Журналісти, захоплені Росією: звільнити неможливо забути.
Кожного разу, коли в Україні сподіваються на новий обмін полоненими, тисячі сердець зупиняються в очікуванні: "Чи, можливо, цього разу Росія поверне нашу людину?" Проте, на жаль, ці надії не завжди справджуються. Це особливо стосується цивільних осіб, а ще більше – журналістів.
Працівники медіа, що опинилися в російському полоні, — це не новий феномен, адже такі випадки почалися ще в 2014 році. Тоді численні жителі анексованого Криму та частини Донбасу, підконтрольної маріонеткам Кремля, стали жертвами переслідувань з боку окупантів.
Когось затримували для "бесіди", а за кілька годин (чи й днів) відпускали. Часто - після побиття. Але багатьох з них росіяни звинуватили в шпигунстві, або й участі в терористичних організаціях та намаганні організувати "теракти". Аби журналісти швидше визнавали себе терористами над ними знущались, катували та шантажували безпекою рідних.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022-му розширилась і географія затриманих росіянами медійників - від Харківщини до Херсонщини, від Київщини й Чернігівщини до півдня Запорізької області.
Наприкінці березня в Розівці російські військові затримали Ірину Дубченко, регіональну кореспондентку УНІАН в Запоріжжі. В той час вона працювала дистанційно та доглядала за літньою жінкою. Через деякий час "комендант" окупованого селища сповістив сестру Ірини, Олександру, що журналістку перевезли до Донецька для "проведення слідчих дій". За його словами, вона нібито підтримувала українських військових та приховувала їх.
Чи то популярність цієї розповіді, чи той момент, що Ірина Дубченко виявилася в Донецьку під контролем самопроголошеної "ДНР", замість того, щоб опинитися в Ростові-на-Дону в руках ФСБ РФ (можливо, обидва ці фактори), але, на щастя, вже в квітні 2022 року журналістку вдалося звільнити.
Згідно з інформацією Національної спілки журналістів України, в даний момент більше тридцяти українських медіа-працівників залишаються в російському полоні. Важливо зазначити, що з 2022 року загарбники не приділяли уваги "формальностям" і навіть не намагалися вигадати хоч якусь правдоподібну версію "провини" журналістів у нібито "злочинах". Люди просто зникали безслідно.
На початку березня 2022 року зник журналіст УНІАН Дмитро Хилюк. Він разом зі своїм літнім батьком був викрадений російськими окупантами прямо на вулиці в селі Козаровичі, де проживала їхня сім'я. Згодом стало відомо, що місцевих чоловіків, включаючи Дмитра, утримували в одному з приміщень у сусідньому селі Димер, примушуючи їх працювати на копанні окопів і траншей у навколишніх районах і лісі.
Після визволення Київщини Силами оборони України стало відомо, що батько Дмитра Хилюка, літня людина, був відпущений окупантами. Натомість журналіста, разом із іншими ув'язненими, перевезли на територію Білорусі, а потім - до Росії, де він потрапив до СІЗО №2 у Новозибкові на Брянщині.
Активісти з Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) виявили, що в цьому слідчому ізоляторі було ув'язнено сотні українців, включаючи тих, хто був викрадений з Київщини. Свідки, з якими вдалося поспілкуватися, підтвердили, що Дмитра Хилюка також тримали у цьому закладі. Цю інформацію підтвердив волонтер Червоного Хреста Володимир Хрипун, який нещодавно повернувся з полону. Він зазначив, що під час перебування у вказаному СІЗО чув прізвище Хилюка під час процесу переклички.
Проте, у відповідь на офіційний запит, надісланий до управління Федеральної служби виконання покарань у Брянській області Росії та до Слідчого комітету РФ, було повідомлено, що у них немає даних про українського журналіста. Також зазначено, що відсутня будь-яка інформація щодо кримінальних справ, пов'язаних з його особою.
Як зазначила адвокат АО "Актум" Тетяна Лєбєдєва, не є дивним, що російська сторона демонструє таку поведінку, оскільки цивільні особи, включаючи журналістів, утримуються в Росії без законних підстав.
Отже, їх неправильно іменувати "полоненими". Правильніше буде називати їх "особами, які були викрадені". Більшість цивільних осіб опинилися на території Росії проти своєї волі. Вони перебувають у неволі в РФ після того, як їх було викрадено. Оскільки на міжнародному рівні термін "викрадені" не визнано, до цих українських громадян доцільно відносити статус "заручники", - вважає вона.
На жаль, поширення історії Дмитра Хилюка не призвело до очікуваного звільнення з полону. Навпаки, у СІЗО №2 на Брянщині українців, які були викрадені, під час перекличок більше не називають за прізвищами, а натомість кожному присвоюють номер, що викликає жахливі асоціації з маркуванням в'язнів концентраційних таборів. Крім того, у травні 2023 року Хилюка взагалі "перевели". Згідно з інформацією "Репортерів без кордонів", його перемістили до колонії №7 у Володимирській області Російської Федерації.
Росіяни при цьому очікувано брехали. Зокрема, Міністерство оборони РФ у 2023-му заявляло, що "безумовно поважає міжнародне гуманітарне право", проте не має зобов'язань надавати жодної інформації про українських затриманих, пов'язаних зі "спецоперацією", нікому, за винятком Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).
Суть справи полягає в тому, що представників Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) російська сторона зазвичай не допускає до українських заручників. Цей факт неодноразово підтверджували як "Репортери без кордонів", так і військові, які повернулися з полону. Наприклад, у травні 2024 року, під час обміну полоненими, один з військових поділився, що "провів практично 11 місяців поруч з Хилюком в одній камері".
"Дмитро передає батькам і брату найкращі вітання, каже, що живий і сподівається, що його звільнять", - сказав чоловік.
Однак, отримати додаткові відомості про Дмитра наразі не представляється можливим, як зазначають "Репортери без кордонів". Водночас, виконавча директорка МІПЛ Тетяна Картиченко підкреслює, що Хилюка могли знову перемістити після його перебування у Брянській та Володимирській областях Росії.
Безперечно, Росія повинна була б звільнити незаконно утримуваних українських цивільних, у тому числі журналістів. Проте фактично їх звільнення відбувається лише під час обмінів, разом із військовими.
"Це теж не панацея і гарантій, що людину звільнять - ніяких, - додає Тетяна Лєбєдєва. - При цьому неважливо, який статус вона має. Якщо росіяни захочуть віддати, то віддають. Але буває так, що заявляють, приміром, 200 осіб на обмін, а привозять 150".
Тобто, потрапляння медійників у списки на обмін (і офіційне підтвердження з російської сторони, що ці люди перебувають в РФ), зовсім не означає свободу. Про це зокрема свідчить трагічна історія Вікторії Рощиної.
Минулого року, коли з’явилася інформація про її загибель в полоні, Петро Яценко, представник Координаційного штабу з питань військовополонених в Україні, підтвердив, що Вікторію готували до звільнення. У Головному управлінні розвідки Міністерства оборони також зазначили, що вона входила до списків для обміну, і її повернення вже було погоджено.
Отже, коли з'явилася інформація про смерть журналістки, вона була "на етапі". Іншими словами, її пересували з однієї виправної установи до іншої, наближаючи до кордонів України.
"Оскільки українські заручники та полонені перебувають у віддалених місцях Росії, процес їх обміну супроводжується певними етапами. Це перевезення може тривати від тижня до місяця, що є досить тривалим періодом. Лише можемо здогадуватися, що відбувається з ними під час цього часу. Українська сторона фіксує ситуацію на відео, а наша та міжнародна преса має змогу вільно спілкуватися з російськими полоненими. Натомість, наших хлопців та дівчат, яких утримує Росія, ми можемо побачити лише після їх повернення додому, коли вони перетинають кордон", - ділиться своїми думками юристка Тетяна Лєбєдєва.
Отже, нарікання на умови утримання зафіксовані вже на українській землі. Аналогічно, розслідування випадків загибелі осіб, що утримувалися незаконно, проводяться лише після повернення їхніх тіл в Україну.
А що ж міжнародні гуманітарні організації з величезними бюджетами, які повинні піклуватися про Рощину, Хилюка та тисячі інших цивільних осіб, що стали жертвами російської агресії? Міжнародний комітет Червоного Хреста в справах журналістів зміг лише підтвердити, що Вікторія та Дмитро знаходяться в російському плену. Більш того, представники МКЧХ не змогли отримати доступ до Вікторії Рощиної. Очевидно, подібна ситуація має місце і щодо інших журналістів, які опинилися за ґратами.
Після того, як співробітники Вікторії випустили велике розслідування щодо обставин її загибелі (вона зазнала жорстоких катувань — електрошоків, ножових поранень і голодування), усі свої дипломатичні ресурси для допомоги у звільненні українських журналістів пообіцяв навіть Святійший Престол. Проте...
Лише кілька днів тому, 2 червня, у Стамбулі відбулася зустріч між українською та російською делегаціями, на якій обговорювалися можливості обміну та повернення "200 на 200", що стосується політв'язнів і журналістів.
"Цього тижня ми плануємо обмінятися списками з російською стороною. Крім того, буде проведена верифікація. Сподіваємось, що цього разу вони надішлють списки заздалегідь," - зазначив президент України Володимир Зеленський.
Та станом на зараз Росія... передумала.
Парламентська асамблея Ради Європи ще у жовтні 2024 року прийняла резолюцію, в якій вперше містилась окрема згадка про полонених журналістів, а далі... нічого. Лише кілька днів тому, 3 червня, президент ПАРЄ Теодорос Русопулос запропонував започаткувати Victory for Victoria Day, аби вшанувати журналістів, які загинули або зникли, висвітлюючи правду.
"Цього року ми вперше святкуватимемо цей день під час осінньої сесії ПАРЄ, що відбудеться в кінці вересня або на початку жовтня," - зазначила заступниця голови Комітету Верховної Ради України з гуманітарної та інформаційної політики, а також голова комітету ПАРЄ з культури, науки, освіти та медіа Євгенія Кравчук.
І хоча такий крок з боку інертних євродепутатів справді може мати значення у майбутньому, було б непогано, щоб українських журналістів в російському полоні помічали зараз, доки вони ще живі.
Of course! Please provide the text you would like me to make unique, and I'll be happy to help.
Очевидно, що прості заклики до Росії про звільнення затриманих журналістів не приносять результату. Насправді ефективними можуть бути лише жорсткі санкції проти впливових осіб в Кремлі. При цьому важливо підкреслювати, що ці обмеження запроваджуються у відповідь на незаконне утримання журналістів та інших мирних громадян України.
