Юрій Бутусов: Раніше я викривав армійські проблеми як журналіст, а тепер я служу в лавах військових.

"Військові на передовій, захист лише на документах, а реальні рішення виникають під тиском суспільства", - так можна влучно охарактеризувати бесіду з Юрієм Бутусовим, що вже багато років займається висвітленням армійських проблем.

Завдяки йому країна отримала інформацію про масові випадки інвалідності серед прокурорів у Хмельниччині, які були залучені до корупційних схем, що дозволяли ухилятися від мобілізації.

Він першим повідомив про серйозні проблеми у "французькій бригаді" ЗСУ, підготовкою якої опікувався Еммануель Макрон.

Скандал навколо "незрозумілих завдань", які були поставлені "некомпетентним генералітетом" на Курщині, отримав додаткову увагу завдяки Бутусову, як і низка інших подій.

Обговорення таких делікатних питань викликало невдоволення як попередньої адміністрації Банкової за часів Порошенка, так і нинішнього Офісу Зеленського.

У травні 2025-го суспільство втратило одного з найбільш гострих фронтових журналістів. Армія в особі Юрія Бутусова отримала нового піхотинця.

"Я не маю наміру працювати в пресслужбі," - зазначив він у своїх соціальних мережах.

У бесіді з УП Бутусов розкриває причини своєї несподіваної мобілізації та підкреслює, чому так важливо зараз стати на захист та зайняти своє місце в лавах.

22 травня, в той час як Україна та весь світ обговорювали перший з 2022 року раунд переговорів між Україною та Росією, ти оголосив про свою мобілізацію до 13-ї бригади Національної гвардії України "Хартія". Чому саме зараз і чому ти обрав стати солдатом-стрільцем?

Мобілізація фактично розпочалась раніше, і я не пов'язував її з міжнародними подіями. Суть у тому, що зараз необхідні нововведення.

Я зазначав, що не маю віри в будь-які спроби миротворчості з боку Трампа; стверджував, що конфлікт триватиме довше.

Після проведення масштабної інформаційної кампанії стосовно реорганізації військових підрозділів на фронті в постійні корпуси, були призначені численні гідні особи. Тепер настав час найбільшого напруження для всієї нації, коли необхідно чітко визначити своє місце в загальному строю.

Читайте також: Чи планує Україна використовувати корпуси у війні? Аналіз від УП.

В збройних силах спостерігається критична бракування особового складу, існує нагальна потреба в реформуванні.

Змін згори не буде. Їх не варто очікувати - вони робляться виключно під тиском громадськості, з величезним запізненням.

Але корпуси - це інструмент для змін, як мінімум на оперативному рівні, частково, можливо, навіть і на оперативно-стратегічному рівні.

Я вирішив зайти в ту військову частину, у яку вірю, де можна щось змінювати знизу, а не згори, і де є мотивація у командирів воювати якістю, а не кількістю.

Україна повинна продовжувати боротьбу, але на четвертому році конфлікту говорити про це вже немає сенсу. Потрібно вжити дій, які продемонструють вашу активну участь.

Я вважаю, що моє здоров'я дозволяє мені виконати свій обов'язок і стати частиною піхоти, продемонструвавши свої навички в сучасному бойовому середовищі.

- Стрілець - основна піхотна посада. Піхота - основне, чого зараз бракує українській армії. Наскільки гострий цей дефіцит?

Потреба в піхотних підрозділах залишається безмежною. Хоча існує нестача в усіх військових спеціальностях, у піхоті вона вимірюється десятками та сотнями тисяч. Ми ще не здатні повністю використовувати техніку у бойових діях. У тих випадках, де техніка не може бути застосована, основну роль відіграє піхота. Саме тому втрати серед піхотинців є значними не лише на фронті.

У нас ситуація інша, ніж у Російській Федерації. Люди можуть вільно залишати військові підрозділи, шукати укриття або просто відпочивати. У російських військових таких можливостей немає, тому й кількість тих, хто покидає фронт, значно менша.

Серед наших втрат багато пов'язано саме з психологічними травмами та емоційним виснаженням.

У сучасних умовах людині надзвичайно складно витримати більше ніж півроку. Адже солдату піхоти зараз доводиться перебувати на позиціях щонайменше 20 днів поспіль.

Відповідно до теорії, піхотинець не повинен перебувати на своїй позиції більше чотирьох діб.

Наразі це не здійсненно, оскільки кожна ротація проходить під ретельним наглядом і вогневим впливом ворожих дронів, що перетворює її на окрему бойову операцію.

Моя команда вже провела інтерв'ю з бійцями 18-ї бригади Нацгвардії без моєї участі. Ці герої провели на позиціях 93 дні, живучи в землі, позбавлені всіх зручностей цивілізації, під вогнем і постійною небезпекою.

І це навіть не є досягненням.

Маю знайомого, який служить у 14-й бригаді Збройних Сил України. Він провів на передовій 150 днів, адже не було можливості евакуювати його з того місця.

Отже, піхота завжди залишатиметься дефіцитом. Вона була, є і завжди буде такою.

- Приклад Ізраїлю в Ірані свідчить, що можна воювати не тільки піхотою, великими механізованими штурмами, але і точковими операціями. Які твої перші висновки з подій на Близькому Сході?

Ізраїль продемонстрував, як повинні виглядати сучасні бойові дії.

Багато хто стверджує, що Ізраїль здатен вести війну лише проти слабших і економічно незабезпечених арабських країн.

Сьогодні ми стали свідками унікальної операції, яка не має подібностей чи прецедентів у сучасній воєнній історії. Це був один з найшвидших і найефективніших військових розгромів, які лише можна було б уявити.

Протягом півгодини Ізраїль ліквідував все військове командування Ірану. У той же час була завдана атака на систему протиповітряної оборони, яка була фактично нейтралізована.

Усі, хто міг протистояти, були усунуті. Всі органи влади або не функціонують, або знищені, або ж опинилися в стані управлінського безладу. Ця ситуація є уроком, який має велике значення для нас.

По-перше, Іран є значно більшою військовою силою в порівнянні з Україною. Населення Ірану налічує близько 80 мільйонів осіб, а країна володіє безмежними енергетичними ресурсами. Це економічно розвинена держава, здатна фінансувати різноманітні військові програми та має потужну систему протиповітряної оборони. Загалом, Іран має більш широкі можливості за різними показниками. У них є балістичні та крилаті ракети, а також сильна авіація, що складається з винищувачів.

У питанні дронів це одна з провідних країн, яка визначає тренди і яку багато хто копіює. Вони готувалися до оборони. І виявилося, що все це абсолютно не спрацювало.

Ізраїль виявив способи подолання цієї надійної системи оборони. Завдяки сучасним розвідувальним технологіям їм вдалося здійснити те, чого не очікувало іранське військове командування.

У війнах XXI століття вирішальну роль на полі бою відіграє розум. Ізраїль, населення якого становить лише 8 мільйонів, зміг здійснити удар по Ірану з його 80 мільйонами жителів, пролетівши через території двох держав, і при цьому не зазнав жодних втрат ані серед особового складу, ані серед авіації.

Лише завдяки наявності розумової переваги.

В Ізраїлі впроваджена система просування державних службовців та військових лідерів різних рівнів, що грунтується виключно на індивідуальних досягненнях, яка вимагає висококласної підготовки та навчання. Ця система сприяє висуванню на вищі командні військові та державні посади найкраще підготовлених лідерів, які мають значну перевагу над противником.

Це не технологічна перевага, а саме інтелектуальна.

В Ірані на папері технології, ракети та літаки представлені не менше, ніж в Ізраїлі, і їх потенціал можна порівняти. Що стосується ресурсів, ситуація також схожа.

В Ірані спостерігається домінування в сфері людських ресурсів.

Ізраїлю вдалося спланувати операцію, яку противник не зміг передбачити.

Це означає, що головною конкурентною перевагою в сучасному світі є якість людей, які ухвалюють рішення.

Не кількість танків, ракет, дронів, а якість людей.

Це є головним уроком цієї 15-хвилинної війни: вищі військові начальники Ірану були знищені за лічені хвилини. Половина з них загинула під час наради, на якій обговорювали тактику відбиття ізраїльської атаки, а інша половина була ліквідована у власних домівках. Ракетні удари та дронові атаки вразили конкретні приміщення, де перебували, зокрема, заступник командувача збройних сил Ірану.

Зникли з життя керівник Генерального штабу, голова Корпусу вартових ісламської революції, командир аерокосмічних сил і систем протиповітряної оборони.

- Складається враження, що натомість ми воюємо іноді як у Першу світову, залучаючи колосальні сили та засоби, які до того ж розподіляються у специфічний спосіб. За твоєю інформацією, який відсоток усіх мобілізованих спрямовується в штурмові полки, які атакують Тьоткіно на Курщині?

Не можу стверджувати, що відбувається підсилення окремих підрозділів на шкоду іншим. Існує чітка стратегія українського командування, навколо якої згруповані війська. На цих напрямках присутні різні сили, включно з територіальною обороною. Це можуть бути механізовані бригади, десантні підрозділи та штурмові полки.

Сфери, в яких реалізуються ключові стратегічні дії, зокрема військові операції на території Росії, мають підвищений пріоритет.

Вжиття заходів на території Росії є стратегічно обґрунтованим і вигідним кроком для нас. Обговорюється не стільки саме рішення, скільки способи його впровадження і тактичні аспекти.

Стратегія - це не просто вибір місця, де ти хочеш нав'язати противнику битву. Зокрема це і вибір позиції, яка дозволяє завдавати противнику максимальних втрат за мінімальної втрати наших ресурсів.

Цю думку можна знайти в будь-якому підручнику з військової теорії. Варто лише ознайомитися з працями Ліддела Гарта, зокрема його "Стратегіями непрямих дій", які, без сумніву, є однією з найцінніших книг для вивчення сучасних військових конфліктів.

У рамках військових дій на північному фронті всі аспекти зводяться до ключового питання: наскільки ефективно організовані бойові операції в цьому секторі і чи завдаємо ми супротивнику більших втрат, ніж отримуємо самі?

Чи варто розширювати конфлікт на територію Росії і проводити там військові операції? Безсумнівно. Основна мета України у цій війні полягає в тому, щоб завдати противнику таких втрат, які стануть для нього неприпустимими і змуслять його зупинитися.

Не важлива точка, місце дії. Важлива можливість диктувати ворогу темп втрат, який би в багато разів переважав втрати українських військ.

Я не знаю жодного командира, який би сказав, що нам не треба воювати на території Росії. Ліпше воювати там, ніж на території України.

Проте часто трапляється, що при встановленні та розподілі ресурсів для реалізації стратегії все йде не так, як ми планували, і зусилля нашого війська не завжди спрямовані проти найбільшого ворога.

Наша мета у цій війні не полягає в максимальному знищенні противника. Ми орієнтуємося на завдання політичних, інформаційних та репутаційних ударів. На жаль, це є пріоритетним напрямком нашої стратегії.

У серпні 2024-го захід на Курщину був суперуспішною в усіх сенсах операцією. Ми завдали ворогу політично-інформаційної поразки, перенесли війну на територію Росії і завдавали їм втрат, неспівмірних з мінімальними нашими.

Але потім ми втягнулися в оборонні операції і співвідношення втрат почало різко змінюватися. Зараз ми відходимо, тому що у нас не було побудовано оборонних позицій, які б захищали логістичні шляхи від дронів противника. І наші війська змушені відходити до лісових масивів там, де просто дерева захищають від дронів.

З огляду на глобальну стратегію, важливо знайти оптимальне поєднання. Необхідно виявляти слабкі місця супротивника, а також активно використовувати всі можливі фронтові позиції для завдання ворогу найбільших втрат.

Якщо втрати ворога в 10 разів більші за наші - це правильна стратегія. І якби така стратегія була ухвалена по всьому фронту, російський наступ дуже швидко закінчився б.

Читати також: "Ви наступаєте на Тьоткіно? Ми наступаємо на граблі". Що відбувається на Сумщині, якою рухається російська армія

Однією з причин твого призову, яку ти згадував у соцмережах, було рішення командира 1-го батальйону 47 механізованої бригади Олександра Ширшина. Наразі з'явилася інформація про зміни в керівництві в рамках Курської операції. Генерал-майор Скибюк залишив посаду командувача десантно-штурмових військ (ДШВ - основна ударна сила на Курщині), і його місце зайняв Олег Апостол. Чи покращилися управлінські рішення на Курщині після цих змін?

- Ти дуже багато речей зачепила. Перше: моя мобілізація ніяким чином не пов'язана з цією ситуацією. У мене абсолютно інші причини, я про них говорив і писав.

По-друге, ситуація з комбатом Ширшиним — це зовсім окрема тема. Я вже згадував про це, проте не пов'язував із власною мобілізацією.

Третє: заміна Скибюка була пов'язана з іншими речами. Справді із загальним ходом Курської битви, адже виникає питання, чому тривалий час були доповіді, що там "все нормально". Раптом стало все ненормально. Була критика, яка частково мала об'єктивне підґрунтя, і ця заміна в принципі нікого не дивує. Апостол - призначений. Скибюк, який не просто командував ДШВ, але й очолював угруповання військ "Курськ", був знятий.

Зняття Скибюка з посади та призначення Апостола на цю позицію стало наслідком негативної оцінки подій, що відбувалися на Курщині, з боку державного керівництва. Проте Апостол не отримав призначення на пост командувача УВ "Курськ", що свідчить про його інший статус.

Отже, навряд чи має сенс обговорювати можливість раптових змін. Швидкі трансформації в такій ситуації неможливі. Конфігурація фронту зазнала суттєвих змін, і оперативна обстановка також кардинально змінилася.

На даний момент необхідно здійснити оборонні заходи для захисту міста Суми та Сумської області. Це потрібно робити в умовах, коли ще не створені лінії оборони, здатні захистити війська від дронів, а також логістичні маршрути для забезпечення наших військових. Військовим потрібно розгорнутися і фактично звести нову лінію оборони в лісистих районах.

Давайте з'ясуємо, хто стане на чолі цих військових формувань. Сподіваюся, що зміни перш за все відчутно проявляться на фронті, а вже потім будемо обговорювати результати.

Хотілося б спостерігати за результатами. У нас всі здатні майстерно висловлювати правильні думки, але справжня суть полягає у діях.

У своєму звичайному виступі 12 червня президент Зеленський зазначив, що на території Сумської області він спостерігає поступове відступання російських військ під тиском Збройних сил України. Які можуть бути підстави для такого позитивного сприйняття ситуації, і чи погоджуєшся ти з цією думкою?

Не можу зрозуміти, звідки у верховного головнокомандувача така інформація - можливо, йому відомо щось більше. Я вивчаю карту DeepState та звіти командирів і помічаю, що російські війська просуваються вперед. Можливо, я просто не маю всієї інформації, і DeepState не відображає всіх деталей.

Можливо, в якомусь регіоні тривають заходи щодо відновлення позицій. Важко давати коментарі про ситуацію, деталі якої мені не відомі.

З того, що відображено на карті, супротивник продовжує наступ. Незважаючи на труднощі, він зазнає значних втрат.

Але наші війська змушені просто притискатися до лісового поясу навколо Сум. Він щільний і дозволяє військам маневрувати, дає якийсь захист від дронів.

Я не раз висловлював своє припущення, що після втрати Суджі нашим військовим доведеться відступити на ті території, де забезпечена логістика. Ворог використовує масовані атаки з великою кількістю БПЛА. Значна кількість дронів не лише атакує, а й контролює наші логістичні маршрути. Оскільки ці шляхи не мають належного захисту, нашим військовим доведеться відступити в лісові зони.

Не маю жодних сумнівів, що як тільки наша логістика стане надійною, армія готова буде розгорнутися і не дозволить ворогові потрапити до Сум.

Навіть у даний момент я не відчуваю небезпеки щодо можливого захоплення Сум ворогом. У цьому регіоні розташована значна кількість наших військових сил, які відзначаються високою якістю. Якщо вони забезпечать захист від дронів у лісовій місцевості, зможуть зупинити будь-яке російське угруповання.

- Замисел противника - перетворити Сумщину і Харківщину на буферну зону. Не в останню чергу з цим пов'язана активізація наступальних дій росіян як на Сумщині, так і на Лиманському, Покровському, Новопавлівському напрямках. Чого не вистачає Збройним силам для того, щоб зупинити це повзуче просування?

У нас існує не лише проблема з окремими ділянками фронту, а загальна складність, що охоплює всю його протяжність.

Ми вже обговорювали важливість щоденних втрат для ворога на певних ділянках фронту, щоб зупинити його просування. Росія поповнює свої військові ряди приблизно на 30 тисяч осіб щомісяця. Наша мета — завдавати їм втрат понад 30 тисяч щомісячно. Якщо ми зможемо реалізувати це завдання та документувати його на відео, наступальні дії Росії будуть зупинені. Це не має значення, на якій лінії фронту це станеться.

Наше головне завдання полягає в тому, щоб на кожному відрізку фронту були присутні відповідальні та кваліфіковані командири. Вони повинні вміти організувати війська, адаптуватися до умов бою та особливостей місцевості, враховувати сили противника і реалізувати свій план - ці 30 тисяч.

Яка кількість знищення відбувається в нашій ділянці? Який відсоток нашої смуги в загальному фронті? Яку частину місячного плану ми виконали в нашій зоні?

30 тисяч знищених ворогів - це щонайменше ще 30 тисяч поранених.

На даний момент Росія не в змозі компенсувати таку кількість втрат, навіть якщо військовослужбовці повернуться зі шпиталів.

У 2024 році Росія залучила приблизно 430 тисяч контрактних військових. Таким чином, втрати (включаючи загиблих і поранених) у 60 тисяч значно перевищують мобілізаційні можливості, які РФ здатна наразі направити на передову.

Їм доведеться вжити крайні заходи, яких вони прагнуть уникнути — примусову мобілізацію. Наразі вона має приховано-примусовий характер. Вони забирають кого завгодно, фабрикують правопорушення і змушують укладати контракти. Масова мобілізація викликає у росіян страх, оскільки може призвести до виїзду населення.

Якби ми виконували такий план у масштабі фронту - кожному командиру бригади нарізали б, скільки він має показати відео ліквідації і вимагали з нього звітувати цими відео, ситуація була б змінена.

Звичайно, це вимагає належного забезпечення. Це не лише питання для командира бригади — це виклик для всієї нації. Такий підхід допоможе зупинити ворога на всіх ділянках фронту, що розтягується на 1200 кілометрів.

Ми не повинні давати противнику можливість маневрувати силами і накопичувати резерви.

Неможливо всім і одразу дати необхідну кількість грошей і піхотинців. Але має бути логіка: виконуєш план - маєш відповідну частку поповнення, щоб ще більше знищувати ворога.

Поки що цей метод не дає результатів, ми безперервно запитуємо: чому противник активізується поблизу Іванівки? А завтра – біля Юнаківки? Після цього – чому біля Комара? Причини залишаються незмінними.

Той, хто вже тривалий час бере участь у бойових діях, розуміє: причини наступу завжди подібні - брак особового складу, недостача безпілотників, противник має чисельну перевагу в живій силі та техніці, завдає ударів, підкріплення не надходять, а лінію оборони риють лише піхотинці, використовуючи лопати. І на цьому все.

Цей підхід слід переглянути. Це полегшить ведення бойових дій, зокрема і на російських землях.

- Окрім організаційних проблем, маємо проблему ТЦК. Вся армія - заручник двох абревіатур: ТЦК та СЗЧ. Мобілізаційна кампанія має скандальний характер, мобілізовані втікають з поля бою. Армія за цих обставин має стримувати повзучий наступ росіян. Який ти бачиш вихід з цієї ситуації?

Що таке ТЦК? Це примусова мобілізація. Чи є можливість уникнути цього процесу або зробити мобілізацію більш привабливою? На жаль, ні.

Масова мобілізація в будь-якій країні світу за останні 2000 років відомої нам письменної історії завжди була примусовою, завжди призводить до великих проблем і соціальних, і політичних. І, як правило, відбувалася з численними порушеннями і викликала критику в суспільстві.

Давайте утримаємося від розгляду навіть віддалених прикладів.

Перші дві світові війни мали значний вплив на європейські держави. У Франції, наприклад, під час Першої світової війни відбулася примусова мобілізація, коли країна опинилася на межі поразки. Це призвело до виникнення солдатських бунтів та масових проявів невдоволення.

Держава підходила до цієї проблеми всебічно. Впроваджувалися жорсткі закони, а також забезпечувалося їхнє дотримання. Паралельно уряд реалізовував заходи, спрямовані на зміцнення довіри громадян. Усі зусилля були зосереджені на досягненні перемоги.

Були пошук, призначення, заміна командирів на якісних, які давали б результат. Системні комплексні дії змінювали ситуацію. Немає такої окремої проблеми - погане ТЦК. Є проблема поганої організації мобілізації в Україні.

Вся нація повинна зосередити свої зусилля на підтримці ключових фігур під час війни — командирів, керівників військових підрозділів, об'єднань та з'єднань. Саме вони є основними отримувачами всіх ресурсів, які забезпечує держава.

На жаль, держава сама спровокувала цю ситуацію, аби чиновники могли залишатися осторонь, уникати критики і виглядати бездоганно, в той час як усі негативні наслідки лягли на плечі тих, кого звуть ТЦК.

ТЦК - це складова українських сил оборони, які варті визнання та поваги. Ця повага повинна базуватися на реальних діях і рішеннях.

По-перше, мобілізація не може бути проблемою ТЦК - це проблема всієї держави і всього державного керівництва.

По-друге, мобілізаційні заходи не повинні бути спрямовані на те, щоб хтось просто виконав установлені норми. Подібний підхід лише сприяє розповсюдженню фальші та безвідповідальності.

Єдина особа, що відповідає за звітність стосовно мобілізаційного плану, — це насамперед командир роти, ключова фігура на фронті. Йому необхідно надати звіт: у цьому місяці я отримав такі-то підкріплення, а в наступному місяці мені обіцяли такі-то додаткові сили.

Командир батальйону, бригади та корпусу повинні висловити однакову інформацію. Якщо їхні звіти співпадають, це свідчить про підкріплення, і ми здатні до ведення бойових дій — тоді мобілізація вважається успішною.

У нас мобілізація стала справжнім ганьбою, перетворившись на відеосюжет, де "ТЦКшники", як у нас звикли виражатися, "виловлюють людей".

Виявляється, що їх ловлять лише для своїх потреб. Звичайні солдати виконують завдання для районних планів, районні організації - для обласних, а обласні структури - для звітності перед Командуванням сухопутних військ. Після цього звіти йдуть ще далі вгору. Усі звітують, але ніхто не несе відповідальності. На папері легко вказати, що протягом місяця мобілізували 30 тисяч осіб. Але скільки з цієї кількості дійсно отримає ротний?

Досліджуйте також: Місце збору. Яким чином функціонують "розподільники" ТЦК та чому до армії потрапляють особи, які не підходять.

Якщо в ході мобілізації інформація надходитиме з фронту, а мобілізаційні заходи здійснюватимуть не лише державні органи, але й представники військових частин, що потребують підкріплення, цей процес може перетворитися з ганебного на загальнонаціональний. Саме таким він і має бути.

Наразі кожен ланцюг у цій системі є розірваним. Це створює зручні умови для корупційних схем. Начальник районного ТЦК звітує про мобілізацію, але не всіх призиває, а лише обраних. Потім медична комісія видає довідки про звільнення. У психіатричних лікарнях спостерігається справжній бум – це одне з джерел, звідки можна отримати довідки про непридатність.

Згодом медичні установи, що видають довідки, були замінені новими комісіями, які мають інші назви, а не медико-санітарні.

Різні рівні мобілізаційної структури дають свої довідки. Створено величезну структуру, де кожен чиновник має свої повноваження, як дозволити людині не мобілізуватися. Наслідки ми бачимо: начальник МСЕК Хмельницької області Крупа стала доларовим мультимільйонером.

В її володінні понад 10 мільйонів доларів, які включають активи, готівку, цінні папери та нерухомість.

І це один голова МСЕК однієї маленької області! Скільки ж там годується людей на всіх цих схемах - можливо, не на мільйонах, а на тисячах, десятках тисяч доларів? Оце проблема.

У всіх сферах необхідно створювати замкнуті цикли відповідальності та виконавчої дисципліни, що пов'язані з досягненням результатів. А результатом є фронт, де потрібні люди.

- Якщо запитати у кожного ротного, в кожного комбата і комбрига, чи вистачає йому особового складу, він скаже, що ні. Бо все спрямовують у штурмові полки на Курщині.

В Курщині в даний час функціонують три штурмових полки, а також щонайменше чотири десантно-штурмові бригади, декілька механізованих бригад і чисельні інші підрозділи. Хоча зараз основна увага зосереджена на комплектуванні штурмових полків, це стало пріоритетом лише нещодавно.

Раніше акцент робився на інші сфери. Я не впевнений, чому так сталося, але головним чинником залишається стратегія, яку вибрало державне керівництво.

- Можливо, ця стратегія і є причиною, чому армія відступає на низці напрямків і зазнає тактичних поразок?

- У нас поразки не тому, що в пріоритеті дії на території противника - абсолютно ні. У нас поразки пов'язані з тим, що, коли ми проводимо наступальні операції, ми не можемо організовувати системні оборонні операції на інших напрямках.

Що відбувається, коли противник переходить до оборонних дій на конкретних фронтових ділянках? Він постійно здійснює інженерні роботи, навіть у зонах, де триває його наступ.

Російські війська постійно зводять укріплення, які служать надійною опорою для їхніх підрозділів. У нашій ситуації існує певна складність. Процес створення оборонних споруд на маршрутах можливого наступу супротивника, а також організація самої оборони та бойових порядків є в нас недостатньо зосередженими.

Деякі позиції оборони будуються військово-цивільними адміністраціями, після чого їх передають військовим і кажуть: "Ви маєте тут вести бої". А військові відповідають: "Ми не можемо тут вести бої, ці позиції непридатні до бою".

Потрібно взяти лопату і вирушити до найближчого лісу, адже цей чудовий опорний пункт посеред поля – лише мішень у сучасній війні дронів. Тож беремо лопати й риєм ямки в найближчій посадці, хоча противник може швидко нас виявити.

Людей на війні, снарядів на війні, дронів, будь-чого - завжди не вистачає. Військове мистецтво тому і називається мистецтвом, що потрібно десь концентрувати сили, а десь послаблювати. Ти не можеш бути сильним всюди однаково. Але якщо ми аналізуємо вже, що робити, як економити сили людей - їх треба захищати.

На Сумщині ворог просувається тому, що жоден логістичний маршрут до кордону з Росією не був прикритий від дронів. Не було ні сіток, ні захищених шляхів. Так само і на інших ділянках.

Якщо ми плануємо здійснення оборонних операцій, які є необхідними, то в першу чергу слід акцентувати увагу на інженерному забезпеченні цих операцій. У разі належної роботи інженерів, кількість піхотинців буде достатньою.

На даний момент ми відступаємо і зазнаємо невдач не через те, що противник має якусь перевагу над нами. Насправді, ворог зазнає значно більших втрат.

Чому питання фортифікацій має бути у компетенції військово-цивільних адміністрацій, а не Інженерних військ?

- Це вже результати планування і розподілу грошей.

Там, де в нас розподіляються великі кошти, надто велика кількість людей починає брати в цьому участь. Якщо гроші на будівництво фортифікації - а це минулого року було понад 20 мільярдів гривень - просто так, банально, віддати Інженерним військам, приватні компанії не зможуть взяти участь.

Якби військові займалися цим, вони б придбавали техніку для своїх потреб, а не фінансували компанії за її постачання. Вони б залучали працівників з цих компаній до своїх лав, а не намагалися уникнути мобілізації для них.

На жаль, наша держава вважає, що краще ми поки що будемо 4-ий рік війни рити в полях ці нікому не потрібні споруди.

Ніхто з бійців на передовій не скаже: "Військово-цивільні адміністрації створюють відмінні укріплення, ми їх займаємо і цілком задоволені". Чому ж це залишається поза увагою?

Якби всі журналісти України зробили флешмоб, і завтра в усіх медіа вийшли дописи: "Передайте військовим бюджет на будівництво оборонних споруд!", до вечора було б рішення влади.

Громадська свідомість ще не досягла зрілості, ця тема не є популярною і залишається незрозумілою для багатьох. Внаслідок цього розподіл фінансів і ресурсів, на жаль, є вкрай неефективним. Наш супротивник прагне випередити нас в організації та використанні ресурсів, що становить для нас серйозну загрозу.

Ти - особа, яка вказала на те, що до наших позицій на Дніпропетровщині у противника залишилося всього 600 метрів, а, можливо, навіть менше. Яка тепер ситуація на тому фронті?

Ворог дійсно наближається, але його стримують, використовуючи різноманітні сили. Існують резерви, які допомагають знищувати противника. Проте, знову ж таки, необхідні оборонні лінії. Без цього неможливо сподіватися на позитивний результат.

Ми не маємо права вступати у взаємні сутички з росіянами, ведучи бої піхотою в лісах та посадках. Це хибна тактика і стратегія для нашої ситуації.

На цей момент обставини залишаються незмінними. Противник не наблизився до кордону Дніпропетровської області, адже наші захисники активно його знищують у цьому регіоні. Проте ситуація все ще залишається надзвичайно складною.

Бригада "Хартія" активно захищає свою країну на території Харківщини. Яким чином можна охарактеризувати досягнення Збройних Сил України та дії ворога в цьому регіоні?

За інформацією, зокрема з джерел DeepState, у смузі "Хартії" спостерігається прогрес, і ворог зазнав відступу від стратегічно важливого села Липці, яке відіграє ключову роль у контролі північних шляхів до Харкова.

Наші сили на цій території демонструють активність. Противник намагається здійснити контратаки, але не досягає жодного успіху. І, знову ж таки, ми продовжуємо просуватися вперед. Отже, на цій ділянці ситуація наразі виглядає значно більш сприятливою, ніж в інших місцях.

Верховний головнокомандувач заявив, що ворог готує наступ на Харківщині, активність сил противника зберігається, вони перекидають резерви, намагаються посилити свої війська.

У смузі "Хартії" побудована система оборони - я знімав репортажі, ще коли був журналістом, вони в мене є на каналі - там логістичні маршрути достатньо добре забезпечуються, і наші війська можуть вести ефективні бойові дії.

Можна з упевненістю стверджувати, що Харків на півночі охороняється надійно.

Яка обстановка спостерігається на флангах твоєї бригади?

- Оборона Харкова достатньо стійка на даний момент. У флангах - 92-га штурмова бригада, 42-га механізована бригада. Ситуація стабільна.

Вовчанськ, 57-та бригада продовжує тримати оборону вже більше року. Незважаючи на запеклі бої, наші військові не дають ворогу просуватися вперед.

В інших районах, безсумнівно, обставини відрізняються через ряд факторів.

Однією з причин моєї мобілізації є те, що завдяки впровадженню нової корпусної організації покращиться управління на певних ділянках...

Деякі генерали вважають, що до завершення активних бойових дій переходити на корпусну систему немає сенсу. Лише після цього стане можливим переміщувати бригади на стратегічній карті, подібно до шахових фігур. Чи є корпусна система лише марною затяжною ініціативою, чи справжньою реформою, яка може бути реалізована?

Це питання виключно політичної волі. Переміщення військ, що входять до складу корпусів, не є складним завданням і може зайняти лише 1-2 місяці. Це цілком відповідає нашій практиці використання армії. Коли виникає потреба, бригади можуть бути переведені з одного напрямку в інший за лічені тижні. Раніше це нікому не викликало занепокоєння.

В інтересах зміцнення фронту, підвищення відповідальності командирів, побудови стійкої лінії оборони зробити таку ротацію - цілком реально.

Як триває твоя базова військова підготовка (БЗВП - УП)? Мені відомо про деякі твої здоров'я проблеми, які ти не згадав у ТЦК, зокрема, розрив Ахіллового сухожилля та проблеми із зором...

- У мене немає особливих проблем. Я перебуваю у бригаді "Хартія" і проходжу якісний інтенсивний курс базової підготовки. Програма підготовки цікава, доступна. Психологічно мені не важко, бо я і так на війні з 2014 року, армію бачив - сотні підрозділів. Нічого такого нового тут для мене немає.

У людей в армії стільки проблем зі здоров'ям, що виокремлювати свої власні не бачу сенсу.

Чи змінилося твоє сприйняття ситуації, коли ти опинився всередині? Чи все ще залишаєшся ти основним викривачем проблем у військовій сфері?

Я мав можливість стати головним голосом, що викриває проблеми в армії, коли працював журналістом. Наразі я – піхотинець. Моє основне завдання – здобути повагу та авторитет у своїй частині не лише як репортер, який висвітлював військові дії, а саме як солдат.

Чи розмірковував ти над моментом, коли хочеш вийти з цієї ситуації? За яких умов ти готовий повернутися до мирного життя?

Я знову займуся журналістикою, як тільки оголосять про демобілізацію.