Вшанування пам'яті військовослужбовця Ігоря Гнатюка, відомого під позивним "Вікінг".

Планував одружитися, мріяв відкрити майстерню із реставрації ножів

Ігор з'явився на світ 3 квітня 1998 року в місті Тернопіль. Він завершив навчання в загальноосвітній школі №6, після чого вирішив здобути професію електрозварювальника. Протягом приблизно року він працював за межами країни. У 2019 році повернувся додому та вступив на строкову військову службу, яку проходив у Національній гвардії.

- Коли почалася повномасштабна війна, Ігор спершу записався до тероборони. Але через два дні прийшов додому, зібрав речі і сказав, що йде у військкомат. Він пояснив, що не хоче залишатися в тилу, має робити щось насправді важливе, коли ворог захоплює українські території, - пригадує наречена воїна Сніжана Карпець.

За словами дівчини, Ігоря спершу розподілили у Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку. Згодом перевели до зенітно-ракетного взводу 116-ї окремої механізованої бригади.

Ігор пройшов курс підготовки на позицію стрільця-зенітника. Його основна мета полягала в знищенні дронів та інших повітряних об'єктів на "нулі". Окрім цього, він виконував різноманітні завдання, за необхідності стаючи штурмовиком або піхотинцем, - ділиться дівчина.

На думку Сніжани, військовослужбовець підходив до своїх обов'язків із великою серйозністю, палко віддаючись всьому, чим займався. Він регулярно наголошував: "Потрібно докладати більше зусиль, ми повинні звільнити нашу землю".

Командир підрозділу зізнався, що відчуває невизначеність щодо своїх обов'язків після втрати Ігоря. Він висловлював велике визнання Ігорю, відзначаючи, що той був одним із найвірніших бійців, на якого завжди можна було покластися. Дівчина згадує, що його мали повідомити про підвищення, як тільки він повернеться з останньої місії.

Обраниця військового ділиться історією їх знайомства в соціальних мережах.

Ми зустрічалися кілька разів і усвідомили, що не можемо жити одне без одного. Наші стосунки почалися, але тут спалахнула повномасштабна війна. Це стало справжнім випробуванням для нас. Пам’ятаю, як Ігор вирушав на свою першу ротацію до Гостомеля. Хоча російські війська вже були вигнані з Київщини, страх і невизначеність все ще панували. Я зробила йому подарунок — плетений браслет з металевою вставкою, на якій було написано: "Навіть якщо між нами відстань, я завжди буду поруч". Ігор ніколи не знімав його. Я планувала поховати його разом з ним, але браслет залишився в Куп'янському стабпункті. Я змогла домогтися, щоб його передали нам, і коли ми нарешті встановимо пам'ятник на його могилі, я обов'язково закопаю його там, — ділиться дівчина.

Закохані мріяли про весільну церемонію, яка повинна була відбутися під час відпустки хлопця. Вони сподівалися, що цей важливий день настане в серпні чи вересні.

Він був дивовижною особистістю. Ми могли зрозуміти одне одного без жодного слова. Ніколи не уявляла, що в реальному житті можуть бути такі глибокі почуття. Це було кохання, як у романах та кінофільмах. Я щаслива, що Ігор увійшов у моє життя. Ми мріяли про весільну церемонію, невеличке свято з найближчими людьми. Вже розпочали вибір місця для святкування та складали список запрошених. У нас було безліч планів на майбутнє. Ми уявляли, як зустрінемо старість разом. Ігор дуже хотів сина, а в цілому ми планували, що матимемо двох дітей, - ділиться своїми спогадами Сніжана.

Батько юнака відійшов у інший світ кілька років назад, і з того часу він став підтримкою для матері, сестри та бабусі.

Ігор щиро цінував свою родину, а особливий зв'язок у нього був з матір'ю. Кожного разу, коли потрібно було повідомити їй про виїзд на завдання "на нулі", це був для нього найбільший виклик. Він прагнув уберегти її від хвилювань, тому ніколи не ділився труднощами, запевняючи, що все буде гаразд. Невдовзі після загибелі його коханого, відійшла у вічність його бабуся, – ділиться наречена воїна.

За її словами, незважаючи на те, що Ігор вже третій рік служив на фронті, він продовжував залишатися оптимістом, часто усміхався і дарував свій позитив оточуючим, як побратимам, так і рідним. На його бронежилеті був шеврон з девізом: "Ніколи не втрачай усмішку".

Захисник, відомий під позивним "Вікінг", був великим шанувальником скандинавських воїнів. Ігор активно практикував греко-римську боротьбу, регулярно виступаючи на змаганнях і здобуваючи численні перемоги. У його родині збереглося безліч нагород, які свідчать про його досягнення.

Ігор захоплювався колекціонуванням ножів, виготовлених вручну, а також старовинних лез, які він дбайливо реставрував. Його побратими знали про це захоплення і, якщо натрапляли на щось цікаве, завжди приносили це йому. Він мріяв, що після повернення з війни зможе відкрити маленьку майстерню, де займатиметься виготовленням та реставрацією ножів. Ігор планував облаштувати в ній велику поличку для найцікавіших експонатів, - згадує Сніжана.

Ігор трагічно загинув 19 червня, виконуючи бойове завдання недалеко від села Синьківка в Куп'янському районі Харківської області.

Ігоря Гнатюка поховали на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря у Тернополі. Йому посмертно присвоїли звання "Почесний громадянин міста Тернополя". У воїна залишилися мама, сестра та наречена. Рідні створили петицію про присвоєння воїну звання Герой України - наразі триває збір підписів.

Безмежна слава та пошана Герою!