Бої піхоти в районі Покровська. Чому наш стратегічний фронт на сході переживає постійні втрати?

Цей текст довгий, тому вступ до нього буде коротким.

Ця оповідь розповідає про те, як російські збройні сили протягом півроку здолали 30 кілометрів від Авдіївки, досягнувши одного з найбільших стратегічних міст Донеччини, яке до недавнього часу вважалося тиловим - Покровська.

Про те, чи можна було цьому запобігти. І чи допомогла або ж завадила цьому Курська операція.

У цьому тексті ми не наводимо імена та посади більшості співрозмовників УП, відповідно до їхніх побажань. Серед них є лише кілька солдатів, тоді як переважна більшість — це офіцери, командири батальйонів та їх заступники.

З глибокою повагою та вдячністю звертаюся до всіх військовослужбовців, зокрема до піхотинців, які мужньо захищали Покровський напрямок. Нехай наше прагнення до вдосконалення стане запорукою того, що подібні помилки більше не повторяться.

Покровський напрямок посипався не раптово. Майже щотижня з 15 лютого, відколи українська армія залишила Авдіївку, Сили оборони з різною інтенсивністю відступали в напрямку Покровська.

Одним з перших критичних моментів стала заміна Третьої штурмової бригади, яка знаходилася в районі Орлівки та Семенівки, на 68 окрему єгерську бригаду. В той час російські війська, на жаль, змогли скористатися одним із найбільш вразливих аспектів оборонної стратегії, зокрема українських сил – ротацією підрозділів.

Як розповідає УП один із членів екіпажу великого дрона-бомбардувальника на ім'я Віталій, що працював на тій ділянці в березні, 68-ма навіть не встигла повністю зайти на позиції:

Ми зустріли хлопців з 68-ої бригади, які щойно прибули на свої позиції, але змушені були відразу ж відступити, оскільки їх атакували FPV-дрони. Коли бригада проводить ротацію, вона забирає з собою весь окопний радіоелектронний блок. Це звичайне явище для цього напрямку — найінтенсивніше просування відбувається саме під час змін особового складу. Окупанти використовують цей момент на свою користь.

"У першу ж ніч, як ми замінили Третю штурмову на Семенівці, противник спробував штурмувати. І відтоді м'ясні атаки не припинялися", - підтверджує співрозмовник УП в 68-ій бригаді.

Весь березень і частину квітня росіяни поступово рухалися на захід - у напрямку Уманського, Яснобродівки та Нетайлового. А потім, у середині квітня, обрали для себе надзвичайно вигідний маршрут - на північ від Авдіївки, вздовж залізниці. Ця тактика згодом допомогла їм в захопленні Очеретиного, Прогресу, Желанного, Новогродівки...

Густі зелені насадження вздовж залізничних шляхів створювали росіянам ідеальні умови для накопичення сил та організації атак. Силам оборони було складно виявляти ворога та вести вогонь з артилерії чи дронів. Оскільки противник, в основному, діяв піхотою, така стратегія виявилася вельми ефективною.

"Щоб зупинити росіян вздовж залізниці, треба було робити завали, ставити мінно-вибухові загородження. Щоб був хороший огляд - викошувати густі посадки. Це почали робити тільки десь у Желанному! Але там це вже не допомогло, бо фронт сипався занадто швидко. Можливість була, час був, просто хтось забив болт. Наверх звітувалося, що в нас усе добре", - розповідає УП один із поінформованих співрозмовників у 47-ій бригаді.

Другою та ключовою подією, на якій почав провалюватися Покровський напрямок, став раптовий прорив росіянами Очеретиного - доволі великого селища на залізниці, що мало міську забудову та промислові будівлі. Тобто було надзвичайно вигідним рубежем для оборони. Окупанти прорвалися туди в середині квітня.

Раніше УП уже розповідала про дві версії подій, чому це стало можливим - швидкий відступ 115-ої бригади з селища або ж невдала ротація 115-ої на 100-ту.

На даний момент, підготувавши цей матеріал, ми отримали нове свідчення про Очеретине від офіцера сусідньої бригади. Це підтверджує нашу первісну версію.

Перед початком наступу я отримав дані розвідки, що російські війська планують атаку на Очеретине, де на позиціях не було жодного бійця. Я невідкладно передав цю інформацію вищому командуванню. На моє повідомлення комбриг бригади, яка там була розташована (115 механізована - УП), відповів: "Усі на місці, всі на позиціях".

А на ранок туди на повному спокойняку почали заїжджати росіяни через мінні поля, які подавалися у звітах, але яких насправді не було. Після того, як здали Новобахмутівку, Очеретине та Соловйово, фронт почав сипатися такими темпами, які ми зараз бачимо", - зазначає офіцер.

"Коли російські війська зайняли Очеретине, не існувало чіткої лінії бойового контакту. Люди не мали уявлення, де проходить фронт. У селах Сокіл, Євгенівка та Восход усі носили автомати і запитували паролі, щоб зрозуміти, хто свій, а хто ворог," - ділиться Віталій, один з членів екіпажу дронщиків.

Третій та фінальний населений пункт, що заслуговує на увагу в контексті домінуючого ефекту на Покровському напрямку, — це село Прогрес, яке також розташоване вздовж залізничної лінії. Наприкінці липня в околицях Прогресу почало формуватися оточення, і ця інформація стала доступною широкій публіці.

Між двома населеними пунктами, Прогресом і Лозуватським, які розташовані вздовж залізничної колії, опинилися в оточенні близько 50 військовослужбовців 31-ї окремої механізованої бригади. Російські війська прорвали першу лінію оборони, де розташувалася 31-а бригада, а також другу, яку утримувала новостворена і малодосвідчена 151-ша механізована бригада через нестачу особового складу. Таким чином, противник зміг проникнути в тил українських сил.

У ті часи українські фахівці з OSINT з DeepState повідомляли, що полковник Андрій Усанов, командир 31-ї бригади, не дав наказу на вихід, що змусило бійців самостійно шукати шлях до прориву. Однак один з командирів 31-ї бригади категорично спростував цю версію в бесіді з УП. Він стверджував, що Усанов особисто затвердив план виходу, запропонований командирами 1-го та 3-го батальйонів, і забезпечив їх артилерійською підтримкою.

Стратегія комбатів, що рятували своїх побратимів, виявилася надзвичайно успішною. Протягом ночі з оточення вдалося вивести живими всіх 46 бійців, серед яких були і поранені. Це один з небагатьох випадків справжнього успіху в плануванні операцій на Покровському напрямку.

Комбрига Усанова, як із жалем розповідають хлопці, які записували звернення на його підтримку (наразі це відео видалене з ресурсів бригади), зняли з посади. Нібито за "провал на Покровську". Саму ж бригаду перекинули на інший напрямок.

"Створення плану зайняло десь 6-7 годин. На той момент наші бійці уже 5-6 днів перебували в напівоточенні й добу - у повному оточенні ворога. Усі "старлінки" були знищені, єдиним способом зв'язку були рації, батареї на які ми скидали "Мавіками".

Ми звикли, що ми воюємо суто в посадках - ми рухаємося ними, стоїмо там. А тут ми не могли вийти посадками, бо нарвалися б на противника, тому вирішили вести людей суто по полю. В оточенні було 46 бійців з двох батальйонів. Ми задіяли всі екіпажі "Мавіків", їх було шість, щоб безперебійно супроводжувати групу.

Найбільші труднощі виникли з "трьохсотими", оскільки вони не могли пересуватися самостійно. Ми усвідомлювали, що їм не вдасться подолати протитанковий рів. Спочатку ми вирішили евакуювати їх, щоб встигнути зафіксувати необхідний проміжок часу — це становило 40 хвилин. Всі повинні були виходити невеликими групами по черзі, щоб уникнути уваги дронів. Проте в якийсь момент ми зрозуміли, що нам не вистачає ще двох годин, аби встигнути покинути місце до настання світанку.

Тоді ми вирішили, що наступна група висувається, як тільки попередня перетне одну з чотирьох точок на маршруті. До "сірого" усі вийшли живими. По жодному бійцю не відкрили вогонь".

Після захоплення Прогресу російські війська почали ще більш активно просуватися в північній зоні Покровського виступу, захопивши Желанне та Новогродівку. Одночасно, хоча й із деякою затримкою, вони продовжували розширювати свої позиції в центральній частині виступу, спускаючись від залізничної колії на південь у бік Мемрика та Українська.

На даний момент окупаційні сили розташовані на відстані 8-10 кілометрів від Покровська, останнього значимого міста перед Дніпропетровською областю. Всього в 4 кілометрах від Покровська розміщується Мирноград. Лише 5 кілометрів відокремлюють їх від шосе Покровськ - Костянтинівка. Вони також захопили 200-метровий терикон неподалік адмінмежі Селидового, що надає їм вигідну позицію для спостереження за містом. Окрім цього, захопивши частину Українська, вони стикаються з Гірником.

Можливо, російські війська намагатимуться організувати нове оточення українських підрозділів, з'єднавши свої сили в зоні Гірника та поблизу виступу, що простягається до Красногорівки.

За ці шість місяців російська армія утворила, розвинула, та, що найгірше, утримала величезний виступ між Авдіївкою та Покровськом завдовжки 30 кілометрів і завширшки 20. На карті фронту він одразу впадає в око.

Військові, жартуючи, між собою називають такі виступи "пісюнами", розповідає Віталій для УП.

Ось що відбувається з російськими військами: вони просунулися на один кілометр в одній ділянці, утворивши своєрідний "виступ", потім трохи правіше або лівіше - з'явився ще один подібний "виступ". Далі вони підвели піхоту та засоби ураження, а зрештою замкнули в кільце війська, які опинилися між цими двома виступами.

Звичайна стратегія: ізолювати - закрити. Подібні дії слід негайно припиняти, на корені. Через брак ресурсів та комунікації між (українськими - УП) підрозділами це не вдалося реалізувати.

Перед тим, як говорити про проблеми в плануванні та проведенні оборонних дій з боку Сил оборони, варто все ж сказати, що основою причиною просування росіян на Покровському напрямку є їхня перевага в ресурсах - як людських, так і снарядних.

Це головний напрямок удару російської армії, де станом на кінець червня вона зосередила до восьми своїх ударних штурмових бригад.

Російські війська продовжують наступ на Покровськ, використовуючи піхоту: вони рухаються малими групами по 5-7 людей або більшими, що налічують від 10 до 30 осіб.

Командир 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ої бригади Сергій Філімонов розповідає, що на позиції, яку утримують чотири українські солдати, можуть наступати до 80 російських військових протягом доби. Його підрозділ з серпня розташований на південь від Селидового, де наразі спостерігається одна з найбільш складних ситуацій на Покровському виступі, а також вони регулярно захоплюють ворожих солдатів у полон.

Найпоширенішим типом поранень у бійців Філімонова є кульові, тобто отримані в близькому стрілецькому бою. Це ще раз підтверджує, що війна на Покровському напрямку великою мірою є війною піхоти. Фізично важкою, страшенно виснажливою та, що найгірше, з втратами людей.

"Згадую, як мої бійці вигукували: 'Все, командир, я здаюсь!'. Але потім, коли починаєш з ними спілкуватися, переконувати, вони знову беруть зброю і вирушають на позиції. Це вимагало неймовірних зусиль", - розповідає командир 31-ої бригади, яка раніше виконувала завдання біля залізничної колії в селі Прогрес.

Боєприпаси для зупинки російської піхоти вичерпалися ще під час боїв біля Авдіївки, що сталося в березні 2024 року. Як повідомляє джерело в 68-й бригаді, якщо в березні на один 120-міліметровий міномет щодня виділяли 50 снарядів, то в вересні ця кількість зменшилася суттєво.

"Це лише невелика частина зусиль, необхідних для захисту цього регіону - про це важливо говорити. Наші командири часто цитують бойові статути, і там зазначені норми боєприпасів - ми не досягаємо цих показників, що означає, що не зможемо ефективно виконувати поставлені завдання. А потім дивуються, чому ми втрачаємо Донбас," - висловлює своє обурення та втомленість від тривалих бойових дій військовослужбовець 68-ої бригади.

"Він зазначає, що росіяни використовують КАБи значно частіше, ніж ми застосовуємо міномети."

Ці слова також підтверджує інформація з джерела УП, яке стосується іншої бригади, що вже залишила Покровський напрямок. Батальйон цієї бригади отримував лише три міни на день для 120-го міномета, що насправді дозволяло лише виконати налаштування, а не справжню роботу по цілях. Бійці використовували менші 82-міліметрові міни, яких надходило більше – близько 40-45 штук.

Деякі типи боєприпасів вже відсутні протягом місяця. Однак, ситуацію дещо покращують волонтерські FPV-дрони.

Одночасно з перевагою в артилерії, російські війська знищують українські позиції за допомогою КАБів, проти яких українська армія не має жодних можливостей для захисту.

"Перша проблема Покровського напрямку - це кількість особового складу, друга - його підготовка, третя - рівень розвитку командування підрозділів. А потім ми вже впираємося в те, що стосується оборони - тактики, заходів і так далі", - пріоритезує причини надшвидкого просування росіян у розмові з УП військовослужбовець 47-ої бригади.

Серйозною проблемою для Сил оборони на Покровському напрямку стало катастрофічне бракування особового складу, особливо піхоти. Як згадує інший військовий, який провів півроку на Покровському, "недостатня кількість бійців була відчутною в будь-який момент і для всіх", оскільки бригади надходили в недостатньому комплекті.

Наприклад, 110-ту механізовану бригаду викликали "гасити пожежу" на Очеретиному всього за два місяці після виведення з Авдіївки. Там вони майже два роки стояли в обороні, з яких останні шість місяців - відбиваючи російський наступ технікою та піхотою. За два місяці 110-тка, очевидно, не встигла відновитися і набрати нових людей.

Після повернення на схід ситуація з укомплектуванням бригади стала ще більш критичною. На липень 2024 року особовий склад піхоти 110-ої бригади становив менше 40%. Бригада продовжує виконувати свої завдання в даному напрямку.

Дещо інша ситуація була у 68-ої: в березні 2024, без відпочинку, але у відносно укомплектованому вигляді, їх зняли з лінії Куп'янськ - Лиман і відправили на Покровський напрямок. У першому ж селі Семенівка, що за пару кілометрів на захід від Авдіївки, підрозділ зазнав суттєвих втрат.

"Під час боїв біля Авдіївки втрачався кістяк бригад, а те поповнення, яке прибувало далі, бажало кращого. Мобілізація провалена. Давайте чесно - кожне наступне поповнення не було таким вмотивованим і підготовленим. Відповідно, воно не могло надійно тримати оборону.

"Якщо в Семенівці ми мали близько 90% досвідчених членів підрозділу та лише 10% новачків, то нинішня ситуація кардинально змінилася: співвідношення тепер майже протилежне. Середній вік новачків, можливо, навіть перевищує 55 років, а не 45+, - зазначає наш співрозмовник з 68-ї бригади, пояснюючи проблему нестачі вмотивованих людей."

Значно ліпшою була ситуація з укомплектованістю створених бригад - наприклад, у 151-ій. Однак проти них грала відсутність бойового досвіду.

Покровський напрямок став найяскравішим прикладом того, як держава та суспільство не впоралися з проведенням мобілізації на третьому році великої війни. А новий мобілізаційний закон не став рятувальним кругом.

Чи не вперше за два з половиною роки повномасштабного вторгнення, розпитуючи у військових про фортифікації - в цьому випадку на Покровському напрямку, - журналісти УП почули: "Та тут дофіга всього накопано!".

На Покровському напрямку були побудовані ДОТи та з'єднані окопи, проте існує одна особливість: багато з цих укріплень не відповідають вимогам ефективної оборони. Чимало з них розташовані на відкритих просторах, що робить їх легко помітними для противника та ускладнює доставку особового складу, боєприпасів і постачання для Сил оборони.

"Коли Безугла публікує знімки порожніх окопів і запитує, чому їх ніхто не охороняв, я цілком усвідомлюю причину. Це ж абсурд – сидіти в ямі посеред безлюдного поля. Рано чи пізно тобі просто прилетить FPV-дрон у обличчя", - висловлює своє обурення Віталій у бесіді з УП.

Незважаючи на наявність підготовлених укріплень, більшість позицій бійці вимушені облаштовувати власноруч, використовуючи лопати, зазначає командир "Вовків Да Вінчі" Сергій Філімонов.

"На Покровському напрямку зведені траншеї й бліндажі посеред поля, до яких неможливо провести логістику. Прокопані протитанкові рови, які ведуть від позицій ворога в тил наших позицій, і за ними неможливо спостерігати. Ці укрпіплення більше допомагають ворогу наступати, ніж нам оборонятися.

Для того, щоб розмістити взвод у наритах на Покровському напрямку ВОПів, мені необхідно знайти особовий склад, але, на жаль, таких людей зараз немає.

Одна справа, якщо в тебе немає виритої спостережної позиції. Інша - якщо ти лишаєш попереду себе позиції, які ти не можеш зайняти, а з боку є чотири варіанти з перекриттями, по яких росіяни можуть зайти в тил твоїх позицій. Я вважаю, що людина, яка за ці фортифікації відповідає, має нести кримінальну відповідальність".

ОСУВ "Хортиця" та ОТУ "Донецьк", що обслуговують Покровський сектор, відмовилися надати коментарі УП з приводу причин стрімкого наступу російських військ.

Першим командувачем "Хортиці" за час відступу Сил оборони на Покровському напрямку був генерал-лейтенант Юрій Содоль, якого раптово зняли з посади в кінці червня. Другим і чинним - бригадний генерал, колишній морпіх з хорошою репутацією Андрій Гнатов.

Першим командиром "Донецька" став маловідомий генерал-майор Едуард Москальов, який, за даними джерел УП, має підтримку Сирського. Він очолював оборонні дії в Авдіївці та обіймав цю посаду під час атаки російських військ на Очеретине. Нещодавно його призначили на посаду керівника української військової комендатури в Курській області Росії.

Іншим чинним командувачем "Донецька" є полковник Олександр Луценко, Герой України. Він зайняв цю посаду після Москальова, попередньо керуючи тактичною групою на Куп'янському напрямку. Раніше Луценко обіймав посаду комбрига 79-ої потужної бригади ДШВ. За словами двох джерел, які мали змогу працювати з ним, Луценко вирізняється як компетентний і вимогливий командир, але водночас залишається людяною та консервативною особистістю.

З 6 серпня антонімом до Покровського напрямку стала Курська наступальна операція.

Кожен другий заклик до Генштабу звернути увагу на швидке просування росіян до Покровська - як з боку військових, так і цивільних - супроводжувався тицянням в переможні новини з Курської області. Мовляв, нащо ми кидаємо всі сили на чужі міста, якщо не можемо врятувати свої - наприклад, колись 14-тисячну Новогродівку під Покровськом.

І в цьому узагальненому зауваженні є кілька моментів - як слушних, так і емоційних, які варто розділяти.

Перший - Сили оборони не кидали всі сили на Курськ. За місяць Курської операції жодна з бригад, що тримала оборону на Покровському напрямку, не була перекинута в Росію.

Єдиним випадком, який можна виділити, за інформацією, отриманою нещодавно від УП, є третій батальйон 80-ї бригади ДШВ. Цей батальйон до початку Курської битви виконував оборонні завдання в області Красногорівки. Незважаючи на те, що деякі експерти відносять Красногорівку до Покровського напрямку, насправді вона знаходиться у межах Курахівського району.

Чи могли б підрозділи, які вирушили на Курськ, врятувати Покровськ?

Потужні підрозділи ДШВ - Галицька 80, Буковинська 82 та Поліська 95, які стали основою Курського наступу, теоретично могли б уповільнити російські війська на сході. Однак, по-перше, важко стверджувати, що в умовах відсутності стабільної лінії фронту, недостатності якісних укріплень та переваги росіян у повітрі це було б доцільно. По-друге, це наші найсильніші наступальні, а не оборонні підрозділи. З управлінської точки зору важливо використовувати їх за призначенням, хоча б іноді.

Другий аспект: однією з визначених цілей Курської операції було послаблення російських сил в інших регіонах, де Україна стикалася з труднощами через нестачу озброєння. В ідеалі, одним із таких напрямків повинен був стати Покровськ.

Втім, перший місяць операції показав, що Путін, попри поразку на своїй території, не пристав на українські правила гри. Росія не зняла свої основні сили з Покровська. Її армія продовжила повзти в напрямках Гродівки, Новогродівки, Селидового та Гірника, просунувшись за місяць після початку Курська на відстань від 6 до 12 кілометрів.

Продовження наступу російської піхоти в Покровському напрямку, а також його незначне посилення, підтверджується ще однією важливою цифрою - офіційними даними про кількість бойових зіткнень, які надає Генеральний штаб. Ми порівняли дані про боєзіткнення в Покровському з показниками під час Курської операції та протягом місяця після її початку. Результати вказують на деяке зростання - середня кількість зіткнень зросла з 40 до 52 на добу.

Росія, вочевидь, не забрала жодних підрозділів і з сусіднього Курахівського напрямку, де кількість боєзіткнень теж виросла - приблизно від 14 до 20 добу. Збільшився натиск також на Куп'янському і Лиманському напрямках.

Дивно, але кількість бойових зіткнень у Торецькому напрямку залишилася практично незмінною, хоча він сьогодні вважається другим за рівнем складності після Покровського. Інтенсивність атак російської піхоти зменшилася лише на Харківському напрямку, звідки, як нещодавно повідомляв The Economist, Росія дійсно вивела частину своїх військ.

На жаль, відкриття Курського фронту не призвело до зменшення кількості артилерійських обстрілів та КАБів по всій лінії фронту, а навпаки — їхня частота, як і у випадку з бойовими зіткненнями, дещо зросла. Щодня фіксується в середньому від 4500 до 4600 артилерійських обстрілів, а кількість КАБів коливається від 97 до 105.

Таким чином, навіть відкривши новий фронт на власній території, Росія протягом вже місяця веде бойові дії з використанням своїх військових, артилерії та КАБів з такою ж наполегливістю, як і раніше. Вона продовжує вгризатися в українські землі, села та терикони.

Тож наразі Курська операція, на жаль, поки що не допомогла Силам оборони на Покровську. Але й навряд їх ослабила.

Проте слід пам'ятати, що для захоплення великих міст, таких як Селидове, Мирноград або безпосередньо Покровськ, Росії знадобляться значно більші резерви. Це саме ті сили, які наразі Збройні Сили намагаються вибити в Курській області.

***

Чи має Покровськ можливість на порятунок?

Деякі офіцери в розмові з УП були переконані, що місто приречене на долю Бахмута - важкі кількамісячні бої, які зітруть під фундамент ще один населений пункт Донеччини.

Підрозділи, зокрема командир "Вовків Да Вінчі" Сергій Філімонов, демонстрували більший оптимізм, запевняючи, що навіть за наявності таких обставин існує можливість для маневру. Один із можливих варіантів - обмежити Покровський виступ з обох сторін, щоб оточити російські сили.

"Існують вразливі зони, де ворог зазнав поразки. Ясно, де саме він знаходиться, де зосереджує свої ресурси та які можуть бути його наступні кроки. Тут є чимало захоплених, і вся інформація вже відома. Питання лише в наявності сил і засобів," - зазначає Філімонов.