"Вас потрібно об'єднати і знищити вогнем". Анатолій Матвійчук висловився про цинічність Потапа, своє існування в США та зірку, яка повинна була представляти Україну на Євробаченні-2025.

Народний артист України, поет і композитор Анатолій Матвійчук, чий хіт "НЛО" у буремних 90-х знав чи не кожен українець, вже рік живе у США, де активно займається творчістю і популяризує нашу культуру. При цьому планує повернутися в Україну, щоб зрозуміти - чи "потрібні сьогодні країні поети, коли понад усе їй потрібні бійці".

В інтерв'ю OBOZ.UA Анатолій Матвійчук розповів про цинізм та брехню колег по шоу-бізнесу щодо допомоги ЗСУ, назвав свого фаворита на Нацвідборі, який мав би представити Україну на Євробаченні 2025 замість Ziferblat, та порадив українським виконавцям не перекладати російськомовний репертуар. Він також розкрив приблизний розмір своєї пенсії та зізнався, скільки треба заробляти, щоб прожити у США.

- Анатолію Миколайовичу, як вам живеться в Америці?

Я проживаю та працюю в Сакраменто, столиці Каліфорнії. Це місто створює надзвичайно конкурентні умови для українців. У мене є кілька творчих проєктів, які я реалізую в співпраці з місцевими українськими музикантами та журналістами. Також тут працює Наталя Багмут, яка створює чудову програму "Час української пісні". Разом ми написали багато пісень, які стали знаковими та відзначилися на міжнародних фестивалях.

Також продовжую співпрацювати з багатьма колегами в Україні. Пишу і записую пісні. З режисеркою Надією Агеєвою-Швед виношуємо нові творчі проєкти - як поетичні, так і драматургічні.

А нещодавно в Сакраменто, в українській церкві "Джерело Життя", відбувся мій великий поетичний вечір. Активно співпрацюю з місцевою дитячою академією, де навчається чимало українців, шукаю і виховую таланти. Тут, у США, ти мусиш мати постійну роботу, тому що левову частку твоїх коштів постійно з'їдає оренда житла.

Десь читала, що в Штатах, щойно ти переступаєш поріг свого будинку, починаєш витрачати гроші... Це насправді так?

Основне слово у вашій фразі - "з моменту виходу з дому". Однак тобі доведеться витрачати щонайменше 2-3 тисячі доларів щомісяця на житло (усміхається). Багато молодих людей, які переїхали сюди, орендують будинки або квартири з однією спальнею та вітальнею, і живуть там по чотири чи шість осіб. Витрати на продукти, одяг та інші дрібниці здаються незначними в порівнянні з витратами на житло, медичне страхування, професійний патент та автострахування.

Спонтанні концерти та фестивальні виступи не здатні вирішити фінансові труднощі - вони не покривають щомісячні витрати. Тому історії про те, що музиканти в США можуть заробити значні суми на концертах та підтримати Україну, є міфом. Проте, як зазначав один з героїв моєї книги "Полустанок любові", "щастя не в грошах".

Так, гроші є основою нашого життя. Проте я вважаю, що це принизливо, коли літня жінка вимушена жертвувати на дрони зі своєї маленької пенсії. У мене є вірш на цю тему. А де ж у цій ситуації держава та олігархи, які не сплачують за свої розкішні апартаменти? Вони не несуть витрат за свої маєтки та землю. Ось хто справді має жертвувати та допомагати! Чому щодня в рекламі всіх телевізійних програм закликають до донатів? Чому це лягає на плечі звичайних людей? Хіба ми не знаємо, яку допомогу постійно обіцяють на міжнародному рівні? Куди ж тоді йдуть ці кошти?

А, до речі, щодо пенсійного забезпечення. Ваші колеги, такі як Павло Зібров, Алла Кудлай та інші митці, висловлюють невдоволення щодо розміру своїх пенсій. А як ви ставитеся до цього питання? Чи вас все влаштовує?

Моя пенсія дещо нижча, ніж у Павла Зіброва (на час запису інтерв'ю він отримував 7500 гривень, проте в квітні 2025 року її підвищили до 8400 грн. - Ред.). Звісно, зараз це не значні кошти. Але для мене особисто це не проблема, адже я маю аскетичний спосіб життя, оскільки моє дитинство було сповнене труднощів і бідності.

- Наскільки знаю, ви активно допомагаєте Україні зі США. При цьому багато українських артистів виїхали за кордон і лише створюють видимість залучення в життя Батьківщини...

Сьогодні, як ніколи, необхідно допомагати Україні. Я активно залучений до різних ініціатив і тепер підтримую проекти, що спрямовані на збір фінансів для лікування поранених, виготовлення протезів та забезпечення медичними засобами.

Також важливими є заходи, що сприяють обізнаності американців щодо ситуації в Україні, а також виступи, адресовані сенаторам і конгресменам США. Я регулярно беру участь у таких подіях у Вашингтоні, Чикаго, Сан-Франциско та Сакраменто. Важливим аспектом є те, що потрібно не дозволити західному світу зануритися в комфорт своїх матеріальних і побутових умов. Світ має усвідомити, що Україна зараз переживає важкі часи, зіштовхуючись із жорстоким і цинічним ворогом, який говорить одне, а чинить зовсім інакше. Цей ворог приховує свої справжні наміри, прагнучи відновити імперію і знищити всіх, хто стає на його шляху. Він ніколи не зупиниться.

Ми повинні залишатися на світлій стороні, несучи Любов і Віру – це справжнє призначення артиста. Однак, коли я чую, як деякі колеги заявляють, що відправляють сотні автомобілів або величезні суми грошей в Україну, мені важко в це повірити. Яким чином їм вдається це зробити? Я розумію, що організувати концерт за кордоном – це набагато складніше, ніж в Україні. Багато українців тут зайняті або елементарним виживанням, або розвитком власного бізнесу, що вимагає чимало сил, часу та уваги.

Західний світ кардинально впливає на особистість людей — добрі стають ще добрішими, а погані погіршуються. Тут немає потреби грати роль, адже ти просто ти. Це я спостерігаю щодня і можу навіть написати книгу про українців, які живуть за кордоном, хоча це тема для окремої розмови. Однак одне можу зазначити: навіть ті, хто досяг економічної стабільності, відчувають брак важливих складових життя — зв'язку з рідною культурою. У свідомості багатьох лунає ностальгія за рідною землею. Практично кожен українець мріє повернутися додому...

У США існують потужні осередки підтримки України. Наприклад, на півдні країни життя українських емігрантів організоване навколо релігійних установ та церков. Американці в цілому дуже релігійні, і в кожному місті можна знайти десятки, а то й сотні храмів різних конфесій — реформістських, православних, католицьких. Щонеділі відвідування церкви є невід'ємною частиною життя. Церква тут виконує роль не лише духовного укриття, а й культурного центру та місця для психологічної підтримки, де відбувається активна комунікація. Це справжнє явище в місцевій культурі.

В Україні церкви вже давно не виконують тієї функції, яку повинні були б реалізовувати. Це також є серйозною проблемою – в нашій країні спостерігається певний агресивний, майже примітивний атеїзм. Художники повинні бути людьми з глибоким духовним світоглядом, а не цинічними скептиками.

Одним із митців, які залишили Україну на початку повномасштабного конфлікту, є продюсер Потап. Чи мали ви можливість послухати його розмову з російським журналістом Павлом Дудем?

- Намагався, але не зміг. Я просто не вірю його словам, бо творчість Потапа говорить про нього значно більше. Я не знаю цинічнішого артиста в Україні. Причому він зробив цинізм своїм творчим кредо. Ви, мабуть, чули його "шедеври" "Малібу" чи "Волонтерка"? Тут нічого не треба пояснювати.

Ми мали з ним невеличкий інцидент у минулому. Якось я натрапив на нього в соцмережах і написав вірш, у якому рефлексував на тему своїх життєвих промахів, зокрема про те, як не зняв штани на сцені вчасно. Звісно, його ім'я я не згадував. Але він швидко відповів мені зневажливим "віршиком". Проте справа не лише в цьому — ця людина довгий час "піднімала" популярність серед люмпенів і маргіналів, котрі не мають жодних принципів, орієнтуючись лише на два критерії: "прикольно" і "відстій". Добре, що українці поступово починають глибше розуміти культуру...

- Українська культура зараз на такій висоті, як ніколи раніше. Погоджуєтесь?

На певному етапі нашої незалежності ми без жодного супротиву поступилися нашим інформаційним простором, який є ключовим для успішного розвитку будь-якої нації. Наразі кожен з олігархів володіє двома-трьома впливовими телеканалами, і, коли вони зустрічаються, я впевнений, що їхні розмови обертаються навколо питань збереження своїх статків, підтримки впливу та встановлення статус-кво в країні, щоб нічого не змінилося.

Нам бракує культурно-освітнього телебачення, яке б навчало людей корисним навичкам та добрим вчинкам, відкривало б світ. Натомість, наші тренди формують образ розв’язаності, агресії та грубості. Моральні орієнтири, здається, зовсім зникли. Раніше акцент ставився на гроші, владу і знаменитостей, а тепер основною темою стала війна і ненависть до ворога. Це призвело до знецінення багатої культурної спадщини нашої країни, яка подарувала світові понад пів мільйона народних пісень та має безліч талановитих митців!

Зате ми навчилися малювати класиків такими собі хіпстерами і вважаємо це великим досягненням. Мовляв, популяризуємо їхні імена серед молоді. Та ні, нічого ми не популяризуємо, бо ставити їх на рівень рок-ідолів, які сьогодні є, а завтра нема, це значить заради людської тимчасової цікавості кинути в "топку сьогодення" всі наші славетні імена.

Під час моєї роботи в Київському університеті культури і мистецтв під керівництвом Михайла Поплавського, я ставив студентам запитання: "Яких народних артистів ви знаєте?" П’ять років тому відповіді виявилися розчарувальними – жоден з них не згадував ані Яремчука, ані Зінкевича, ані Гнатюка, ані Мозгового. Це дійсно мене здивувало! Я не міг уявити, про що спілкуватися з такими людьми.

Наша нація нагадує потяг, що мчить по невидимих шляхах: ми забираємо рейки, що були позаду, щоб прокладати нові вперед. І в нашому сліді залишається порожнеча. Це справжня трагедія для суспільства. У цьому контексті я є великим песимістом...

- Андрій Капраль в інтерв'ю OBOZ.UA розповідав, що йому пропонували гроші за підтримку різних політичних діячів. Чи надходили такі пропозиції вам?

Це поширена практика співпраці між політиками та митцями. Єдине, що змінюється — це способи цієї співпраці. Проте "агенти впливу" залишаються незмінними. Ми сприяли популярності артиста — тепер він повинен висловити нам свою вдячність (політикам, олігархам). Митці, що досягли високого рівня визнання, встановлюють значні гонорари, не усвідомлюючи, що це є формою особливої фінансової залежності.

Я не збираюся звинувачувати когось в українській музичній індустрії, адже сам не є ідеалом. Проте, я ніколи не здійснював ті вчинки, за які мені було б соромно сьогодні. Я не продавав свої принципи і не отримував гроші з обох сторін, а потім з телеекрану не заявляв про те, що все це нормально. Навіть у кримінальному світі існують свої "поняття". Має бути певний внутрішній моральний кодекс.

Мене вразило, що ви написали більше 500 композицій для різних артистів. З ким ви наразі підтримуєте зв'язок?

Я створив значно більше пісень, ніж ви могли б подумати. Деякі з них вже стали частиною музичної історії. Наприклад, "Мелодія для двох сердець", "Друзі мої", а також "Кленова балада", яку вважають пророчою, і "Сивий музикант"... Навіть пісня "НЛО", якою мене сьогодні жартома ображають. Спробуйте створити хіт, який проживе у народі понад тридцять років без жодних ротацій! Ще у мене є чудова композиція "Красива жінка незаміжня". Я досі підтримую теплі стосунки з її виконавицею, Аллою Кудлай, для якої написав багато пісень. Так само, як і для Віталія Білоножка.

Мене критикують за те, що в минулому я співпрацював із російськими виконавцями, такими як Лариса Доліна, Ірина Понаровська та Валерій Леонтьєв. Але варто пам’ятати, що це відбувалося в часи Радянського Союзу! А дехто й сьогодні має ті ж самі орієнтири і лише чекає на сигнал...

Яке ваше ставлення до того, що численні музиканти адаптують свої композиції з російської мови на українську?

У культурному плані це абсолютно не сприяє розвитку української культури. Це всього лише копія, яка переносить дух "русского міра" в Україну. Нам не потрібно запозичувати те, що було створено штучно і є прихованим інструментом пропаганди, що підсилює інформаційну війну!

Якщо б я мав можливість, я би створив інформаційний простір для численних артистів, які мають українське бачення. Що таке це бачення? Його важко словами описати. Воно проявляється у ціннісних установках, у структурі особистісних пріоритетів. Це також стосується ставлення до українських традицій та культурної спадщини. Існують речі, які мають святий статус для українців. Наприклад, недопустимо брати класичні твори Шевченка чи Лисенка і переробляти їх у сучасному стилі, намагаючись представити це як шлях до зближення класики з молодим поколінням. Спершу потрібно зануритися в цю класику, відчути її глибинно. Не можна перетворювати на новий лад те, що є істинним культурним надбанням для всього народу. Інакше це нагадує спробу пилити гілку, на якій ти сидиш...

Я намагаюся нікого не засуджувати. Але є речі, про які треба говорити, особливо якщо вони стосуються цілого покоління артистів. Тому що вони навіть не усвідомлюють, що є "агентами впливу". Важливо, аби вони були особистостями і ними не маніпулювали якісь ляльководи.

Той факт, що вони так швидко "змінили взуття", багато що свідчить. Завтра їм накажуть виконувати пісні китайською - і вони без вагань це зроблять, адже вчора виконували російською. Саме так функціонує механізм системи: щоб утримати цих артистів, їх потрібно просто адаптувати до нових реалій. Тут, як кажуть, немає нічого особистого - лише бізнес.

Одного разу один режисер з українського шоу-бізнесу, який вважає себе постмодерністом, висловив думку: "Ви пишаєтеся культурними здобутками, цінуєте традиції і звертаєтеся до класики. Так от, все це класичне мистецтво і людей, які його підтримують, слід зібрати разом і спалити, адже нашому поколінню це не потрібно". Ось таке враження залишилося від спілкування з молодим талантом...

Однією з ваших улюблених тем є Євробачення. Ви охарактеризували минулий Національний відбір як прояв культурної деградації. Яке ваше ставлення до цьогорічного представника України - Ziferblat?

Євробачення — це, по суті, культурна ініціатива Європи, яка охоплює різноманітні геополітичні та гендерні питання, що стають об'єктом маніпуляцій під час конкурсу. Якщо я буду відвертим у своїх відповідях, то, напевно, викличу неприємності з деякими людьми (сміється). Проте я вже багато висловився на цю тему... То й хайп, що виник навколо цього гурту, зовсім не відповідає їхньому таланту. Так само, як і хайп, наприклад, навколо Klavdia Petrivna, яка теж є частиною чийогось комерційного проекту. В Україні завжди знайдуться ті, хто заробляє на музиці.

А Fiїnka теж не вразила?

Fiїnka вразила своїм самобутнім та національним стилем! Я впевнений, що етнічні українці підтримували її, проте, на жаль, вона не змогла пройти далі. На мою думку, ця артистка була найсильнішою кандидаткою на Нацвідборі. Хоча її образ може здаватися дещо гротескним, він відображає сучасну сутність нашої культури.

- Як ви як колишній викладач можете прокоментувати скандали в університетах, де ваших колег звинуватили в сексуальних домаганнях та харасменті?

- Це чомусь відбувається постійно. Коли починаються такі історії, штучно підтасовуються якісь факти, бо йде боротьба за місце під сонцем за допомогою інформаційних інструментів. Комусь набрид Поплавський у кріслі ректора, значить, хтось мітить на його місце. Яким би він не був у житті, але такі програми, як "Українська пісня року", "День матері", "Шевченківські дні", "Крок до зірок" - це було чудово! Але як тільки на Перший національний канал прийшов Давід Аласанія, він наступного ж дня закрив всі ці проєкти і сказав, що пишається тим, що зробив.

Ось ваш текст у новій формі: "У вас є такі слова: "Попереду ще багато справ, час моїх слідів поки що не згас. Я сам собі і вітрило, і вітер. Я здобув більше, ніж втратив". Пане Анатолію, чи вважаєте ви себе достатньо реалізованим в Україні? Чи маєте намір повернутися на Батьківщину?"

- Можна сказати, що ментально я нікуди й не виїжджав, бо щодня "зав'язаний" на Україні. Але у США я здобуваю безцінний досвід, який сподіваюсь використати вдома. Так, я хочу відчути, наскільки ще можу бути корисним Україні. Процитую сам себе ж: "Чи потрібні сьогодні країні поети? Коли понад усе їй потрібні бійці"...

Нещодавно реалізовані проєкти з колегами проходили, на жаль, у досить ізольованому інформаційному просторі. І це справді прикро, адже вони заслуговували на більше – і я це стверджую без жодних перебільшень. В Україні ми створили декілька поетично-музичних вистав, у яких брав участь видатний народний артист, Герой України Анатолій Паламаренко. На мою думку, він є справжнім зразком майстерності слова! Його виконання моїх віршів було неймовірним задоволенням! Проте, попри наявність чудових відеоверсій, жоден із наших проєктів не потрапив у поле зору телевізійних каналів.

Але від митців нічого тепер не залежить. Усім керують інші люди. Та й час такий, що всі відвикли від серйозних речей. Така у нас зараз країна - пошматована, пограбована і зґвалтована. Але й це потрібно пережити - і повертатися до власних джерел.

Не пропустіть на OBOZ.UA ексклюзивне інтерв'ю з музичним продюсером Миколою Кучерявим, де він ділиться своїми думками про Євробачення-2022, відвідини фронту та ставить гостре запитання Леоніду Кравчуку: "Люди віддавали свої життя за рідну землю, а ми не можемо висловитися про "Азовсталь"?"

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з відомою письменницею Богданою Матіяш - про комплекс меншовартості, книги під час війни і невидиму проблему російськомовних: "У XX столітті українець - це мертвий українець"