Відносини між Україною та Польщею: чи можуть українці втратити важливого партнера через Волинську трагедію, що залишається важким нагадуванням минулого?
Відносини між Україною та Польщею на початку повномасштабного вторгнення та на третій рік війни зазнали певних змін. Польща, незважаючи на те, що продовжує підтримувати нашу країну і бажати нам успіху, усвідомлює, які наслідки матиме українська поразка для себе. Однак ейфорія, яка супроводжувала різноманітну допомогу на початкових етапах вторгнення, з часом перетворилася на більш реалістичний підхід. Це, зокрема, проявилося в обмеженнях транзиту українських сільськогосподарських товарів, що фактично призвело до блокади та антиукраїнських дій з боку польських фермерів і перевізників на кордоні.
Та не лише економічні питання нині є проблемними у відносинах обох країн. Досить серйозно про себе нагадує й історичне минуле. "Початок переговорів з Україною про членство в ЄС є позитивною звісткою", - заявив президент Польщі Анджей Дуда. Однак від наших сусідів лунають й інші меседжі: "Поки не вирішиться питання ексгумації останків жертв Волинської "різанини" (саме так у Польщі називають Волинську трагедію - обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення у 1942-1943 роках), доти Києву немає сенсу мріяти про вступ до ЄС".
Важливо усвідомлювати, що для наших сусідів це надзвичайно чутлива тема. Саме тому вони постійно повертаються до неї, і просто ігнорувати її не вийде. Як відомо, у 2023 році польський Сейм ухвалив резолюцію, присвячену вшануванню пам'яті жертв Волинської трагедії в її 80-ті роковини. У документі зазначається, що з 2016 року 11 липня вважається Національним днем пам'яті жертв геноциду. Також у резолюції підкреслюється важливість проведення ексгумації, належного поховання та вшанування пам'яті всіх, хто став жертвою цього геноциду.
У матеріалі OBOZ.UA розглядається, як історичні суперечності впливають на відносини між Україною та Польщею.
Альтернативна перспектива
Складне питання Волинської трагедії вже давно займає важливе місце у діалозі між Україною та Польщею. Нещодавня хвиля обурення, що охопила польське суспільство, виникла під час форуму "Campus Polska Przyszłości 2024", коли міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу запитали про чутливі історичні питання, які стали джерелом напруги між державами, зокрема, коли ж Україна надасть можливість польським фахівцям провести ексгумацію тіл загиблих поляків під час Волинської трагедії 1943 року. Відповідь міністра, в якій він згадав про операцію "Вісла", викликала серйозну реакцію в Польщі.
"Чи знаєте ви, що в 1947 році в рамках операції "Вісла" українців примусово переселили з їхніх рідних територій до різних регіонів Польщі, включаючи Ольштин? Якщо б ми, як політики, почали заглиблюватися в історію, якість наших обговорень була б зовсім іншою. Можливо, ми б змогли звернутися до минулого і згадати про всі ті негативні моменти, які траплялися між поляками та українцями. Тому, мабуть, краще залишити ці питання на розгляд істориків", - підкреслив міністр закордонних справ України.
Водночас Кулеба зазначив, що не існує жодних проблем з ексгумацією загиблих поляків, але Україна просить також ушанувати пам'ять українців.
Цей момент можна було б вважати завершеним, проте, наприклад, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який також брав участь у форумі, закликав зосередитися на майбутньому польсько-українських відносин, а не на історичних спорах. Проте слова Кулеби викликали реакцію серед польських правих і представників колишньої правлячої партії "Право і справедливість". Це призвело до значного обурення. Україну звинуватили не тільки в нехтуванні пам'яттю жертв Волинської трагедії, а й у претензіях на польську територію, оскільки "український міністр згадував території Люблінщини, Підкарпаття та Малопольщі як українські".
Ситуація склалася так, що навіть поміркований прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск висловив досить рішучу позицію, заявивши про свою "однозначно негативну оцінку" висловлювань українського міністра. Він підкреслив, що Україні необхідно "виправдати очікування Польщі", акцентуючи, що це стосується не лише питання поховання історичних моментів, а й налагодження відносин на основі правди про минуле. "Це ті складові, які є вкрай важливими для зміцнення добрих польсько-українських зв’язків", - додав він.
Дональд Туск також підтвердив слова міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша, який у липні зазначив, що "прийом України до ЄС неможливий, поки Варшава і Київ не знайдуть вирішення щодо Волинського злочину".
"Україна не буде членом Євросоюзу без згоди Польщі. Україна має відповідати стандартам, а вони різноманітні - не лише питання кордону, торгівлі, правових та економічних, але й культурно-політичних стандартів", - зазначив польський прем'єр. Туск анонсував, що буде "все чіткіше й чіткіше" пояснювати, особливо під час польського головування в Раді ЄС (розпочнеться 1 січня 2025 року), що в інтересах Києва є врегулювання польсько-українських відносин. При цьому, чи є ексгумація офіційною умовою підтримки Польщею вступу України до ЄС, у сусідів поки не конкретизують, додаючи, що цю проблему необхідно вирішити.
Відновити реальну історичну картину
Питання щодо заяв очільника МЗС України стосовно Волинської трагедії набуло такого резонансу, тому що для поляків воно дуже болюче. Вони вважають, що під час тих подій, за одними даними, загинуло 30 тисяч поляків, а дехто навіть говорить про 100 тисяч. Водночас до сьогодні немає порозуміння між українськими та польськими істориками щодо чисельності жертв як серед поляків, так і українців. Так чи інакше, але у Польщі Волинську трагедію вважають "геноцидом", відповідне рішення схвалив Сейм, тому це питання є принциповим для усього польського суспільства - таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
На думку дипломата, зважаючи на нинішні реалії, це питання набуває нового виміру. Адже Україна прагне стати членом Євросоюзу, а поляки погрожують гальмувати цей процес, поки не буде вирішено волинське питання. Окрім того, Польща - дружня країна. Й оскільки їх це питання так хвилює з певних причин, значить, треба знову до нього повертатися, давати оцінку й говорити з Варшавою.
"Між тим, українські історики вважають, що це не був акт геноциду. Тому очевидно треба відновити спільну комісію істориків обох країн щодо ретельного вивчення проблеми. Необхідно, спираючись суто на документи, максимально достовірно визначити розмір втрат українського та польського населення. Власне кажучи, якщо буде встановлено, що дійсно це був геноцид, як говорить польська сторона, звісно, ми маємо реагувати політично, зробити відповідну засуджувальну заяву. Але до цього ми підійдемо лише тоді, коли спільна комісія також затвердить, що це є актом геноциду. Тобто те, що схвалив польський парламент, це на підставі досліджень лише польських істориків", - вважає Олександр Левченко.
Здобути всі відповіді.
Українські дослідники історії наголошують на важливості врахування не лише аспектів взаємного знищення польського та українського населення на Волині в той період, але й на необхідності з'ясувати, чому це сталося. Які саме обставини стали каталізатором цих трагічних подій?
Олександр Левченко зазначає, що коли постають питання про причини відчутної злості та ворожнечі, представники Польщі починають уникати відповідей. Яка ж політика здійснювалася польським урядом стосовно Волині? Документи, доступні історикам, свідчать про те, що, на жаль, у 1921 році між Польщею та Радянською Росією було укладено угоду, яка призвела до розподілу України. Польща отримала одну частину, тоді як іншу частину забрала на себе Радянська Росія. Тим часом існувала Українська держава, яка відновилася в березні 1918 року, але внаслідок цього розподілу вона була фактично ліквідована.
"Польща насправді анексує іноземні території, стверджуючи, що вони колись належали їй під час існування Першої Речі Посполитої. Відтак, країна реалізує продуману політику полонізації, зокрема на Волині. Там також реалізується програма переселення польських військових пенсіонерів у регіони, де переважають українці, в тому числі православні. Водночас, відбувається скорочення українських навчальних закладів, і в деяких районах вони взагалі зникли. Залишилося лише польське навчання, незважаючи на те, що більшість населення - українці. Є документи, які свідчать, що на початку 1939 року, коли військові вже контролювали владу в Польщі, було ухвалено рішення вирішити "українське питання". Це означає, що тих, хто підтримував національні прагнення, вирішили просто знищити", - зазначає Олександр Левченко.
Наприкінці 1939 року Польська держава перестає існувати, проте польське населення на українських територіях продовжує залишатися носієм її культури та традицій. Починаючи з 1943 року, польські громади на цих землях активно обговорюють відновлення Другої Речі Посполитої та висловлюють надії на повернення до Польщі.
"Між тим, українці розуміють, що повернення до Другої Речі Посполитої, враховуючи минулі дії поляків та їхні утиски усього українського, призведе до повного національного розгрому. Тому події на Волині у 1942-43 роках - це без перебільшення трагедія. Якщо там були такі масові вбивства, ми їх маємо оцінити й засудити. Але ж і людей до такого стану доводили польською офіційною політикою утисків. Тому я би не радив Варшаві глибоко йти в історію. Бо якщо ми будемо давати політичні оцінки ставлення Речі Посполитої до українців, то виявиться, що воно було дуже не добрим і жахливим. Так чи інакше, але українці вважають ті події великою трагедією, тому що кожне людське життя має свою ціну", - зазначив Олександр Левченко.
Які подальші кроки?
На сьогодні важко прогнозувати перебіг подій. Україна не проти початку процесу ексгумації останків жертв Волинської трагедії, але ж зараз триває війна. Наприклад, польська сторона днями заявила, що не буде посилати своїх інструкторів в Україну, бо це становить загрозу для їхнього життя. Як же тоді бути з ученими, які повинні будуть працювати на Волині, яка також потрапляє під удари ракет і БпЛА.
Не викликає сумнівів, що Україна дозволить проведення ексгумаційних робіт. Якщо підтвердяться заяви поляків про геноцид, нам слід офіційно визнати цей факт і вибачитися. Безумовно, таке рішення вимагатиме схвалення парламенту для засудження цього акту. Проте Україна не зробить цього, поки наші науковці не з'ясують усі деталі і фактори. Впевнений, що польська сторона також має інтерес у цьому питанні.
Визначити точний старт цього процесу досить складно, оскільки триває війна. Проте, необхідно діяти оперативно, адже Польща оголосила про наміри уповільнити наші європейські амбіції. Варшава вже призначила свого посла, тоді як ми досі не маємо представника в цій країні. Важливо, щоб на рівні урядів було ініційовано створення спільної робочої групи для обговорення волинської проблематики. Необхідно, щоб до Польщі поїхав хоча б віцепрем'єр, аби обговорити їхню перспективу розв’язання цієї ситуації та визначити, що потрібно зробити в першу чергу. Щодо ексгумації, ми маємо відразу домовитися про терміни та умови, щоб поляки отримали якомога більше інформації про готовність української сторони до співпраці, - зазначив Олександр Левченко.
Необхідний символічний акт.
"Підходити до вирішення проблеми Волинської трагедії необхідно з холодною головою та спокійним розумом. Проте питання, пов'язані з похованням жертв, є надзвичайно чутливими для польського суспільства й здатні об'єднати всі політичні сили. Дозвіл з українського боку на проведення ексгумації та поховання тих жертв, які ще не отримали християнського поховання, міг би зняти певну напругу. Це питання залишається відкритим і викликає занепокоєння як у родичів загиблих, так і в польському суспільстві в цілому", - зазначив український дипломат Андрій Дещиця в ексклюзивному коментарі для OBOZ.UA. Він обіймав посаду посла України в Польщі з 2014 по 2022 рік.
Андрій Дещиця вважає, що події, які мали місце на Волині у 30-40-х роках XX століття, зокрема причини конфлікту між українцями та поляками, все ще потребують глибокого дослідження. Однак, щоб уникнути бар'єрів і взаємних звинувачень, вже зараз слід зняти заборону на ексгумацію жертв, що дозволить родичам або польській стороні належним чином поховати їх. Незважаючи на це, питання Волинської трагедії та історичних відносин між Україною та Польщею залишиться актуальним, адже воно є складним і вимагає детального аналізу. За словами дипломата, у нас різні погляди на спільну історію. Ми обговорюємо Волинську трагедію 40-х років, проте політика Польщі щодо українців у той час була ворожою та репресивною, що й призвело до українського спротиву.
"У польському суспільстві питання Волинської трагедії знаходить однакове сприйняття, що в правій політичній сцені, що в лівій, що в центристських партіях. І я, як посол, знаю, які домовленості були, починаючи з 2014 року, як ми домовлялися, які пробували кроки назустріч одне одного. Але раніше вирішити це складне питання не вдалося, тому що на цьому постійно грала Росія, яка й сьогодні розігрує цю карту історичного минулого. Зрозуміло, що між будь-якими сусідніми народами завжди будуть протиріччя, які виникали в минулому. Україна боролася за свою незалежність і державність, і Польща боролася за свою незалежність і державність. Деколи ці методи боротьби не були сприйняті. Але це історичне минуле, яке треба вивчити, прийняти й рухатися далі. Сьогодні ситуація кардинально змінилася, ми зараз у стані війни. І для нас найважливішим є питання солідарності й перемоги у війні з Росією. І саме це має нас із поляками об'єднувати", - зауважує Андрій Дещиця.
Хоча події Волинської трагедії відбувалися у воєнний час, вони, звичайно, є неприйнятними. Андрій Дещиця вважає, що українцям потрібно абсолютно чітко засудити вбивства цивільного населення, це не має виправдання в жодному суспільстві. На його думку, хоча дозвіл на ексгумацію повністю не вирішить питання Волинської трагедії, адже там значно більше складових, але це той символічний крок, який зніме напруженість між Польщею та Україною, а наша держава ще й продемонструє свою високу гуманну християнську гідність.
"Я не бачу на сьогодні якихось застережень, аби польська держава, польські громадяни поховали своїх родичів в Україні в гідний спосіб. Я думаю, що цього буде достатньо для того, щоб починати розмови щодо нашого членства в Європейському Союзі та підтримки з боку Польщі, бо покажемо, що ми є європейською нацією, яка шанує усіх загиблих у ті страшні часи. Думаю, що це буде серйозним аргументом для нас під час переговорів", - констатував Андрій Дещиця.
