракційні) та "За майбутнє" (вважається групою Коломойського), то зараз голосування не проходять без системної підтримки депутатських груп, утворених на уламках колишньої ОПЗЖ.

Після розпуску найбільшої проросійської фракції у Верховній Раді, що складалася з 44 народних депутатів, її члени вирішили перегрупуватися, створивши дві нові депутатські групи: одна під впливом Фірташа та Льовочкіна приєдналася до Партії зелених та жінок, тоді як інша, очолювана Столаром і Абрамовичем, утворила групу "Відновлення України".

Таким чином, динаміка голосувань представників колишньої ОПЗЖ зазнала істотних змін. У період до повномасштабного вторгнення ця фракція демонструвала найнижчий рівень активності у голосуваннях, однак після заборони діяльності цієї партії в Україні у 2022 році обставини змінилися.

Відбулося вражаюче перетворення проросійської політичної сили. Тепер прихильники Медведчука забороняють російські мелодії та "приєднуються" до Європейського Союзу.

Причини такої трансформації можуть полягати в тому, що депутати забороненої політичної сили, можливо, побоюються можливих судових розглядів, або ж вживають всіх заходів, щоб підкреслити свою значимість і залишитися частиною політичного ландшафту. Внаслідок цього наразі вони підтримують рішення більшості.

Верховна Рада вже більше двох років функціонує в форматі одного пленарного засідання, що триває вже понад 336 годин.

Безумовно, протягом цього періоду парламентарі взяли численні перерви, а також неодноразово аналізували законність такого способу роботи. Окремою темою є підстави для оголошення перерв у сесії. Іноді ці підстави легко прогнозувати, як, наприклад, коли всі питання, внесені до порядку денного, вже були розглянуті.

Зазвичай ці перерви виникали несподівано і навіть випадково. Наприклад, під час кількох зустрічей головуючий зазначав, що причиною зупинки роботи Ради стала "недостатня активність". Крім того, неодноразово засідання переривали повітряні тривоги.

Однак часом парламентарі знаходять в собі енергію та бажання працювати без зупинок по 12-13 годин на день.

Цей формат діяльності на даний момент закріплений в спеціальному рішення Верховної Ради України.

Іноді засідання можуть закінчитися, навіть якщо не вдалося обговорити всі запропоновані питання, адже запланований час вичерпано. У таких ситуаціях розгляд питань порядку денного може бути відкладено, оскільки немає чітко визначеного розкладу засідань. Громадськості залишається чекати на розгляд певного рішення невизначений проміжок часу, поки депутати не оголосять у своїх соціальних мережах про повернення до сесійної зали після перерви.

"Потенціал" нардепів або ж його відсутність також часто стає підставою для оголошення перерви у засіданні. Зазвичай це стається, якщо у залі недостатньо депутатів для ухвалення рішень. Такі перерви можуть оголошувати за наявності кількох десятків голосів або ж навіть за наявності 220 голосів. За обох умов ухвалити жодне рішення парламент не зможе.

Найчастіше розгляд правок відбувається у майже порожній сесійній залі. Ймовірно, це зумовлено тим, що нардепи не вважають їх розгляд важливим та свідомо ігнорують такі засідання. Відтак не щодо всіх запланованих правок нардепи наполягають на розгляді, адже, якщо вони від опозиції, то їх ухвалення немає шансів.

Одночасно, багаторічна діяльність Ради без чітко визначеного календарного плану забезпечила комфортні умови для тих, хто ухиляється від роботи. Вони мають можливість тривалий час не з’являтися у парламенті і не брати участі у голосуваннях, проте можуть дистанційно приєднуватися до засідань комітетів.

Ще одним із факторів, що впливають на відсутність народних депутатів під час засідань та їхнє небажання голосувати, є закритість Верховної Ради для представників медіа. Це скликання, з огляду на ряд об'єктивних і суб'єктивних причин, переважну частину часу працювало в закритому форматі. Спочатку журналістів оберігали від поширення ковіду, а тепер медіа не допускають до сесійної зали через війну, що триває.

У цьому році журналістам відкрили доступ до Верховної Ради, але у форматі, який вигідний для політиків-прогульників. Акредитовані ЗМІ можуть працювати виключно у пресцентрі Ради. Натомість до кулуарів журналісти не мають доступу, а отже не можуть ловити нардепів перед чи після засідань, щоб поставити незручні питання. Також журналісти не можуть, як раніше, знімати самі засідання з балкона для преси й вираховувати тих, хто вдає свою відсутність, виймаючи картку.