''Школа не дає знань'' — Данило Яневський розмірковує про інтеграцію історії України у глобальний контекст, злиття Міністерства освіти та науки, а також про істориків, яким можна довіряти.

Цими вихідними, 5-6 жовтня, Київ стане місцем проведення фестивалю "Освіта Дивосвіту 2024", який вже встигли охрестити найбільш значущою подією в Україні для батьків, потенційних учнів та освітніх працівників. На одному майданчику збереться безліч спікерів, які представляють різні галузі – від неформальної освіти до історії, психології та філософії.

Серед учасників заходу - доктор історичних наук і заслужений журналіст України Данило Яневський. OBOZ.UA вдалося взяти бліцінтерв'ю у Яневського на тему освіти та викладання історії в школах. Чому ідея МОН об'єднати історію України та всесвітню історію в один предмет провальна і не має нічого спільного з реальністю? Кому з сучасних істориків він довіряє найбільше? Якої хибної думки дотримуються українські батьки, відправляючи своїх дітей до школи? Про це та інше - далі.

- Даниле Борисовичу, вже третій місяць в Україні тривають дискусії через ідею МОН об'єднати всесвітню історію та історію України. Педагоги і батьки збирають підписи "проти". Освітяни переконані, що таке обʼєднання негативно впливатиме на свідомість школярів, мовляв, вони ще не сформовані як особистості і не можуть належним чином аналізувати та проводити історичні паралелі у світі. Що з цього приводу думаєте ви?

- Як би це делікатно сказати... Однією з умов нашого виживання як народу є закриття Міністерства освіти і науки як такого. Ну просто закрити, припинити. Це як об'єднання коня і трепетної лані (за мотивами вірша Олександра Пушкіна "Полтава". - Ред.). Воно не їздить, не розмножується та огидне на вигляд. Хоча в нас і не таке об'єднували.

Зверніть увагу: 450 обранців Верховної Ради 12-го скликання, серед яких 373—комуністи. Саме їх голосами проголошується незалежність України. Проте згодом та ж Верховна Рада, до складу якої входять ці ж комуністи, ухвалює рішення про заборону комуністичної партії. Водночас, у нас на кожному кроці виставлені портрети батьків незалежності — членів Компартії України та їхніх лідерів.

Чи не виникає у вас парадокс у свідомості, що оголошення незалежності України було зроблено не представниками ОУН чи Української військової організації, а саме Комуністичною партією України? Ця партія стала основоположником нашої державності. Вона була активною в 1917 році і знову в 1991 році. Яка роль у цьому процесі МОН? Ці питання потребують детального розгляду, адже вони прості, але важливі. На них так і не зміг знайти відповіді Іван Степанович Плющ протягом свого життя: хто ми і куди рухаємося? А він був справді мудрою особистістю.

- Які ви бачите проблеми викладання історії України в школах? Що, на вашу думку, варто робити, як зацікавлювати дітей знати і вивчати своє минуле?

- Сам факт викладання того, що ви називаєте історію України в школах, є фактом руйнації цього народу. Тому що ці курси написані абсолютно з умоглядних позицій.

Чи можна написати історію України? Відповідь - ні. Це якщо в тому сенсі, в якому ви питаєте. Тому що історія України почалася в другій половині дня 24 серпня 1991 року. А до цієї дати в нас була історія Української Радянської Соціалістичної Республіки, причому ця українсько-радянська Соціалістична Республіка 1917 року - вона одна, 1920 року - інша.

До 1917 року вона існувала з 3 серпня по листопад 1917 року, охоплюючи п’ять губерній. Це сталося після того, як тимчасовий уряд видав важливу інструкцію для генерального секретаріату в Україні. Але перед цим її просто не було, адже ситуація стосувалася дев’яти південно-західних губерній Російської імперії, а також Галичини та Буковини, які були частинами Австро-Угорщини.

І до цього в нас не було історії України. Ми мали історію Речі Посполитої. І до цього в нас не було спільної історії, тому що в нас була історія перебування частини сучасних українських земель у складі Великого Князівства Литовського 500 років. А частина в складі Польщі. І до цього не було історії України, ну від слова зовсім. Чому? Тому що значна частина цієї території, Київ і трохи нижче - південь, це Улус Джучі так званий, тобто старшого сина Чингіза, який належав Батию.

Яка ж насправді Україна? Ми можемо дослідити історію її земель — це одне з можливих напрямків. Але варто зазначити, що країна складається з 70 унікальних етнокультурних регіонів. Ці питання більше стосуються покійного академіка Петра Тимофійовича Тронька. Також можна говорити про історію українського етносу. Проте в такому випадку постає інше питання: скільки існує українських етносів і коли ж саме українці усвідомили свою ідентичність? Відповідь на це запитання є відома. 1926 рік — це рік першого радянського перепису населення, під час якого Олімпій Квіткін замінив термін "малорос" на "українці". Тож чи означає це, що ми маємо починати нашу історію з 1926 року? Це питання потребує розгляду.

Підкажіть, будь ласка, які історичні джерела варто вивчити для отримання найбільш чесної та об'єктивної інформації про історію України? Адже, як відомо, суб'єктивність часто впливає на створення підручників. Умовно кажучи, які три навчальні матеріали могли б порекомендувати ви, Даниле Яневський?

Існує чимало дослідників, які працюють над серіями книг. Науковець не може обмежитися лише однією публікацією — він створює цілі цикли. Серед тих, хто нині активно пише, можна виділити Сергія Плохія, безперечно, а також Петра Королюка, професора Острозької академії, та Олексія Мустафіна. Хоча Мустафін має фахову історичну освіту, його діяльність більше нагадує популяризацію знань, і він робить це дуже якісно. Не можна не згадати й Марка Солоніна, який досліджує початок Першої світової війни, хоча його роботи не зосереджені на Україні. Також заслуговують на увагу Тамара Вронська та Олена Стяжкіна — це видатні постаті в історичній науці, їхні праці вражають своєю глибиною і масштабом. Читати їхні книги — це справжнє випробування для розуму, адже вони потребують величезних зусиль для написання. Важливо також звернути увагу на видання "Дух і літера", засноване Леонідом Фінбергом і Костянтином Сіговим — у них виходять надзвичайно цікаві та якісні книги, які можуть суттєво розширити ваші знання.

- З якого віку варто вивчати історію, на вашу думку? Зокрема, у школах викладати цей предмет починають з 5 класу.

Коли виникає інтерес до карти, саме тоді слід починати вивчати історію. За це мають відповідати батьки. Однак є одна проблема: багато з них самі мають обмежене знання і сподіваються на школу. Вони вважають, що навчальний заклад все пояснить. Але насправді школа не зможе дати всього необхідного. Наприклад, варто відвідувати театр.

От простий приклад: як навчитися українства? У хорошому сенсі цього слова. Відірвати дупу від дивана, піти в театр Лесі Українки на виставу "Острів скарбів". Здавалося б, де Україна, а де Роберт Льюїс Стівенсон. А треба піти туди, щоб це подивитись. Овва, невже так можливо? Хто це має робити, школа? Ні, батьки.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що, за словами історикині та співавторки навчальних посібників Антоніни Макаревич, важливо створювати шкільні підручники, враховуючи думки учнів.