Закрита подія, впливові бізнесмени та перший айфон: журналістські розповіді Ольги Василевської-Смаглюк - Delo.ua
Вона опинялася в місцях, де журналістів не очікували, і навчалася ставити такі запитання, які здатні були вразити навіть прем'єрів. Нині Ольга Василевська-Смаглюк сама стала політичною фігурою, проте зізнається, що мріє про ті часи, коли журналісти завдяки своїй кмітливості та відвазі здобували важливу для суспільства інформацію та створювали сенсаційні новини.
Кого з олігархів ти найбільше згадувала у своїх матеріалах, коли працювала журналісткою в "Ділі"?
-- Я писала абсолютно про всіх. Найбільше мені подобалася політична тематика. На жаль, у ті часи олігархи були присутні в політиці значно більше, ніж зараз. Пригадую, мені навіть дорікали, що нібито в мене "комуністичні наративи" й я засуджую великий бізнес. Я відповідала: у нас є інвестори, але й олігархи теж існують.
Чи є у тебе публікація, яка викликає в тебе особливу гордість? Яка це була історія?
Це, напевно, моя найулюбленіша стаття. Саме тоді я вперше змогла потрапити туди, де журналістам зазвичай заборонено – на закриту вечірку інавгурації Януковича в Українському домі. Я довго шукала способи, як потрапити на цей захід. Один з міністрів уряду Тимошенко, який складав свої повноваження, люб'язно передав мені своє запрошення. Я акуратно сховала диктофон на дно своєї сумки.
Коли охоронці звернули увагу на запрошення, яке не було на моє ім'я, я відповіла: "Я представляю міністерство". І мене впустили. Тоді у мене був перший айфон — я зробила кілька знімків. На вечірці зібралося багато VIP-осіб: олігархи, президенти, серед яких і Лукашенко, а також представники правлячої фракції, зокрема Людмила Янукович. Пам'ятаю, що перед цим вона виголосила свою відому фразу: "Батя, я стараюсь".
Мій репортаж розкривав поведінку гостей на вечірці та їхні прогнози стосовно майбутнього нашої країни. Я сам придумав заголовок — "Янукович дав бал". Це була потужна стаття, яку я часто згадую. Хто міг би передбачити, що цей бал стане прологом до кривавої бані на Майдані і викличе революцію гідності?
Як гадаєш, сьогодні журналіст міг би так само легко потрапити на захід із президентом?
На мою думку, це вже стало неможливим. У сфері журналістики відбулися незворотні зміни. Я вперше звернула на це увагу ще в 2019 році, коли Зеленський вступив на посаду президента і зібрав лідерів фракцій у своїй адміністрації. Це була рада восьмого скликання. Тоді вперше в історії Олег Ляшко, будучи депутатом, провів пряму трансляцію цієї зустрічі. Я усвідомила, що журналісти стають депутатами, а депутати — журналістами, і зміни відбуваються надзвичайно швидко.
Мені б хотілося, щоб сучасні журналісти були схожими на тих, хто працював у часи розквіту "Діла", коли була можливість реалізувати себе, мати доступ до різних джерел і самостійно, використовуючи власні здібності, добувати інформацію, яку хтось намагався приховати. Натомість сьогодні занадто часто журналістика спирається лише на інформацію, отриману від правоохоронних органів. На жаль, таких випадків стало значно менше.
Що для тебе було найціннішим у роботі в "Ділі"?
Я з теплом згадую той період. Довгий час прагнула працювати саме там і неодноразово надсилала резюме, але мені відповідали, що це місце для обраних журналістів. І ось, у 2007 році, Галина Панченко зателефонувала і запропонувала мені приєднатися. Це стало для мене справжнім щастям і водночас викликом. Я прагнула виправдати довіру як редактора, так і свого батька, який також присвятив своє життя журналістиці.
Команда була неймовірною. Я досі зберігаю в пам'яті слова колег та ту підтримку, яку вони надали мені після втрати батька. Це був час справжньої журналістики — такої, що її викладали раніше, і яку мені б хотілося поновити.
Наскільки корисним був для тебе той досвід?
Завдяки "Ділу" я не лише займалася написанням текстів, але й активно брала участь у політичних ток-шоу. У таких програмах ти маєш можливість задати лише одне запитання лідерові країни чи прем'єр-міністру, і це питання повинно бути вражаючим. Це навчило мене формулювати свої думки чітко, щоб отримати зрозумілу відповідь.
"Діло" стало для мене школою журналістської мудрості, навчаючи мріяти як справжній журналіст, вмілого пошуку сенсацій і збереження їх у пам'яті на довгі роки.
Як ти бачиш ділову журналістику через 20 років?
На мою думку, вона має спонукати людей до започаткування власних справ, незалежно від їхнього масштабу. Ми вже спостерігаємо яскраві приклади стійкої бізнес-спільноти в Україні, такі як "Нова пошта", "Київстар" та "Аврора". Це великі проєкти, які значною мірою розвивалися завдяки журналістиці "Діла", що висвітлювала інвестиційні можливості нашої країни.
Підприємці, виховані на основах журналістики "Діла", мають потенціал для розвитку ділової журналістики в майбутньому. Ця журналістика стане джерелом натхнення для сучасних учнів, спонукаючи їх мріяти та досягати успіху в Україні. Моя мрія полягає у відновленні друкованого видання.
Це завдає болю, адже я сама розпочинала свій шлях у світі журналістики з друкованих видань, зокрема з газети "День". На жаль, і вона також відмовилася від паперового формату. Я спостерігаю, як закриваються кіоски, куди у дитинстві ходила за журналами та газетами. Мій батько завжди говорив: "Вчись писати, як Рахманін та інші видатні журналісти". Тепер, на жаль, немає багатьох прикладів, з яких можна було б черпати знання. Я хотіла б, щоб мої діти мали можливість наслідувати справжніх журналістів і знову відродити культуру якісної преси, коли день починається не з непотрібних телеграм-каналів, а з інформації, яка дійсно допомагає жити й працювати.
