Ветеран Збройних Сил України Ігор Шепетін висловив думку: Росія не зупиниться самостійно, її необхідно зупинити.

Ігор Шепетін -- бойовий офіцер, який пройшов війну з 2015 року, командував 135-м батальйоном тероборони на Бахмутському напрямку і був поранений у бою. Після реабілітації повернувся до строю, а зараз -- претендує на посаду директора Бюро економічної безпеки.

У бесіді з РБК-Україна Шепетін поділився спогадами про старт повномасштабного вторгнення, захист Бахмута, адаптацію до цивільного життя, свою участь у конкурсі на посаду керівника БЕБ, а також наголосив на важливості реформ, стабільної економіки та потужної армії як основи для сучасної України.

- Ви один з тих військових, які розпочали свій шлях ще до повномасштабного вторгнення, у 2015 році. Це вам допомогло у перші дні? Ви були готові, ви не здивувалися, які у вас були емоції?

У 2022 році, як і всі інші, ми усвідомлювали, що відбуваються важливі події, і що противник готується до потенційного нападу. Однак ми не могли повністю уявити, що це насправді може статися, і що наші сусіди здатні на таку зраду, так безсоромно завдати удару ззаду. Тому я, як і більшість людей, на жаль, не був абсолютно готовий до цього виклику.

- Здивувались?

Ось так. Останніми днями ми усвідомлювали, що обстановка стає напруженою, і отримували різні повідомлення, що викликало подив. Моя сім'я та діти були поруч зі мною.

Чоловіки, які вступили до війська після початку повномасштабного вторгнення, опановували військові реалії прямо під час бойових дій. Проте ця війна має свої особливості, які відрізняють її від конфліктів до 2022 року. Можливо, з набутою практикою стає простіше?

Цей досвід значно полегшив наступні кроки, сприяв формуванню підрозділу та активним діям у бойових умовах. Він виявився надзвичайно корисним.

На початку масштабного конфлікту ви взяли на себе керівництво батальйоном територіальної оборони. Якими були ті, хто прийшов до вас у цей важкий час?

Ситуація була дуже складною, адже це були лише перші два тижні після початку війни. Я на той момент обіймав посаду начальника управління внутрішньої безпеки та протидії корупції в Державній службі надзвичайних ситуацій. Прибуло на місце служби за тривогою, поспілкувався з головою та зрозумів, що практичних завдань мені не було визначено. Тож ми прийняли рішення створити добровольче формування територіальної громади. Деякі люди можуть плутати це з територіальною обороною, але насправді це не зовсім так. Добровольче формування є частиною територіальної оборони, тоді як ТРО – це окремий рід військ Збройних Сил України. Це військовослужбовці, як і всі інші.

Пізніше мені запропонували стати командиром батальйону. Ситуація була вкрай складною і вимагала рішучих та швидких дій. Ми почали формувати списки для батальйону. Це було надзвичайно цікаво. Зараз згадуємо ті моменти з усмішкою, але в той час ніхто не міг собі дозволити сміятися. Зброя, списки особового складу, люди... Всі були дуже мотивовані. Тоді ми навіть не знали, що таке "ухилянт". Це слово не існувало в нашому лексиконі.

Люди приходили, займали черги, намагаючись домовитися про якісь міні-хабарі — друкарські машини, ноутбуки — щоб їх передали в Збройні Сили України. Усі усвідомлювали важливість участі в захисті своєї країни. Серед них були фінансисти, банкіри, керівники великих компаній, а також представники різних професій, включаючи СБУ та навіть представники кримінального світу. Кожен прагнув зробити свій внесок, і моя рота складалася виключно з добровольців, що значно полегшувало виконання складних бойових завдань.

- А яким був Київ у перші дні?

Порожній. Я згадую Київ у ті перші дні, коли я приїхав — місто здавалося абсолютно безлюдним.

- Мені один знайомий описав Київ у перші дні, як фортецю, яка наче "трошки наїжачилась".

- Так, так і було. Всі готувалися. Цивільні люди, більшість родин і дітей покинули місто. Тому ми готувалися. Ми знаходилися на території Обухівського району і готували його. Він дуже великий за своєю площею, дуже багато міст і територіальних громад входить у склад району. Ми готувались до оборони, там був небезпечний напрямок. Було складно, але ми всі були згуртовані, за короткий проміжок часу виконали всі поставлені завдання, налагодили комунікацію з усіма і були повністю готові. Ми і зараз готові.

Ви пережили численні битви та взяли участь у багатьох бойових операціях, але травми отримали саме в Бахмуті. Чи можете розповісти, що сталося тоді?

Батальон брав участь у бойових діях на кількох фронтах. Починаючи з літа 2022 року, коли розгорнулися бої за Северодонецьк, Лисичанськ, Ямполівку, Торське, а також у районі Бахмута та самого Бахмута, а згодом і Часового Яру. Наразі батальон продовжує свою місію, і наші хлопці ведуть боротьбу на складних ділянках.

Бахмут став місцем непростої військової операції. Мій батальон перебував на піку оперативної готовності. Завдяки підтримці небайдужих людей, командування дало мені можливість створити власний навчальний центр. Я залучив до цього процесу фахівців та ветеранів з США, які допомагали в підготовці особового складу. Ми отримали наказ від Верховного головнокомандувача, що ухвалювався на Ставці, а потім – від командувача ТРО, генерала Ігоря Танцюри. Він зателефонував мені та запитав, чи готові ми вийти на важливе завдання. Ми підтвердили бойовий дух нашого батальйону, заявивши про готовність утримувати складну ділянку фронту, але лише в єдності.

Коли підрозділи покидали місто в останні місяці, їм було потрібно відновлення. Ми ж, зі свіжими силами, увійшли в місто і зайняли свою позицію в житлових будинках. Це була важлива частина, цілий квартал.

- А в чому полягало завдання?

Завдати максимальної шкоди противнику і утримати місто якомога довше. Ці дати були особливо важливими для ворога – 1 травня, а потім 9 травня. Вони ставили на це великі ставки, а "вагнерівці" самовпевнено заявляли, що незабаром захоплять місто. Коли я увійшов у місто, деякі командири, які виходили, казали, що ми зможемо протриматися лише два-три дні. Проте ми змогли витримати набагато довше і знищили чимало ворогів.

- А на скільки часу вистачило?

Ми витримали безперервні бої протягом 21 дня, коли вже 95% міста було під контролем противника. Основна проблема полягала не у стрілецьких сутичках, а в перевазі ворога в артилерії. Вони обстрілювали нас з усіх можливих видів озброєння — градів, баражуючих боєприпасів, керованих авіабомб, мінометів, ствольної артилерії та танків. Інтенсивність обстрілів була надзвичайною, і ситуація ставала дедалі важчою.

- Як ви дістали поранення?

Я першим увійшов до міста і координував розміщення бійців на позиціях. Також я відповідав за вихід батальйону. Ми покидали місто одними з останніх, залишивши найбільш підготовлених солдатів, щоб мати можливість вийти пішки, адже в останній місяць це було надзвичайно складно — заїхати і виїхати. Навіть якщо ти потрапив у місто, не було гарантії, що зможеш вибратися на бронетехніці. Логістичні проблеми ставали все більш серйозними.

У останні дні мені вдалося евакуювати понад 50 поранених, залишивши тих, хто міг вийти самостійно. Вихід був досить складним, адже ворог активно проводив аеророзвідку і вже знав, що залишилось близько десяти будинків. Вся артилерія працювала по цих позиціях. Коли ми вирушали, за мною приїхали броньовані автомобілі, але кілька з них були знищені раніше. Наша локація стала відомою ворогу, і він вдарив по нас баражуючими боєприпасами, внаслідок чого ми опинилися в завалі підвалу. Ми змогли вибратися, зв’язалися з іншими та надали допомогу пораненим. Все обійшлося добре.

Яке у вас було травмування?

Закрита черепно-мозкова травма та контузії. Це не найгірший варіант. Інші хлопці поряд отримали серйозніші травми, на жаль, але, на щастя, вони живі та здорові. Тепер проходять реабілітацію.

Порівняйте армію 2014 року з тією, яка є сьогодні – ви побачите величезну різницю!

Це абсолютно різні армії. Навіть армії 2022, 2023, 2024 і 2025 років суттєво відрізняються одна від одної. Кожного року відбувається значний прогрес та позитивні зміни. Хоча існують певні проблеми, про які всі говорять, це все ж частина досвіду. Люди, командири та військовослужбовці здобувають безцінний бойовий досвід, якого немає в жодній іншій армії світу. Умови ведення бойових дій постійно змінюються. Ми можемо спостерігати, як на початку конфлікту ми навіть не уявляли, що таке дрони, а тепер досягли значних успіхів у цій сфері.

Протидія дронам і загалом стратегії ведення війни постійно еволюціонують. Той, хто володіє досвідом та здатний адекватно реагувати на нові виклики, має всі шанси на перемогу. У нас є фахівці, які вже проявили себе, і їх підтримує держава. Я вважаю, що необхідно ще більше залучати громадянське суспільство для підтримки таких людей і командирів, наскільки це можливо. Адже армія є складною системою, і це природно. Важливо надавати можливості для реалізації позитивних ініціатив тим, хто їх має.

Чи помічаєте ви зміни в еволюції російських збройних сил?

- Так, вони теж набираються досвіду, теж серйозні противники. Ніколи не можна недооцінювати противника. Треба з ним боротися до кінця.

- Наше суспільство міняється, під таким жорстким впливом війни міняються наші настрої, наші думки. Коли ви повернулися з фронту, що ви побачили? Як помінялися люди навколо?

Міста, що продовжують своє звичайне життя, цілком нормальне явище, адже люди не завжди перебувають у стані конфлікту. Вони намагаються жити звичним цивільним життям, наскільки це можливо. Адаптація ветеранів може бути важкою і потребує часу. Цього не слід боятися, адже я помічаю, що в людей є певні побоювання. Важливо підтримувати ветеранів у процесі їхньої реінтеграції в суспільство. Це не вимагає якихось особливих умов, просто потрібне людяне ставлення. У ветеранів є сім'ї, діти — це також важлива підтримка. Для мене це було дуже значущим, оскільки у мене троє дітей. Сім'я допомагає відновитися і рухатися вперед.

Зміни в суспільстві відбуваються під впливом різних факторів. Спостерігаю, що активно обговорюються напружені ситуації, але важливо пам'ятати про те, що російська пропаганда продовжує діяти. Коли ми надаємо їй можливість для маніпуляцій, це призводить до, вибачте за вислів, "конфліктів" на рівні суспільства. На мою думку, така ситуація є вкрай нездоровою.

- Самі військові по-різному кажуть. Хтось радий повернутися в місто, яке живе, посидіти в кафе, побачити людей. А для декого те, що місто ніби живе своїм життям, ніби обезцінення того, що відбувається на фронті.

- Потрібна золота середина в цій історії. Коли люди забувають, що у нас війна, і дозволяють собі якісь ненормальні вчинки і вислови - так, це тригерить. Але і військові хочуть приїхати і попасти в це середовище, щоб відновитися. Все життя не може бути війна, навіть під час війни є життя. І ми вже всі це відчули на собі, ми не можемо три роки бути в стані глухої депресії. Всі травмовані, у всіх ПТСР - і військові, і цивільні, у когось просто більше, у когось менше.

Кожен із нас сприймає це по-своєму. Деякі люди здатні самостійно відновитися, тоді як іншим необхідна підтримка. Суспільству важливо усвідомлювати це і проявляти терпимість одне до одного. Лише за таких умов ми зможемо створити спільноту, в якій ветерани отримуватимуть повагу, а цивільні, які їх підтримали у процесі відновлення, також будуть вшановані.

Після завершення фронтових подій ви вирішили подати заявку на посаду керівника Бюро економічної безпеки. У вашій біографії зазначено, що ви маєте 15-річний досвід у боротьбі з корупцією, а також працюєте в СБУ. Що спонукало вас обрати таку непросту позицію? Чи відчуваєте ви обмеження на своїй нинішній службі?

Коли керівництво служби відправило мене назад до СБУ, я, враховуючи свій досвід, продовжую перебувати в Силах оборони та виконувати завдання, які наближають нашу перемогу. Дізнавшись про конкурс на посаду директора БЕБ, мене зацікавила його унікальність: це перший незалежний конкурс на очільника правоохоронного органу, який має необхідні інструменти для зміцнення економічної складової в нашій країні. Цей орган повинен стати лідером у боротьбі з економічною злочинністю.

Я зрозумів під час війни, що конфлікт — це складна та дорогоцінна річ. Щоб ми могли залишатися стійкими в цій боротьбі, необхідно мати стабільну економіку. Війна не триватиме вічно. Коли вона закінчиться, на перший план вийде відновлення економіки. Враховуючи мій досвід та прагнення, я вирішив спробувати свої сили в цьому конкурсі і сподіваюся, що він буде повністю прозорим. Нехай переможе найсильніший.

Чи виникають вже запитання щодо його відкритості?

Існують деякі особливості. На мою думку, процес конкурсу можна було б прискорити. Проте, існує законодавство та регламент, яких необхідно дотримуватися. Я сподіваюся, що закон буде дотриманий і комісія не передасть свої функції оцінювання кандидатів іншим експертам чи державним установам.

- Коли ви вирішили подати свою кандидатуру на посаду директора БЕБ, в публічному просторі про вас одразу з'явилися різноманітні заяви. Ми не можемо їх обійти, бо висота посади, на яку ви претендуєте, вона значна. Перший скандал - щодо непрозорості доходів, ви задекларували ніби-то більше ніж могли заробити, звідси два будинки, машина, яка зареєстрована на батька, доходи дружини.

Посада, на яку я претендую, вимагає відкритості як для суспільства, так і для конкурсної комісії. Я готовий відповісти на всі запитання, адже мені нема чого приховувати. Хоча я, будучи військовослужбовцем, міг би уникнути подання декларацій під час військового стану, я вирішив зробити це, оскільки беру участь у конкурсі. Я вказав своє майно, але згодом почалася певна медійна атака. Розумію, що мої конкуренти можуть відчувати напруження і намагатися залучити недобросовісні ЗМІ для пошуку компромату. Але можу запевнити, що сенсацій не буде.

Насправді це не два окремих житлових об'єкти. Перший – це таунхаус, який мені подарувала моя сестра. Земельна ділянка має площу 4,5 сотки, а загальна площа самого будинку становить 188 квадратних метрів. У 2002 році моя сестра вийшла заміж за німця і з того часу живе в Німеччині. Вона активно займається бізнесом, так само, як і її чоловік, який також має справи в Україні. У 2018 році вона вирішила придбати будинок в Україні, зробила там ремонт і прагнула мати місце, де могла б зупинятися, поруч із батьками.

Але з початком війни ситуація змінилась. Коли почалася повномасштабна війна, моя родина проживала в цьому будинку і моя сестра вирішила нам його подарувати. Як брату, як людині, яка захищала землю, щоб моя сім'я могла там жити.

Щодо другого будинку, я раніше купив нерухомість через програму "Є оселя". Це будинок площею 140 квадратних метрів. Мої батьки живуть в одноповерховому будинку, який є частиною таунхаусу; у них є ділянка розміром 5,5 соток. Це не вихід на воду і не гектари землі. Якщо б у мене знайшли яхту в Монако, це стало б справжньою сенсацією. Проте я не володію ніяким коштовним майном, яке могло б викликати подібний резонанс.

Ви ж бачите, як люди реагують на це? Співробітник Служби безпеки України, два будинки в Київській області, автомобіль Land Cruiser, зареєстрований на батька. Справжній класичний випадок.

Не приховую, що я користуюсь цим автомобілем. Прошу вас зрозуміти мене правильно: люди бачать лише заголовки, але не намагаються заглибитись у суть справи. Мої друзі сміються з того, як це подається в медіа, адже у них є гостьові будинки, які перевищують кількість моїх двох. І при цьому вони читають про "багатство". Моя територія, що складає лише 4,5 сотки, викликає в них усмішку, коли вони натрапляють на такі заголовки.

Кожен сприймає інформацію по-своєму, проте я хочу підкреслити, що готовий до відкритого обговорення з журналістами і відповім на всі їхні запитання. Багато хто навіть не ознайомився з моєю декларацією, але при цьому прагне створити негативний імідж у суспільстві. Мої батьки все життя важко працювали і мають певні заощадження, що чітко видно у декларації мого батька. Він колишній військовий, займав державні посади, працював в Адміністрації Президента, народився у 1958 році, а його трудова діяльність розпочалася ще в семидесяті. Він присвятив своє життя роботі і досяг певних успіхів.

І це не космічні статки. У мене немає п'яти квартир у Києві.

- Ще один скандал стосується вашого ніби-то знайомства з Андрієм Портновим. Це було у 2019, коли ви виступили проти Віктора Кононенка, це був заступник голови СБУ. І з вами працювала група адвокатів, серед яких і був Портнов. Спілкувались з ним особисто?

Особисто я не мав можливості поспілкуватися з ним, як я вже згадував у своєму інтерв'ю. Ситуація виглядала так: я чекав у черзі на отримання службового житла, здається, з 2012 року. Як багатодітний батько та учасник бойових дій, я мав всі підстави на це, але, на жаль, не зміг отримати службове житло. Це питання стало для мене принциповим, і мої колеги, які опинилися в подібній ситуації, також висловили мені свою підтримку.

Водночас, керівництво отримувало вже третю квартиру в престижному житловому комплексі. Ми прагнули продемонструвати, що така практика є неприйнятною, адже керівники, зловживаючи своїм становищем, вже мають не одну квартирну власність. Існує певна черга та процедура, яким потрібно дотримуватись. Наша команда адвокатів надавала нам консультації, і хоча Андрій Портнов особисто не був серед них, він входив до складу цієї групи.

Я особисто не мав можливості зустрітися з ним і обговорити ситуацію. Наша співпраця відбувалася в онлайн-форматі, і навіть не виникло потреби бути присутнім на судових слуханнях.

Чи ви чули, що в цій групі є Портнов?

Спершу не зрозумів, а потім усе стало очевидним.

Чи розглядали ви можливість відмовитися від цих юристів?

- Мені був важливий результат. Не кожний адвокат був готовий судитися зі Службою безпеки. Це ж не я представляв інтереси Портнова і не я на нього працював. Він мав адвокатське свідоцтво, тому не бачу проблеми.

Ще один скандал виник у зв'язку з кримінальним розслідуванням, яке стосується організації схеми ухилення від податків для кількох компаній. Цю справу було ініційовано вами, але в результаті ви стали її учасником. Як це трапилося?

Ця історія дійсно викликає велике зацікавлення. Вона мене розважає. Коли я розпочав свою кампанію на конкурсі, з'явилися певні медійні атаки, і з'явилась публікація, що я нібито є учасником кримінального провадження. Насправді, я жодного разу не був замішаний у кримінальних справах. Протягом 21 року служби в СБУ в моїй особовій справі немає жодного дисциплінарного покарання.

Щодо кримінального провадження. Коли я знаходився на службі в Державній фіскальній службі, ми супроводжували кримінальне провадження відносно посадових осіб Державної податкової служби. Одне з прізвищ, яке озвучувалось, було людини, яка була фігурантом. Ми здійснювали оперативний супровід і документували його протиправну діяльність. І ці матеріали за моїм підписом були направлені до ОГП. Вся суть ситуації в тому, що ЗМІ не перевірили цю інформацію. Простий запит до ОГП може прояснити цю ситуацію і зняти з мене будь-які звинувачення, або спроби. Це один з елементів нашого незалежного конкурсу, така невеличка медійна атака.

Повертаючись до БЕБ, варто зазначити, що вся структура органів, відповідальних за боротьбу з корупційними правопорушеннями, завжди під пильним контролем як місцевої влади, так і міжнародних партнерів, які сприяли їхньому формуванню. Чому ви переконані, що здатні ефективно управляти таким складним механізмом?

З 27 років я обіймав керівні посади, ставши одним із наймолодших лідерів у Службі безпеки. Мої зусилля охоплювали всю територію країни, не обмежуючись лише підрозділами. У Державній фіскальній службі я пройшов значний шлях: за чотири роки від заступника начальника управління до виконуючого обов'язки начальника Головного управління внутрішньої безпеки ДФС, в яке входили митна служба, податкова служба та податкова міліція. Це була потужна структура з широкими повноваженнями.

У мене також є досягнення у боротьбі зі системною корупцією. Правоохоронні органи часто прагнуть демонструвати свою роботу через медійні сюжети. Зображення, на яких видно одного затриманого та 6-7 осіб у жилетах з логотипами різних служб, викликають неоднозначні почуття.

Потім я обіймав посаду начальника управління власної безпеки і протидії корупції ДСНС. Досвід і бажання ще до війни - окрема історія, і окрема історія - моя діяльність під час війни. В умовах такого підвищеного стресу багато людей не можуть працювати і приймати рішення. Коли ти можеш брати відповідальність за велику кількість людей під час війни, можеш їх правильно організувати, об'єднати - це вже навички. А крім того було розуміння, що твоя найменша помилка може призвести до гибелі цих людей. Це відчуття відповідальності зі мною було до війни і під час війни.

Я готовий взяти на себе відповідальність і усвідомлюю, що мої рішення можуть впливати не лише на економічні показники, але й мати серйозні наслідки. Це свідчить про високий рівень усвідомлення. Крім того, я помічаю потребу суспільства у залученні військових, які проявили себе під час конфлікту, до відповідних посад. Якщо мені вдасться досягти переваги в чесній конкуренції і я отримаю цю позицію, у мене є чіткий план дій. Я розробив концепцію і готовий представити її під час співбесіди.

- Як довго ви спостерігаєте за роботою БЕБ?

- По-різному. Я думаю, є багато прорахунків, які треба виправити. Взагалі в законі круто і чітко прописано, але чому воно не працює, я не розумію.

Як ви оцінюєте реформу БЕБ? Які причини її неефективності?

З самого початку виникли труднощі. Я особисто знайомий з першим керівником БЕБ, але не можу зрозуміти його підходи. Він досі впевнений, що все робить правильно, і не бачить жодних проблем. Відсутність керівництва в організації суттєво впливає на її роботу. Коли співробітники вважають себе самостійними "режисерами" і займаються справами, які не входять у їхні обов'язки, це зовсім неадекватно.

Необхідно мати чітко визначену вертикаль управління, адекватно сформульовані цілі, а не лише привабливі картинки в медіа та безкінечні порожні звіти. Адже є суха статистика, цифри, але результат залишається невидимим.

- Чи подобається вам схема, за якою керівництво такого органу не має впливу на детективів, не має знати, які справи вони розглядають?

- У законі прописано, що керівник повністю відповідає за діяльність Бюро, здійснює контроль розслідування кримінальних справ. Я думаю, що керівник зобов'язаний контролювати, тим більше резонансні справи, серйозні справи, які допомагають системно боротися з певними явищами. Такі справи, завдяки яким має поповнюватись Державний бюджет і щоб суспільство бачило, що існування Бюро виправдано.

Це не завжди потрібно здійснювати через кримінальні провадження. Бюро повинно активно запобігати цим схемам і зміцнювати аналітичні аспекти своєї роботи.

Багато людей не звертають уваги на важливість оперативної роботи. Навіть під час конкурсу я не зустрів жодного питання, що стосувалося оперативно-розшукової діяльності. Протягом усього свого життя я займався саме цим. На жаль, не всі претенденти усвідомлюють, про що йдеться; більшість з них мають досвід роботи в прокуратурі або як слідчі в інших правоохоронних структурах, і їхній фокус зосереджений на інших аспектах діяльності.

Я вважаю, що аналітична складова і оперативно-розшукова діяльність - вони повинні посилити запобігання економічній злочинності, виявлення цих злочинів, і допоможуть системно боротися з цими проявами. Не в рамках кримінального провадження, не за допомогою фізичного тиску, обшуків, вилучення певної доказової бази, зупинки діяльності підприємства. Це все можна робити на початковому рівні за допомогою оперативно-розшукової діяльності.

- Наша влада постійно намагається так чи інакше мати певні важелі впливу в антикорупційних органах. У кращому випадку, щоби знати про те, що розробляють умовного Князєва, у гіршому - контролювати і впливати на процеси. Тому питання щодо цієї схеми.

На мою думку, керівник Бюро економічної безпеки має бути особистістю з характером, здатною нести відповідальність за свою команду та забезпечувати досягнення результатів, а також мати сміливість відмовляти в певних ситуаціях. Протягом конкурсу я вже відчув тиск з боку тих, хто прагне впливати на рішення. Можливо, я не зовсім підходжу для когось із кандидатів. На мою думку, директор має тверду громадянську позицію та чітке розуміння своїх обов'язків, закріплених у законі про БЕБ. Цей закон надає йому певний рівень захисту та можливість діяти незалежно від тих, хто контролює певні процеси.

- Якщо ви здобудете перемогу в конкурсі і відчуєте тиск з боку Офісу президента, які ваші дії?

- Розумію чудово, що я нікуди від цього не дінуся. Я про це думав раніше, я до цього готуюся. Буду діяти згідно норм чинного законодавства.

Чи плануєте ви обговорити це на публіці?

- Якщо це буде потрібно, якщо буде конкретна ситуація, я буду оцінювати її на місці і діяти. У мене є підтримка ветеранів, буде підтримка колег з БЕБ, моєї команди, яка прийде працювати. І ми всі питання вирішимо.

Звертаючись до вашого військового досвіду, варто зазначити, що на даний момент тривають певні переговори, які активно підтримують наші союзники. Влада висловлює намір спочатку досягти 30-денного перемир'я. Але як на це реагують військові?

Військові та цивільні громадяни обидва прагнуть до миру, проте їхні шляхи досягнення цієї мети дещо відрізняються. Військові виконують свій обов'язок, що є важливим елементом на шляху до миру. Вони діють відповідно до своєї місії, і я впевнений, що військове командування та державні лідери чітко усвідомлюють ситуацію на фронті. Наші воїни готові боротися до останнього, якщо це буде необхідно. Нажаль, за останні три роки ми зазнали величезних втрат серед наших найкращих – мотивованих, сильних та справжніх патріотів, яких вже не повернути.

Існує важливий дипломатичний аспект, і нам потрібно активно працювати в цьому напрямку. Якщо ми зможемо досягти перемир'я хоча б на 30 днів, це дозволить нам оцінити подальші можливості та розробити стратегію для наступних кроків. Це завдання для дипломати та вищого керівництва країни. Я впевнений, що у них є певний план, якого вони дотримуються. Зараз всім нам слід запастися терпінням і дочекатися результатів.

Російський лідер Володимир Путін заявляє, що не зацікавлений у перемир'ї, оскільки вважає, що українські збройні сили здатні надзвичайно швидко відновитися та перегрупуватися. Деякі наші експерти також висловлюють занепокоєння, що армія Росії може значно зміцнитися за 30 днів затишшя. Як військовий, як ви вважаєте, що можна встигнути зробити за цей час?

- Якщо ми говоримо про 30 днів безперервного бою - це дуже довго. Якщо ми говоримо про 30 днів миру - вони пролетять як один день. Я думаю, це більше має політичний характер. Я думаю, це просто початок того, що ми маємо сісти за стіл переговорів. Більш важливий елемент - це обмін полоненими. Коли ми обміняємо всіх на всіх, це буде перший серйозний крок до миру. Ми готові, я думаю, міняти всіх на всіх, там дуже багато хлопців, які з перших днів війни знаходяться в полоні.

Декілька військових експертів рекомендують на деякий час відкласти думки про кордони, які існували у 1991 році. Яка ваша думка з цього приводу?

Я вважаю, що наш шлях до перемоги має складатися з поступових кроків. Якщо ми не можемо досягати великих цілей за один раз, варто рухатися повільніше. Нам слід шукати компроміси і досягати конкретних результатів, які принесуть нам задоволення. Як би це не звучало, нам також необхідний мир. Ми досягли значних успіхів: наша армія постійно вдосконалюється, ми виробляємо власне озброєння, і можемо спостерігати позитивні зміни.

Я впевнений, що ми вже зробили перші важливі кроки на шляху до миру. Усі сподіваються, що нам вдасться захистити як наші території, так і державний суверенітет, а також зберегти національну ідентичність. Варто пам'ятати, як ми об'єдналися, і скільки людей перейшло на українську мову. Я вважаю, що за останні три роки наше громадянське суспільство зазнало значних змін, і це обіцяє позитивні результати для розвитку України як незалежної держави.

Яка ваша точка зору на те, чого Росія прагне від нас і чи є ймовірність, що це колись припиниться?

- Росія сама ніколи не зупиниться, її треба зупинити. У нас вистачило мужності зупинити її у 2022 році. Це вже маленька перемога для нас. Чи зможе Росія захопити нас, почати таке ж повномасштабне вторгнення в 2022 році? Я впевнений, що ні. Ми зовсім інші зараз, ми готові до всього, і цивільні люди готові. Так, ми всі розуміємо, що таке війна, а хто знає, що це таке, ніколи не захоче її повторити.

Слід пишатися тим, що ми маємо, не втрачати це з виду, але водночас прагнути до сили. Потрібно бути єдиними. Не варто шукати підстави для розділу суспільства, а слід зосередитися на тому, що нас єднає і робить сильнішими. Саме тому я обрав шлях у БЕБ: хочу відновити довіру до правоохоронних органів і зайнятися їх реабілітацією.

Яка ідея має стати невід'ємною складовою повсякденного життя українців, щоб покращити їхнє самопочуття?

- Не дозволяйте собі впадати у відчай. Важливо пам’ятати, що все залежить від нашого внутрішнього настрою і готовності до щоденних викликів, які постають перед нами зранку, будь то погана погода, небезпеки чи інші труднощі. Нам потрібно налаштовуватись на позитив і шукати його у простих, буденних речах — в любові наших родин, у мужності наших захисників. Давайте підтримувати армію, починаючи з себе та здійснюючи невеликі зміни у своєму житті. Ці зусилля вкупі допоможуть зміцнити нашу віру у перемогу і світле майбутнє для наших дітей. Ми всі прагнемо, щоб вони виростали в сильній Україні, а не шукали щастя за межами нашої країни.