Командир 95-ї бригади Горець: Наразі ворог атакує щоденно. Проте, незважаючи на різні думки, його втрати є значними, тоді як наші залишаються незначними.

Від моменту відкриття Курського фронту, першого в цій війні на території Росії, минуло вже три місяці.

Згідно з інформацією, наданою головнокомандувачем Олександром Сирським, протягом цього періоду Росія понесла втрати в більш ніж 20 тисяч військовослужбовців, які загинули, були поранені або захоплені в полон. Крім того, вдалося знищити понад тисячу одиниць техніки противника, включаючи близько 50 танків.

Водночас з деяких захоплених територій українські військові були змушені відступити. Площа, яку контролюють сили оборони, скоротилася приблизно вдвічі: з понад 1200 квадратних кілометрів наприкінці серпня, про що інформував президента Сирський, до приблизно 600 квадратних кілометрів у листопаді, згідно з даними аналітиків з DeepState.

Однією з найсильніших бригад, що нині працює в Курській області, є 95-а окрема десантно-штурмова Поліська бригада. За словами співрозмовників УП в командуванні Десантно-штурмових військ ЗСУ, вона й надалі зберігає за собою зайняті позиції. Зокрема, її аеромобільний батальйон, що працює на найбільш східній точці захопленої Україною ділянки.

У короткому телефонному інтерв'ю "Українська правда" звернулася до Андрія Горця, першого заступника командира аеромобільного батальйону 95-ої бригади, аби дізнатися про зміну тактики з активних наступів на оборонні дії в Курщині, а також про оточення і витіснення російських військ з Малої Локні та підготовку до майбутніх операцій.

Андрій – молодий чоловік, якому 26 років, родом із Сумщини. Він здобував освіту у Військовій академії в Одесі. З 2019 року служить у Десантно-штурмових військах, спочатку пройшов службу в 13-му штурмовому полку, а згодом приєднався до 95-ї бригади. Його відданість одному з найпотужніших, але водночас менш маневрених родів військ в українській армії підтверджує невеличке татуювання на лівій долоні з написом "За ВДВ".

З початку масштабного конфлікту Горець брав участь у бойових діях на Харківщині, у лісах Кремінної, на Мар'їнському фронті, в Тернах, Торецьку, а зараз перебуває в Курській області. Середній вік солдатів його батальйону складає 40 років.

Андрію, згадай, будь ласка, кінець липня та початок серпня, коли підрозділам ДШВ було повідомлено про їхню участь у Курській операції. Яке ставлення до цієї задачі було в вашому батальйоні та бригаді?

Нам повідомили про операцію приблизно за тиждень до її старту, коли почали відводити сили з Торецького напрямку. Яка була реакція? Можна сказати, що вона була адекватною та зваженою, хоча страх відчувався у всіх - і це абсолютно природно. Ми нічого не приховували; кожен розумів, куди направляється.

Значно доцільніше вести бойові дії на території супротивника. Варто знищувати його інфраструктуру, а не дозволяти йому розгромлювати нашу.

Запитання до вас, як жителя Сумщини: чи усвідомлювали ви, що з початком Курської операції інтенсивність обстрілів з боку російських військ на Сумщині зросте?

Вони вже обстрілювали її раніше: ракети, "Шахеди", КАБи.

- До Курської операції в районі Сум практично не відбувалося авіаударів.

- Прилітало, але рідше. Зараз, звісно, прилітає частіше, особливо по селах на окраїні Сум.

Військовослужбовці 80-ї десантної бригади поділилися з нами, що перед початком Курської операції вони проходили кілька тижнів підготовки, використовуючи моделі місцевості, що імітували села Курської області. Чи мали ви подібний досвід?

Звичайно. Після виведення з Торецького напрямку ми отримали три дні для підготовки, укомплектування та відпрацювання елементів наступу — як на бойових машинах, так і пішки. Я навчав свій батальйон рухатися в колоні на техніці, спішуватися, зосереджуватися та завдавати вогневого ураження за допомогою техніки. Перед цим, звісно, ми орієнтувалися на дії артилерії, які ми відпрацьовували.

Отже, після виконання цих дій наступить етап переходу до оборонних заходів. Це включає в себе все: від копання окопу до проведення мінування та виконання інженерних робіт.

Під час підготовки до цієї операції надзвичайно важливим було вміння орієнтуватися на місцевості, оскільки вона залишалася невивченою, а ворог міг з'явитися звідки завгодно. Ти завжди повинен бути готовим відкрити вогонь по супротивнику в будь-якому напрямку, на 360 градусів.

Хоча фізично тут місцевість така ж, як на сході: села, степ, посадки, лісопосадки, іноді густі ліси. Тобто суттєвої різниці між бойовими діями немає.

- Яку початкову задачу ставили вашому батальйону? Куди і за який час ви мали дійти?

- Ми не проривали кордон - це робила 80-а і 82-а бригади. Ми приїхали через п'ять днів після початку операції, після 10-го серпня, і почали проводити штурми і зачистки в напрямку Малої Локні та Погребків (на північний схід від Суджі - УП). 80 та 82 в той час йшли правіше чи лівіше.

З прикордонних населених пунктів російські військові відносно спокійно відступали й здавалися в полон, проте в деяких випадках, як це сталося у Суджі, вони барикадувалися у будівлях та організовували оборону. Але яка була їхня поведінка у селах, що розташовані глибше в території Росії?

- Давали опір. Наприклад, як ми захоплювали Малу Локню: оточували її з усіх боків і поступово, пішки й на техніці, зачищали. Противника там було багато - понад 100 людей, вони сиділи в кожному підвалі, у кожній хаті. Билися в триповерхівках і приватних будинках. Це доволі велике село. Уся операція тривала десь до двох тижнів.

Чи залишалися цивільні особи в Малій Локні?

- Так, дуже мало, але були, переважно люди літнього віку. Вони не просили їх нікуди вивозити, лишатися в себе. Тих, хто, на нашу думку, були підозрілими, ми передавали в комендатуру в Суджу.

Велика частина місцевих потікала на початку операції. Ті, хто не виїхали, були сильно здивовані, коли побачили техніку з українськими прапорами - мовляв, це ж неможливо. Я говорив тільки з одним місцевим, то він сказав, що не знав про війну.

А що скажете про укріплення та фортифікаційні конструкції вглиб території Росії? Чи існували вони? Це свідчить про те, що російська армія, можливо, планувала вести бойові дії на власній землі?

З висоти Малої Локні, наприклад, була "теобразка" (посадка, що нагадує літеру "Т" - УП), де противник мав міцні укриття. Там були не лише облаштовані позиції, а й ДОТи. Проте це їм не допомогло – хтось загинув, хтось втік, а хтось здався в полон.

Чи готувалися вони воювати? Я не знаю. Позиції були обладнані зарання, це точно, і вони не були свіжими.

Які події розгорнулися після того, як ви взяли під контроль та очистили Малу Локню?

Після цього ми вирушили на з'єднання з нашим першим батальйоном, який вже захопив наступне село - Погребки. На шляху до Погребків ми очищали ті населені пункти, де ще залишалися російські "недобитки". Пам'ятаю, як наш пікап рухався, і раптом з кущів почалися обстріли. Вони ховалися в посадках, будинках і підвалах.

Наступ був настільки напруженим, що не було можливості оглядати кожен двір. Потрібно було якомога швидше просуватися вперед. Лише коли почала чітко проглядатися лінія фронту, зайнялися ретельною зачисткою.

Ви зазначали, що атакували як піхотними силами, так і за допомогою техніки. Яка саме техніка була залучена в цей процес?

- В основному це були німецькі БМП Marder, танки, з броні - "Козаки" та Iveco.

На початку, а здається, і протягом другого тижня операції, старлінки в Росії не функціонували. Яким чином ви організували зв'язок? Як підтримували комунікацію з тими, хто брав участь у штурмі?

Спочатку ми мали радіозв'язок, який функціонував за звичним принципом, аналогічно до того, як це відбувалося у нас. Щодо інтернет-з'єднання, то спершу ми звернулися до супутникового варіанту. Це нагадувало систему Starlink: потрібно було встановити спеціальний модем і антену, і в результаті ви отримували доступ до інтернету.

З часом нам вдалося оптимізувати використання старлінків. Більшість з них, наданих державою, функціонували стабільно, тоді як волонтерські варіанти з’являлися значно рідше. Можливо, причина полягає у відмінностях у їхній прошивці.

- Чи була якась подія на таймлайні цієї операції, в якій ви зрозуміли, що просування йде успішно?

- Це було видно одразу - значне просування наших військ, постійні втрати противника, полонені. Тільки наш батальйон взяв 37 полонених, а бригада - більше сотні.

Цікаво, що у захоплених в полон виявилися не лише відмітки у паспортах про попередні перетини українського кордону, а й деякі з них мали навіть українські водійські права. Серед полонених було чимало "зеків", яким доводилося або відсиджувати термін, або примусово брати участь у бойових діях. Серед них були десантники, а також морські піхотинці — насправді це були мобілізовані росіяни, яких просто ловили на вулицях, одягали у форму, давали автомат і оголошували морпіхами.

Ті, хто прагнув до життя, відступали, а ті, хто до останнього бажав боротися за Росію, загинали.

- Чи був у вас план "Б" на випадок, якщо не вдасться прорватися на Малу Локню?

- Ні, ми намагалися пробитися до Малої Локні (усміхається - УП).

Коли ж відбулося припинення стрімкого наступу українських військ у Курській області?

Близько кінця вересня противник вже встиг зміцнити свою оборону, закріпившись на позиціях і регулярно здійснюючи контратаки. Вони активно використовували БМП, БТР та танки для штурмів. Це створювало великі труднощі, оскільки два-три штурми на день призводили до втоми, виснаження та нестачі сну.

Щоб уникнути втрат від противника, який перевершує нас за ресурсами, ми перейшли в оборонний режим. Це означало, що ми почали організовувати вогневу підтримку, встановлювати мінні та інші інженерні перешкоди, а також постійно контролювати територію, яку зайняли.

Якою мірою змінилася площа території Курської області, що була під контролем Сил оборони на початку операції, до теперішнього часу?

У нашій зоні відповідальності ситуація залишилася стабільною, і ми не відступаємо з зайнятих позицій. Хіба що виникають деякі труднощі, як-от: болото, що затоплює укриття, та атаки з FPV дронів і артилерії. На цьому напрямку ми не маємо можливості сховатися.

Яка в даний момент ситуація з стабільністю та стійкістю фронтової лінії в Курській області?

Я б зауважив, що наразі ворог проводить штурмові дії щоденно: зазвичай увечері прибуває техніка з піхотою, після чого солдати займають певні позиції, а з ранку починають наступ. Лінія фронту в нашій відповідальній зоні залишається стабільною.

Незалежно від думок інших: у цей момент противник зазнає значних втрат, тоді як наші – незначні. Чим більше атак, тим більшими є їхні втрати. Так, наприклад, сьогодні (10 листопада - УП) зафіксовано 15 їхніх загиблих. Це результат скидів, використання FPV-дронів, артилерії, а також стрільби, якщо ворог доходить до наших окопів.

Наша мета залишається незмінною — нейтралізувати якомога більше ворогів. Ми прагнемо, щоб вони не сміли зазіхати на нашу територію, як це відбувається регулярно.

- Одне із запитань, на яке, як на мене, досі немає відповіді: чому росіяни, які ведуть велику війну з Україною, так слабко від неї захищали свій кордон? Чому там стояли колишні ув'язнені, Росгвардія?

- І "срочники" ще. Так сталося, бо вони відправили свої основні сили на Донецький напрямок, на Херсон, Запоріжжя. А тут залишилися "недобитки", яких поставили в оборону.

Чи не парадоксально тримати на своїй землі слабші війська, тоді як потужні сили відправляються в наступ на чужі території?

Вони навіть не уявляли, що здатні здійснити подібну операцію. Не вірили, що наважимося проникнути на їхню територію.