У Черкасах ветерани отримують реабілітацію через заняття адаптивним волейболом.

Важко, але результативно. У Черкасах ветерани російсько-української війни проходять реабілітацію за допомогою адаптивного волейболу. Спеціально для них та їхніх рідних міський спортивний комплекс розробив тренування з цього виду спорту. Про результат - у нашому наступному сюжеті.

Таким чином, майже щоночі на черкаському стадіоні збираються численні ветерани російсько-української війни. Міський спортивний комплекс вже протягом кількох років організовує реабілітаційні програми для військових та їх родин. Кожен з адаптивних видів спорту має свій визначений день. Сьогодні - день волейболістів.

Поки ветерани змінюють свій одяг, асистентка тренерки Каріна займається підготовкою м'ячів та встановлює волейбольну сітку. Ця сітка значно нижча за звичайну, адже матч проходить у сидячому форматі.

Каріна, помічниця тренера:

У хлопців метр двадцять вона, це стандарт іде для волейболу сидячи.

Олександр є не лише членом команди, а й асистентом тренера. Майже два десятиліття тому, незважаючи на втрату обох ніг, він не піддався відчаю і продовжив боротися. Він почав займатися адаптивним спортом. У його команді здебільшого перебувають спортсмени з серйозними травмами кінцівок та ампутаціями. Його місія полягає не лише в тому, щоб грати, а й у тому, щоб слугувати прикладом стійкості та сили для своїх товаришів.

Олександр, мешканець Черкас:

Бо вони ж думають, що все, все закінчилось, а воно все тільки починається. У мій час цього всього не було, цього не було і ти був залишений сам на сам.

Після розминки та активних вправ - наставлення від тренера. Вікторія підходить до своїх вихованців як до справжніх спортсменів. І справді, багато членів команди вже мають статус професіоналів, адже не раз представляли свої навички на змаганнях, включаючи всеукраїнські турніри.

У четвер ми зосередимось на кистьових атаках, тому всіх запрошую приєднатися. Це чудова можливість відпрацювати навички, щоб уникнути потім сумнівів на кшталт: "Я цього не вмію" чи "Я цього не можу". Не пропустіть!

Але й на тренуванні Вікторія волейболістів не жаліє. Хоча адаптивний волейбол сидячи значно складніший і важчий за звичну для усіх гру.

Якщо хтось вважає, що просто сидіти і відбивати м'яч — це дуже просто, то це не зовсім так. Але, безумовно, це цікаво.

Для спортсменів з ампутаціями кожне тренування стає втричі складнішим. Однак це того варте, стверджує Олександр. На фронті він служив бійцем 3-ї штурмової бригади і втратив праву ногу під Кліщіївкою, вважаючи, що його активне життя закінчилося. Після ампутації він навіть намагався заглушити свій біль за допомогою алкоголю, але тільки спорт допоміг йому відновити віру в себе та в майбутнє.

Олександр, учасник війни між Росією та Україною:

Взагалі, коли тільки прийшов у свідомість, думав, як я буду водити машину і що я скажу дружині, бо тяжко це усвідомлювати. Але з часом з підтримкою дружини, рідних все налагодилось. А коли взагалі сюди прийшов у перший день на МСК, у мене запас ходу був 600 метрів, я більше не міг пройти, бо і друга нога тяжко поранена. Але вже через пів року я міг по парку гуляти й 10 кілометрів проходити - взагалі не проблема

Завдяки підтримці команди у ветеранів відбувається не лише фізичне, а й емоційне відновлення, зазначає тренерка Вікторія. Хоча тренування вимагають значних зусиль, хлопці та дівчата швидко адаптуються і згодом з нетерпінням чекають на кожну сесію, як діти.

Ця секція відповідає за ловлю м'ячів, а ця - за виконання подачі.

Вікторія Дідкова, наставниця МСК "Дніпро":

Знаєте, ніхто ще не залишив нас - всі присутні, всі на місці. Ми, навпаки, намагаємося залучити хлопців до нашої команди. Перш ніж приєднатися, ветерани часто відчувають страх і не приходять, бо бояться, що не вміють грати з м’ячем. Але важливо спробувати!

Саме тому в міському спортивному центрі запрошують усіх ветеранів приєднатися до активного спортивного життя.