Україні обіцяють "міцні" гарантії безпеки, але головне — це ініціювати переговори. Це виглядає як дезінформація, нас намагаються обдурити. Інтерв'ю з Харою.

Президент США Дональд Трамп заявив, що хоче "укласти угоду", щоб "зупинити цю безглузду війну" в Україні. Його розмова з диктатором РФ Володимиром Путіним і промова віцепрезидента США Венса у Мюнхені свідчать про те, що архітектури безпеки для Європи, яка існувала після Другої світової війни, більше немає. Америка, як і раніше, в НАТО, але Європа навряд чи може автоматично розраховувати на те, що США за Трампа прийдуть їй на допомогу. Політика щодо України також перевернута. Європа та Україна побоюються, що Трамп матиме спокусу укласти угоду з Кремлем через їхні голови.

Вже сьогодні миротворчі ініціативи Трампа викликають певні запитання. 18 лютого у Саудівській Аравії заплановані переговори між представниками США та Росії, метою яких є досягнення мирного врегулювання конфлікту та підготовка до зустрічі Трампа з Путіним. Водночас президент України Володимир Зеленський зазначив, що Україна не була поінформована про ці переговори і не визнає їх легітимність.

Своїми думками стосовно того, що сьогодні відбувається навколо мирного процесу щодо війни в Україні, в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

- Останні заяви Трампа та його адміністрації шокували Україну та її європейських партнерів через очевидну готовність піти назустріч Путіну, який роками прагнув зруйнувати єдність Європи й США. Тепер, завдяки дзвінку Трампа та виступу віцепрезидента США Венса у Мюнхені, російський диктатор зробив у цьому напрямі значний крок уперед.

Щодо Мюнхенської конференції з безпеки, очікувалося, що питання мирних переговорів та підтримки України стануть основними акцентами обговорення. Однак у своєму виступі Венс лише мимоходом згадав про Україну і не торкнувся теми агресії. Натомість він звернувся до європейців з роздумами про демократію, підкресливши, що найбільшу загрозу їхній безпеці становить не військова агресія з боку Росії чи Китаю, а обмеження свободи слова, зокрема спроби перешкодити ультраправим партіям прийти до влади.

Безумовно, останні висловлювання Трампа та його позиція на "Мюнхені" стали справжнім "холодним душем" для європейців і українців. Він не є системним політиком і не відзначається вмінням вести перемовини. Усі ці розмови про мистецтво укладення вигідних угод – це просто образ, створений самим Трампом. Уявіть собі ситуацію: ви починаєте переговори, але ще до їх початку оголошуєте, що два найважливіші питання для іншої сторони – членство України в НАТО і кордони з 1991 року – не підлягають обговоренню. Це означає, що ці питання вже в руках Путіна. Тож про що тоді йдеться в переговорах? Чи лише про нові поступки з боку України? Мені здається, така наївність важко уявити навіть у студента-першокурсника міжнародних відносин, адже Росія порушила не тільки двосторонні угоди з Україною, великий договір 1997 року і Будапештський меморандум, але й статут ООН.

Проте, в цілому, ця подія має значне політичне значення, адже США демонструють свою відмову від ролі глобального та морального лідера, який традиційно захищає міжнародні норми та підтримує своїх союзників. Виступ Венса, у якому Україну було згадано лише мимохідь, фактично спрямований на ослаблення Європи і підтримку правих рухів у ЄС. Це може призвести до того, що майбутня Європа стане більш лояльним союзником для США у контексті цілей і амбіцій Трампа.

Схоже, що зменшення американської військової присутності в Європі може бути позитивним сигналом з точки зору стратегічного розвитку. Це свідчить про те, що європейським країнам доведеться самостійно взяти на себе відповідальність за свою безпеку. В результаті, варто очікувати збільшення витрат на оборону, впровадження нових програм озброєння та багато інших ініціатив. Це також підкреслює важливість підтримки України, адже ми наразі знищуємо російський агресивний потенціал. Чим активніше ми діємо, тим більше часу матиме Європа для зміцнення своєї обороноздатності.

Щодо телефонної розмови між Трампом і Путіним, основний акцент полягає в тому, що Трамп не говорив про негативні наслідки для Росії, а навпаки — про позитивні можливості. Він натякав на те, що Москва може знову стати частиною G7, що санкції можуть бути скасовані, а Україна не отримає членства в НАТО. Таким чином, американська сторона вважає, що поступки Путіну можуть допомогти відірвати Росію від Китаю.

Схоже, що у європейських країн досі немає визначеної стратегії для протистояння Росії самостійно. Їхні дії в основному реактивні. Коли виникають загрози з боку Путіна, вони збираються, обговорюють ситуацію та ухвалюють рішення. І лише у випадку загроз від Трампа-Венса вони також активізуються, намагаючись вжити заходів для своєї безпеки.

Я висловлюю сподівання, що, зрештою, після того, як Європа "пропустила" 2008 рік, а потім почала активно залучати Росію до європейських справ, збільшуючи свою залежність від неї; після 2014 року, коли Європа та Америка не вжили жодних заходів, щоб зупинити Путіна і покарати його за незаконну анексію Криму та конфлікт на Донбасі; і після 2022 року, коли європейці та американці нарешті почали реагувати, хоча й не в обсягах, які були необхідні для стримування агресора, я сподіваюся, що ці тривожні сигнали з-за океану змусять європейців активніше діяти і робити більше для зміни ситуації.

Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер вже зробив заяву, що після закінчення війни він готовий направити військові сили в Україну. Декілька інших країн також виявили готовність обговорити цю можливість. Звісно, це не свідчить про намір боротися з Україною проти Російської Федерації, але це вже позитивний зсув у ставленні.

Сподіваємося, що незабаром ми дізнаємося про новий великий пакет допомоги від Європейського Союзу, який перевершить всі попередні обіцянки. Тож варто спостерігати за розвитком подій. Європейські країни, чи усвідомлюють вони це, чи ні, повинні зайняти більш рішучу позицію у підтримці України, оскільки США скорочують свої зобов'язання перед Європою, а Росія не зупиниться на досягнутому. Важливо, щоб ми стали невід'ємною частиною політичної, економічної та безпекової архітектури Європи.

Багато експертів вважають, що поступки, які Путін отримав від Трампа, не є випадковими. Сполучені Штати сьогодні намагаються будь-якою ціною зруйнувати альянс між Росією та Китаєм. Венс у своєму інтерв'ю перед конференцією виразно зазначає, що наша мета — запропонувати Росії новий старт у відносинах, щоб вона не залишалася на другому плані щодо Китаю. Спеціальний представник Трампа в Україні Кіт Келлог також підкреслює, що основним завданням адміністрації зараз є розрив союзу між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном.

Щодо відносин між Росією та Китаєм, можна стверджувати, що вони навряд чи стануть справжніми союзниками. Між цими країнами існує глибока недовіра, а також відсутність спільних стратегічних цілей. Китай не прагне обтяжувати себе зв'язками з ненадійним партнером, в той час як Росія не бажає займати підпорядковану позицію, адже вважає себе однією з трьох найвпливовіших держав у світі, що мають впливати на глобальні процеси. Проте, в нинішніх умовах Москва змушена звертатися до Пекіна як до засобу стримування Заходу, а Китай, в свою чергу, використовує Росію для протидії США, оскільки самостійно впоратися з цим викликом їм важко. На сьогоднішній день обидві держави мають потребу одна в одній. Отже, ілюзія можливості віддалення Росії від Китаю в даних умовах виглядає безглуздою.

Американські представники запевняють Україну, що вона матиме можливість брати участь у перемовинах із Росією, і що жодна мирна угода не буде нав'язана. Тим часом, 18 лютого США та Росія розпочнуть двосторонні переговори в Саудівській Аравії, присвячені "врегулюванню конфлікту в Україні". Однією з ключових цілей цієї зустрічі є організація саміту за участю Дональда Трампа та Володимира Путіна. Як ви бачите наше місце в актуальному процесі переговорів? Чи не може статися так, що російська та американська сторони досягнуть певних домовленостей, а потім лише запропонують Україні прийняти їхні рішення?

Зараз складається враження, що "великі гравці" намагаються спочатку вирішити свої власні проблеми, а потім поставити Україну перед фактом. Вони ніби кажуть: "Якщо бажаєте, долучайтеся до цього процесу, якщо ні — ваше право, але пам’ятайте, що це може мати свої наслідки". Адже Сполучені Штати можуть повністю зупинити свою підтримку. Тут логіка цілком зрозуміла: значна частина допомоги надходить саме з США, тоді як європейські країни не мають можливості виробити таку кількість озброєння, боєприпасів і техніки, які нам необхідні.

Очевидно, що у Трампа та його команди є свої пріоритети, і вони не особливо звертають увагу на думки нас і європейських партнерів. Тому наразі не варто сподіватися на швидке відновлення кордонів 1991 року. Безумовно, у нашій боротьбі проти Росії ми повинні покладатися на підтримку американців під час переговорів. Проте мені не здається, що американці мають таке ж ставлення до цього питання.

Згідно з висловлюванням Кіта Келлога, в даний час розглядається кілька варіантів безпекових гарантій для України, але остаточне рішення залишиться за Трампом. При цьому поки немає жодних конкретних деталей, окрім того, що США не братимуть участі в цьому процесі, а відповідальність за надання гарантій ляже на Європу. Однак, як зазначив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус під час Мюнхенської безпекової конференції, Європа не зможе забезпечити безпекові гарантії для України без підтримки США у найближчі роки.

- Спочатку треба зрозуміти, що таке ці гарантії безпеки, враховуючи, що наш ворог є найбільшою ядерною потугою у світі. Сьогодні, якщо ми кажемо про гарантії безпеки, то це мають бути два компоненти. Перший - ядерне стримування. Бо Росія погрожувала застосувати ядерну зброю проти нас, починаючи з 2014 року. І хто у нас може дати такі гарантії безпеки? Передусім, звичайно, це Сполучені Штати. Це може бути НАТО, в якій, звичайно, Сполучені Штати відіграють роль цієї безпекової парасольки, а також Велика Британія. Бо Франція має окрему ядерну доктрину й вона не передбачає застосування ядерної зброї для захисту своїх союзників по НАТО. Але якщо ми не члени НАТО й у нас немає угоди зі Сполученими Штатами, чи є гарантія безпеки в контексті ядерного стримування? Немає.

Другий аспект - це те, що наші партнери будуть готові воювати звичайними озброєннями проти РФ. Тобто якщо ядерне стримування не спрацювало і починається війна, то, значить, наші майбутні союзники мають пліч-о-пліч з українцями воювати. Це можливо у двох, фактично, випадках. Перший - 5 стаття Вашингтонського договору, тобто Україна є повноправним членом НАТО. Або другий - безпекові угоди, які передбачають, що автоматично наші союзники майбутні мають воювати разом із нами проти РФ. Але в НАТО нас не хочуть брати й такої угоди підписувати ніхто не хоче, оскільки, зрозуміло, є ризики для цих країн.

Якщо ми говоримо про обіцянки, які можуть бути дані, а також про спроби нас, вибачте, обманути, то мова йде про широкі угоди в сфері безпеки, подібні до тих, що ми уклали з багатьма державами. Однак, насправді ці угоди є лише гарантіями безпекової підтримки та інших заходів з боку наших партнерів, наприклад, у сфері співпраці оборонних промисловостей. У випадку нового нападу з боку Росії ці країни зобов'язуються лише розглянути можливість введення дипломатичних і економічних санкцій, а також збільшення військової допомоги Україні. Тобто, це не гарантії безпеки, а швидше гарантії надання безпекової підтримки та реакції на потенційні агресивні дії Росії.

Отже, коли нам заявляють, що ми отримаємо якісь потужні гарантії безпеки, а також закликають сісти за стіл переговорів, це лише безглуздість, яка має на меті ввести нас в оману. Тому я не бачу сенсу в таких переговорах, адже наразі немає жодних підстав для їх проведення. Саме тому важливо використовувати чіткі визначення, щоб зрозуміти, чи намагаються нас обманути, чи може якась дія призвести до позитивного результату.

"Трамп прагне забезпечити стабільне вирішення конфлікту в Україні, щоб уникнути його повторного спалаху в майбутньому", - зазначають одностайно Венс, Рубіо та Келлог. Вони впевнені, що Сполучені Штати мають необхідні знання для досягнення цієї мети, причому важливо, щоб це не відбувалося за рахунок самої України.

- На мій погляд, він не знає, як це зробити, - це перше. Він покладається на особисті взаємини. Уявіть собі, він каже, я вірю Путіну, що той хоче припинити війну. Вірити росіянам - це останнє, що можна робити у цій ситуації. Тим паче оцьому фюреру "русского міра". Але ж Трамп йому вірить. Він не вірить Зеленському, який каже: якщо Україна програє, то РФ нападе на європейські країни НАТО. На що Трамп сказав, ніби він не вірить, що Росія може таке вчинити.

У Трампа немає добра чи зла, у нього є власні інтереси і, як він вбачає, інтереси Америки. Тому я вважаю, що американці все ж думають поставити нас перед фактом щодо своїх рішень, того, як вони бачать припинення війни.

У свідомості Трампа території сприймаються як об'єкти для купівлі-продажу, подібно до Гренландії чи чогось у цьому роді. Це свідчить про те, що американці недооцінюють значущість України, а загалом і важливість європейського континенту в їхніх очах зменшилася. Водночас, якщо США вирішать відійти від Європи, це матиме серйозні наслідки, які перевищать ті, що виникли після виходу з Афганістану — події, за яку Дональд Трамп різко критикував Джозефа Байдена.