Хроніка Бучі Вокзальної

Відеоматеріали та фотографії, які пенсіонер Василь Молчан з Бучі зробив на своїй рідній вулиці Вокзальній у перші дні російської агресії, з часом стали відомими по всьому світу.

Перший окупант, що з'явився на вулиці Вокзальній у Бучі, був зафіксований відеокамерою оселі місцевого мешканця Василя Молчана в 7:54 ранку 27 лютого 2022 року.

Він розмістив систему відеоспостереження на другому поверсі будинку, встановивши її у вікні, що виходить на вулицю, у перші дні великої війни.

Це була "видеоняня", що раніше слугувала для спостереження за бабусею, яка потребувала допомоги. Проте, коли вона відійшла в інший світ, про цю камеру якось згодом забули.

"Добре, що я згадав про неї, адже 24 лютого ми забарикадували двір зсередини, побоюючись появи незнайомців. З боку Гостомеля постійно звучала стрілянина, і ходили чутки про мародерів, тому камера стала своєрідним вікном у зовнішній світ", - згадує 69-річний володар унікальних знімків, з яким поспілкувався кореспондент Укрінформу.

ПАРАД "АСВАБАДІТЄЛЄЙ"

Запис відео від 27 лютого 2022 року, час на годиннику — 07:54.

Перший ворожий вояк, який з'явився в кадрі, зі зброєю в руках упевнено прокрокував тротуаром повз подвір'я Молчанів, прямуючи до залізничного переїзду. Двоє наступних росіян, які вочевидь, як і перший, були дозорними, зрідка зиркаючи через штахетні паркани всередину знелюднілих дворів приватних садиб, неспішно пробрели протилежною стороною вулиці. Четвертий із цієї групи пробіг, наздоганяючи інших.

За хвилину, слідом за пішим патрулем, з сизими вихлопами старого дизеля, вулицею пройшла БМД-2. На її носі та башті яскраво видніються свіжі літери "V". На броні, згорбившись від зимового холоду, сидять десантники-орки.

Попереду передового загону рухалася величезна колона броньованої техніки. Вони прямували, немов на військовому параді. Протягом наступних двадцяти хвилин по вулиці Вокзальній, в бік залізничного переїзду та виїзду на Ірпінь, проїхали близько двадцяти російських БМД-2, командно-штабна машина МТ-ЛБ та КАМАЗ, призначений для заправки.

Середина колони ще пролягала повз оселю Василя Молчана, коли в районі ТРЦ "Жираф" почулися постріли та вибухи, що лунали з боку в'їзду до Ірпеня. З Вокзальної рашисти відкрили кулеметний вогонь з бронетехніки, прискорюючи свій рух у бік бою. МТ-ЛБ, що замикав колону, разом із цистернами з паливом довелося долати відстань до основних сил загону на максимальних швидкостях.

Звуки битви з боку сусіднього Ірпеня ставали все гучнішими.

Того дня стрілянина розпочалася з самого ранку. По обидва боки дороги нашої вулиці раніше росли старі липи, і було видно, як з них відлітали гілки та тріски — дерева піддавалася обстрілу. "Я тоді був удома з дружиною, племінником та друзями нашого сина. А ще у нас були дві собаки й кілька котів. Ми не наважилися виходити, залишалися в будинку, в тій частині, що подалі від вулиці, намагаючись уберегтися від небезпеки", — згадує Василь Молчан.

Після того, як русня проїхала, на дорозі ніхто не з'являвся.

Тишина напередодні бурі.

"Я спостерігав за тим, що фіксувала відеокамера, через екран свого мобільного телефону. Досить тривалий час, до дев'ятої години, не відбувалося ніяких змін, - згадує Молчан. - Ми чули звуки бою, тому забарикадували вікна і двері старими матрацами та дошками, сподіваючись, що це хоч якось захистить нас від уламків скла або інших небезпечних предметів."

О 09:04 ранку на вулиці знову з'явилися орки. Цього разу їхній рух був спрямований у зворотному напрямку. Техніка повільно відступала, формуючи щільний потік у двох рядах, і незабаром зупинилася.

Вони зупинилися точно навпроти нашого дому. З броньованих машин вискочили члени екіпажу, а деякі з них, напевно, командири, почали щось обговорювати між собою, - розповідає Василь Молчан. - Було видно, що наші їм добре влаштували, і вони не знали, як діяти далі, очікуючи на якусь вказівку.

Один із росіян помітив камеру і вистрілив по ній. Куля поцілила, але лише зсунула камеру так, що почало показувати вазончик, який стояв на підвіконні поруч. Молчану довелося підійматися на другий поверх, навкарачки крастися до камери, і не зводячи голови надто високо, виставляти своє "вікно у світ" знову так, щоб показувало вулицю.

Проте вдруге, старий відео-няня не протрималася довго, адже почалися проблеми.

Байрактари та Доміно

Замість команд орки дочекалися наших безпілотників.

Удар українських "Байрактарів" був нищівним і точним. В одну мить Вокзальна перетворилася для російської колони на справжнє пекло. Прямими влучаннями споряджену боєприпасами ворожу техніку рвало на шмаття, детонував боєзапас. Башти й начиння палаючих БМД підкидало вгору і весь цей вогняний мотлох летів на людські подвір'я, будинки і сусідню "броню". Та теж спалахувала, від вогню вибухав боєкомплект, снаряди розліталися врізнобіч, і все повторювалося знову й знову. Спрацьовував своєрідний "ефект доміно".

"Це все відбувалося за кілька метрів від нашої хати, - розказує Василь. - Врятувало її мабуть, те, що наш паркан тоді був цегляним, і прийняв на себе основну масу уламків і тиску, створеного вибуховими хвилями".

З моменту, коли барикади, які Молчан разом із родиною змайстрував заздалегідь, почали руйнуватися, їхній захист виявився безсилим. Підлога тряслася, а з даху та стін лунали гучні удари. Всі разом вони кинулися до бетонного заглиблення, яке власник садиби зготував раніше, маючи намір звести купель та сауну.

"Ми знайшли укриття, і коли росіяни почали втікати через наш двір, я наказав усім замовкнути. Я зрозумів, що як тільки вони почують наші голоси, можуть бездумно кинути гранату в наше сховище, і тоді нам всім прийде кінець," - розповідає наш співрозмовник.

Таким чином, вони залишалися в укритті, не виявляючи жодних ознак активності, навіть коли на вулиці запанувала тиша. Пси та коти також затихли, ніби відчуваючи близьку загрозу, і не робили жодного руху.

СМЕРТЬ СЕРЕД АЛЮМІНІЄВИХ ТРУБОК

Як виявилося пізніше, під час втечі з охопленої полум'ям Вокзальної, на сусідній вулиці одна з рашистських БМД знищила паркан і сад місцевого жителя. Чоловік вибіг назустріч оркам, закликаючи їх піти геть. У відповідь "освободітєлі" без жодних сумнівів відкрили вогонь і вбили сусіда.

"Загинув Андрій, наш сусід, але в той день більше жодної смерті серед наших не сталося. Це справжнє диво, що постраждав лише він," - зітхає Мовчан.

Першими осміліли хлопці - племінник і його товариші. На вулиці ще догорала ворожа техніка, але вже не детонувало, і вони пішли обдивлятися. Звісно ж, першою справою почали зносити зброю, яка полишалася від орків. Потім те, що вони позбирали, передали нашим бійцям, які заходили на зачистку.

"Сам племінник через декілька днів зміг вирватися із Бучі з однією із перших евакуаційних колон. Пішов до війська, їх готували у Великобританії, став артилеристом. Воював, отримав контузію. Зараз продовжує служити, - розповідає пенсіонер. - Але тоді він, коли повернувся з вулиці, то каже: "Там росіянин стоїть із білим прапором, а другий за ним зі зброєю". Спробував відмовити хлопців туди ходити, щоб не ризикували. Але ж молодь, їм цікаво... Так і сам не всидів в укритті, пішов дивитися, а там таке"...

Їхня вулиця нагадувала сцену з фільму про Берлін 1945 року. Це було справжнє чистилище на землі, а над головою простягалося неймовірно красиве небо, яскраво розфарбоване зимовим сонцем, з караванами хмаринок, що плавно проходили повз. Повітря було насичене запахами вогню, диму, солярки та горілого металу, а на згорілій броні вражали своїми формами фантастично красиві візерунки. З понівечених машин витікали потоки алюмінію – вогняна температура розплавила двигуни, перетворивши їх на рідкий метал.

Вийшли інші мешканці, почали кликати сусідів по зруйнованих домівках, намагаючись дізнатися, чи не залишився хтось під уламками. На щастя, все обійшлося, ніхто не потребував порятунку, всі вціліли.

Те, що відбувалося того дня на вулиці після розгрому російської колони, Василь Молчан знімав на свій телефон. Потім ці кадри були опубліковані в соцмережах, їх передивилося дуже багато людей зі всього світу.

"Я почав ділитися цим, оскільки багато моїх друзів та знайомих за кордоном не могли повірити, що в Україні відбувається така трагедія, що Росія напала на нас і приносить смерть на нашу землю. Тож я вирішив, що потрібно продемонструвати реальний стан справ," - зазначає Молчан.

Переглядів було багато. Знайшлися навіть родичі загиблих російських солдатів, тіла яких були знайдені на місці бою разом із документами, що засвідчували особу.

"Один з братів загиблих згодом зателефонував мені, проклинав Путіна і благаючи про допомогу в порятунку тіла, щоб його не розірвали собаки, - згадує Василь. - Я виконав його прохання і навіть залишив поруч записку з номером телефону родича. Потім, під час окупації, росіяни евакуювали своїх загиблих."

ЛЮДИ В ЧОРНОМУ І КИЇВ У РУКАХ МОСКВИ

З Бучі Молчанам вдалося втекти лише 11 березня.

"Спочатку ми не планували залишати свій дім, бо дружина - інвалід першої групи, та й взагалі, не хотілося все кидати напризволяще, - зітхає Василь. - Але після того, як одного дня до нас заявилися їхні солдати, довелося змінити своє рішення".

Через завали і скупчення горілої техніки Вокзальна виявилася непроїзною і опинилася у своєрідній "сірій зоні". Окупанти зайняли дві паралельні вулиці, однак заходили сюди не часто. Утім, одного разу загрюкали у двері й до родини Молчанів.

"Вони так смикнули дверима, що ті вилетіли із коробки, але скоба застрягла, і вони не могли їх відчинити. Ледь заспокоїв їх, щоб не стріляли. Бо таке вже було, що без розмов бабахкали через двері. І на вулиці - по велосипедистах, вже ми знали..., - згадує пережите господар дому. - Але цих якось вдалося заспокоїти".

Шукали озброєння та військовослужбовців. Обстежили весь будинок, а потім власники розпочали бесіду з цими "авторитетами". Виявилося, що вони також намагаються знайти Бандеру і його прихильників – людей у чорному. Зрештою, стало очевидно, що від таких осіб не варто очікувати адекватності.

За першої можливості Молчани залишили свою домівку і виїхали спочатку в західні області, а потім у Чехію. Повернулися до рідної оселі після деокупації.

"Про ті дні в Бучі мені нагадує зображення, яке я зробив на нашій вулиці. Там стояв стовп з розподільчою коробкою, можливо, це був телефонний вузол або щось подібне, важко сказати. - продовжує свою розповідь наш співрозмовник. - На тій коробці я побачив руку – відрубану руку росіянина, хтось підняв її з асфальту, напевно, щоб собаки не знайшли. Я зробив фото і виклав його у Фейсбук. Вийшло дуже символічно: рука москви, яка тягнулася до Києва, і те, що з нею сталося."

Sure! Please provide the specific text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help!

Після звільнення Київщини в кінці жовтня 2022 року, в рамках ініціативи "Надія для Бучі", американська некомерційна організація Global Empowerment Mission (GEM) у співпраці з місцевою владою та партнерами провела відновлення електричних опор, комунікацій, дорожнього покриття, а також 110 приватних будинків на вулиці Вокзальна. Крім того, було побудовано з нуля 12 будинків, які були повністю зруйновані. На відновлення вулиці планували витратити 6 місяців, але роботи завершили вже за 5.

Реконструкцію профінансував Фонд Говарда Баффета.

Іван Ступак із Бучі